Духовний розвиток людини

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ДУХОВНИЙ РОЗВИТОК ЛЮДИНИ
РОЗДІЛ 2. ШЛЯХИ ДУХОВНОГО РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ
2.1 Обожнення
2.2 Благодать
2.3 Відродження
2.4 Навернення
РОЗДІЛ 3. СТУПЕНІ ДУХОВНОГО ЖИТТЯ 31
ВИСНОВКИ 41
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 43

Вступ

Визначальним є відоме висловлювання І. М Сєченова про те, що у характері людини лише 0,001 залежить від природи людини і 0,999 – від навколишнього середовища. Відповідно і вся система цих часів виховання будувалася за принципом закріплення у людини певних зовнішніх установок, без урахування характеру, індивідуальних особливостей дітей, що призводило до того ж усереднення, яке мало місце у виховному процесі. В практичному шкільному житті “відмінною” поведінкою відзначалися переважно ті учні, які не висловлювали власних поглядів чи автоматично сприймали загальні переконання. Сумним результатом такого впливу слід визнати відсутність у більшості дітей індивідуальних поглядів, нездатність взяти на себе відповідальність за свої вчинки і зміст власного життя взагалі. Зовнішнє залишається зовнішнім, якщо воно не торкається глибин людської душі.
У чому ж полягає головна мета виховання? В історії педагогіки існує багато поглядів на це питання, що свідчить про його важливість, постійну актуальність за всіх часів. Природно, що батьки та вихователі, піклуючись про своїх вихованців, прагнуть до того, щоб діти були кращими, досконалішими, і хоча кожний розуміє досконалість по-своєму, існують спільні, загальнолюдські погляди.
Оригінальний погляд на тему виховання висловлює Г.С.Сковорода, вважаючи, що завдання виховного процесу – народити, зберегти здоров’я, навчити вдячності, що у сукупності допомагає людині бути щасливою. Вдячність (євхаристія) при цьому розглядається .як показник моральної та духовної зрілості. Відсутністю вдячності філософ пояснює причину всіх негативних якостей: „Із невдячності – нудьга, смуток, спрага, зі спраги -заздрість, із заздрості – лестощі, крадіжка, розбій, кровопролиття і вся беззаконностей безодня”.
В наш час гармонійний розвиток людини і відповідне виховання дітей неможливе без духовного розвитку людини, без визначення ідеалів і пріоритетів, які б стимулювали духовне збагачення людства і прямування його до Бога. Саме тому наше дослідження є досить актуальним.
Проблему духовного розвитку людини досліджували такі вчені-теологи, як Григорій Ниський, Ігнатій (Брянчанинов), Іоанн Кронштадтський, Климент Олександрійський, Симеон Новий Богослов та ін. Загальний огляд досліджень, присвячених вивченню даного питання, свідчить про недостатнє висвітлення даної тематики у науковій літературі.
Об’єктом дослідження є християнські морально-етичні принципи життя людей.
Предметом дослідження є процес становлення та розвитку людини за християнськими канонами.
Мета дослідження полягає в характеристиці духовного розвитку людини. Для досягнення мети були поставлені такі завдання:
1. Охарактеризувати в загальному духовний розвиток людини;
2. Визначити шляхи духовного розвитку людини та описати їх;
3. Проаналізувати ступені духовного життя;
Під час вирішення визначених завдань використовувались наступні методи дослідження:
1. Теоретичний: синтез, аналіз та узагальнення наукової літератури для теоретичного підґрунтя дослідження.
2. Метод ретроспективного аналізу: для порівняння джерел у різні роки.
3. Метод аналізу. Даний метод полягає у загальному вивчені предмету, його осмислені.
4. Метод синтезу. Суть цього методу полягає у вивчені предмета в цілісності.
5. Метод синтетичного аналізу. Полягає у вивчені сукупності елементів, що утворюють систему.
У відповідності до поставлених мети та конкретних завдань дослідження, визначено структуру роботи. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.