Караїми в Україні історико-релігійний аспект

Караїми в Україні: історико-релігійний аспект.

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………3
Розділ 1. Віровчення караїмів: становлення та сутність…………………….8
1.1 . Виникнення та розвиток караїмства………………………………………….8
1.2 . Специфіка віровчення, культової практики та організації караїму……..20
Розділ 2. Караїзм в Україні: основні віхи історії……………………………33
2.1. Поява громад караїмів в українських землях та їх поширення………….33
2.1.1. Перші караїмські общини в Кримському ханстві………………….33
2.1.2. Переселення частини караїмів на терени заходу Україну…………37
2.2. Становище караїмства в ХVII – ХІХ ст. ………………………………….42
2.2.1. Політика Російської імперії щодо караїмів та її наслідки…………42
2.2.2. Караїмські громади в Австро-Угорщині……………………………47
2.3. Караїмські общини у ХХ ст………………………………………………..50
Розділ 3. Проблеми караїмства в незалежній Україні та шляхи їх подолання……………………………………………………………………….59
3.1. Сучасний стан караїмських громад в Україні…………………………….59
3.2. Діяльність Всеукраїнської Асоціації кримських караїмів «Кримкарайлар»……………………………………………………………………………………….67
3.3. Перспективи відродження релігійно-культурних традицій караїмів……74
Висновки…………………………………………………………………………80
Список використаних джерел та літератури……………………………….87

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Впродовж віків вітчизняна культура збагачувалася неповторним надбанням багатьох етносів, чиїм рідним домом стала українська земля. Наша держава глибоко шанує і поважає прагнення всіх етнічних спільнот до своєї національної самореалізації шляхом розвитку мови, історичних традицій, релігій, самобутньої культури. Яскраво відмічається велике бажання такого молочисельного народу, як караїми, до збереження своїх історичних надбань, їх прагнення підтримувати і розвивати свою самобутню культуру, що є живильним джерелом будь-якого етносу. На жаль, цьому нерідко перешкоджає недостатність, а часом і відсутність необхідної інформації. Перед народом, який поєднав тюркське коріння, іудейську релігію та європейський континент як місце проживання, нині гостро стоїть питання не тільки про збереження давньої культури, але й про його врятування. Сьогодні кримські караїми належать до народів, які зникають.
Ще на початку XX ст. їх налічувалося 13 тис., а нині – близько 2 тис., із них в Україні – 800 осіб. Раніше караїми замешкували і на теренах Галичини. У Галичі, наприклад, донині є вулиця Караїмська, на якій проживає також декілька караїмських сімей. А на Львівщині – у Глинянах Золочівського району – маємо лише одну таку родину. Існують караїмські громади також у Києві, Одесі, Мелітополі, Харкові, Дніпропетровську та інших місцях. Поза Україною караїми живуть у Росії, Литві, Польщі та Франції.
Серед основних причин катастрофічного зменшення численності цієї спільноти називають трагічні наслідки останніх двох воєн, післявоєнне лихоліття, вимушену еміграцію з Криму, нарешті, шлюбне звичаєве право, яке не дозволяє караїму одружуватися з некараїмкою і навпаки. Караїмська община Криму намагається відродити практично повністю втрачені за час атеїстичного диктату релігійно-культурні традиції. Отже, важливим та актуальним є питання популяризації унікальної культури, зокрема релігії, одного з найменших народів світу – караїмів.
Стан дослідженості проблеми. Питання, пов’язані із проблемою виникнення та специфікою віровчення караїмства, його появою та поширенням на українських землях, а також сучасним станом цього народу в Україні зайняли певне місце в розробках істориків, етнографів, філологів та релігієзнавців. У першу чергу це доробок М. Бакармечика [1], І. Богочевської [2], О. Горюнова [7], Я. Дашкевича [8], Г. Катика [16], А. Колодного [19- 25], Э. Лебедєвої [29], С. Михайлова [32-33], Ю. Полканова [41- 43], О. Федорука [51], В. Ормелі [34-37]/
Проблеми виникнення караїзму знайшли певне місце у працях М. Бакармечика [1], О. Горюнової [7], Г. Катика [16], А. Колодного [19], Э. Лебедєвої [29], С. Михайлова [33].
Висвітленням багатьох аспектів специфіки віровчення, особливостей культової практики та організації караїзму приділили увагу А. Кафелі [18], А. Колодний [20-22], Ю. Полканов [41-43], В. Тирияки [33].
Цінним джерелом з історії караїзму, а також з історії його поширення в Україні, зокрема в Галичині, стали матеріали Міжнародної конференції «Караїми Галича: історія та культура», яка відбулася 6-9 вересня 2002 р. у Галичі.
Слід відзначити, що в останні роки в Україні з’явилася низка публікацій, у яких висвітлюється сучасний стан караїзму в Україні, а також проблеми відродження культури цього одного з найменш чисельних етносів нашої Вітчизни. До них слід відносити доробок І. Богочевської [4], Г. Катика [16], А. Колодного [19-25], Г. Сигаєва [45], В. Тирияки [49], О. Федорука [51].
Серед усіх цих авторів особливо багато уваги проблемам караїмського середовища України приділяє замісник директора Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди, керівник Відділення релігієзнавства А. Колодний. Він не тільки популяризує знання про них на сторінках різних видань, а й дієво захищає їх право на самобутність.
Однак докладне дослідження феномену караїмства й досі є одним із актуальних напрямків вітчизняного релігієзнавства. Саме це й стало основним завданням даного дослідження.
Метою дослідження кваліфікаційної роботи є комплексне історико-релігієзнавче висвітлення феномену караїмства та його поширення на території України. Дослідження поставленої мети передбачає розв’язання таких дослідницьких завдань:
– проаналізувати чинники виникнення віровчення караїмів і початкові етапи розвитку;
– охарактеризувати специфіку віровчення караїмів, особливості культової практики та засади організації громад;
– прослідкувати появу громад караїмів в українських землях та їх поширення;
– з’ясувати становище караїмства в XVII – XIX ст.;
– показати стан громад караїмів у ХХ ст.;
– виокремити та охарактеризувати основні проблеми відродження караїмства в Україні;
– проаналізувати основні напрямки діяльності Всеукраїнської Асоціації кримських караїмів «Кримкарайлар»;
– висвітлити перспективи відродження релігійно-культурних традицій караїмів.
Обєкт дослідження – караїзм як монотеїстична релігія із власною догматикою, традиціями та звичаями, а також караїми – один із найменш чисельних народів сучасності.
Предмет дослідження – обставини виникнення та сутