Атеїзація населення України в добу більшовицького режиму 1920-1930

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 3
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ 14
1.1. Етап наукової розробки проблеми 14
1.2. Актуалізовані архівні документи і матеріали 24
Висновки до розділу 1 41
РОЗДІЛ 2. ПАРТІЙНО-ДЕРЖАВНА РЕЛІГІЙНА ПОЛІТИКА БІЛЬШОВИЦЬКОГО РЕЖИМУ В УКРАЇНІ (1920-1930-ТІ РР..) 42
2.1. Механізм регулювання державно-церковних відносин 42
2.2. Напрями, форми та методи антирелігійної пропаганди 48
Висновки до розділу 2 58
РОЗДІЛ 3. СОЦІАЛЬНИЙ ВИМІР АТЕЇЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА: ФОРМУВАННЯ НОВИХ МОРАЛЬНО-ЦІННІСНИХ ІМПЕРАТИВІВ 59
3.1. Ситратифікація українського суспільства в умовах впровадження більшовицької моделі державно-церковних відносин 59
3.2. Утвердження комуністичного побуту в суспільстві радянської України 78
3.3. Регламентація сімейно-шлюбних відносин як фактор атеїзації свідомості 94
Висновки до розділу 3 106
ВИСНОВКИ 107
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 112

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВАК – Всеукраїнська антирелігійна комісія
ВПЦР – Всеукраїнська православна церковна рада
ВУЦВК – Всеукраїнський центральний виконавчий комітет
ДАВО – Державний архів Вінницької області.
ДАДО – Державний архів Донецької області.
ДАПО – Державний архів Полтавської області
ДАХО – Державний архів Харківської області.
ДАЧО – Державний архів Чернігівської області
ДХЦ – Діяльно-Христова церква
НКВС – Народний комісаріат внутрішніх справ
НКЮ – Народний комісаріат юстиції
РПЦ – Російська православна церква
УАПЦ – Українська автокефальна православна церква
УПЦ – Українська православна церква
УСРР – Українська Радянська Соціалістична Республіка
ЦДАВО – Центральний державний архів вищих органів влади та управління України
ЦДАГО – Центральний державний архів громадських об’єднань України
ЦК КП(б)У – Центрального комітету Комуністичної партії України

ВСТУП

В 1920-і–1930-і роки у радянському суспільстві дуже активно поширювалася атеїстична матеріалістична ідеологія, природа котрої не заперечувала основоположної релігійної істини, що сенс людського життя лежить за межами самого життя. Більше того, атеїстична ідеологія закладала цю істину в свою основу, заздалегідь замінивши її сенс на протилежний: мета кожної людини – за межами її життя, але вона трансформується з вічності у «світле майбутнє» світової історії. На думку В. Аксючіца, атеїстичний ідеал «світлого майбутнього» на Землі не лише позбавляється сенсу фактом загибелі всіх його досягнень, але і тим, що він є недосяжним у принципі. Тобто він являє собою не лише глобальну ілюзію, але й повну фікцію. Й оскільки ідеологія «світлого майбутнього» мала на меті спрямувати людство на фіктивні цілі, то атеїзм був необхідним їй для того, щоб позбавити свідомість людини тієї духовної вертикалі, з висоти котрої міг бути виявлений цей грандіозний обман і самообман [1, с. 216-218]. Атеїстична ідеологія від самого початку зародження марксизму створювала умови для деформації духовності, релігії та традиційних форм моралі. Але саме в умовах побудови соціалізму в радянській державі атеїстична ідеологія отримала небачене досі піднесення й зумовила тотальне нищення всіх святинь, моральних принципів і самої гідності людини.
П. Новгородцев підкреслював, що в поглядах К. Маркса соціалізм абсолютним чином витісняє релігію. Він несе з собою такий комплекс обітниць, що своєрідним чином він сам стає релігією. Більш того, він вступив у непримириму ворожнечу з тією релігією, котру здавна сповідували люди – релігією неба й Бога, релігією трансцендентного світу та розуму, який управляє світом [2, с. 212,213]. Маркс проповідував непримиренну боротьбу з християнством, оскільки воно стояло йому на перешкоді, так як заважають культ особистої свободи та ідеї моралі. Під виглядом «науково» обґрунтованого розуміння історії, що розвивається завдяки економічним процесам, Маркс продовжував лінію французького соціалістичного утопізму – з тією суттєвою різницею, що для Маркса головним ворогом є всілякого роду «надбудови» і насамперед християнське вчення, тоді як французькі соціалісти хоч і будували систему секулярної культури, але були позбавлені ненависті до християнства [3, с. 210].
Актуальність дослідження. Переслідуючи релігію, більшовики перевершили не лише Маркса, а й усіх своїх попередників – прихильників соціалістичного утопізму та комунізму. Протягом кількох десятиріч проти релігії, а особливо православ’я, велася справжня ідеологічна війна, причини котрої, очевидно, полягали в суттєво іншому баченні шляхів досягнення справедливого, рівноправного суспільства.
Прот. В. Зеньківський пов’язав утопізм марксизму з його безбожжям і атеїзмом. На його думку, зародившись в ідейній діалектиці XIX століття, в тому комплексі ідеологічних побудов, що були характерні для цього часу, поєднання безбожжя з принципами «наукового соціалізму», котрим претендував бути марксизм, набуло особливо зловісного характеру. Воно наклало свій відбиток на весь розвиток соціалістичної думки в Європі та на інші інтелектуальні напрямки, а в російському комунізмі, що «завоював» Росію після 1917 року, це поєднання набуло форми систематичного руху, створило цілу організацію агресивного безбожжя [3, с. 200]. Відтак, у Радянському Союзі сформувалася своєрідна атеїстична матеріалістична ідеологія, котра, поряд із загальнодержавною ідеологією, визначала загальну доктрину комуністичного майбуття.
Протягом 1920-х років у СРСР формувалася специфічна державно-правова система, котра поєднала адміністративні, судові, політичні, військові, ідеологічні та репресивні функції. Партійна номенклатура тримала під контролем практично всі суспільно важливі сфери, підбираючи на всі ключові пости саме ті кадри, які влаштовували її з тих чи інших міркувань. Фактично майже від початку свого існування радянська держава була такою лише номінально, згідно з назвою. По суті це була диктатура своєрідної партійної касти, котра наприкінці 1920-х років переросла в одноособову тоталітарну диктатуру.
Одним із основних завдань і напрямів реалізації більшовицької ідеології було знищення духовності та моральних принципів. Розроблена Леніним антирелігійна доктрина була спрямована проти християнства, а особливо – православної церкви. Одна з головних причин цього полягала в тому, що православ’я рішуче не сприймало політику насилля й терору в суспільних відносинах, як і інші прояви зла стосовно людей, влади та держави. Антирелігійна пропаганда була возведена в ранг більшовицької державної політики.
Джерельна база дослідження. Проблему атеїзації населення в добу більшовицького режиму 1920-1930х років досліджували такі вчені, як Бобко Т.І., Гордієнко В.В., Даниленко В.М., Касьянов Г.В., Кульчицький С.В., Євсєєва Т.М., Жилюк С.І., Зінченко А., Ігнатуша А.Є., Ігнатуша О.М., Киридон A.M., Коллонтай А.М., Новгородцев П.І. та інші.
Так, питання державно-церковних відносин було детально охарактеризовано в наукових працях І.Винниченка, В.Даниленка, Г.Касьянова, С.Кульчицького, І.Рибалки, Ю.Шаповала та ін. В свою чергу, аналіз так званого «релігійного непу» (1921-1928 рр.) та «форсованого будівництва соціалізму» (1929-1930-ті рр.) було проведено в роботах О.Галамай, Ю.Зінько, А.Матвеєва, Б.Хіхлач, В.Гордієнко, І.Грідіна. Тоді як вивченням державної політики щодо церкви займалися А.Зінченко, В.Пащенко, А.Киридон, В.Силантьєв, Г.Славута, Ю.Бондарчук та інші.
Важливими для нашого дослідження є праці С.Івженко, А.Киридон, В.Пащенко, С.Жилюк, О.Ігнатуша, де висвітлено характер обновленського розколу інтерпретували. Варто від зазначити також праці В.Єленського та О.Паталай про національні аспекти державно-церковних відносин.
Мета дослідження полягає в характеристиці атеїзації населення в добу більшовицького режиму 1920-1930х років. Для досягнення мети були поставлені такі завдання:
1. Охарактеризувати історіографію та джерельну базу дослідження;
2. Узагальнити інформацію про механізм регулювання державно-церковних відносин;
3. Визначити напрями, форми та методи антирелігійної пропаганди;
4. Проаналізувати ситратифікацію українського суспільства в умовах впровадження більшовицької моделі державно-церковних відносин;
5. Дослідити утвердження комуністичного побуту в суспільстві радянської України;
6. Описати регламентацію сімейно-шлюбних відносин як фактор атеїзації свідомості.
Об’єктом дослідження є державно-церковні стосунки в Україні в 1920-1930і роки ХХ століття.
Предметом дослідження є політика радянської влади по відношенню до віруючого населення України в 1920-1930і роки.
Під час вирішення визначених завдань використовувались наступні методи дослідження:
1. Загальнонауковий: синтез, аналіз та порівняння наукової літератури для теоретичного підґрунтя дослідження.
2. Діалектичний метод використовувався з метою пояснення виникнення та розвитку певних поглядів і теорій.
3. Логіко-семантичний метод сприяв визначенню понять за допомогою аналізу їх ознак, відношень між мовними висловами та дійсністю, саме цей метод допоміг визначенню понятійного апарату, що застосовується у дослідженні.
4. Порівняльний метод був використаний з метою порівняння поглядів різних науковців на поняття, що аналізуються в дослідженні.
5. Метод порівняльного аналізу для порівняння різних нормативно-правових джерел.
6. Статистичний: для характеристики певних статистичних даних дослідження.
7. Графічний: для побудови графіків та рисунків в роботі
8. Табличний: для створення таблиць в роботі.
Практична цінність роботи полягає в узагальнені знань про атеїзацію населення України в добу більшовицького режиму 1920-1930х років. Дослідження може використовуватися в навчальних цілях.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 1920-1930х років.
У відповідності до поставлених мети та конкретних завдань дослідження, визначено структуру роботи. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.
У вступі дається визначення теми, розкриваються актуальність, об’єкт, ставляться мета та завдання роботи.
У першому розділі розглядається історіографія та джерельна база дослідження.
У другому розділі аналізується партійно-державна релігійна політика більшовицького режиму в Україні (1920-1930-ті рр..).
У третьому розділі характеризується соціальний вимір атеїзації суспільства: формування нових морально-ціннісних імперативів.
У висновках підводиться підсумок проведеного дослідження.
У списку використаної літератури подаються джерела, на основі яких було здійснене дослідження.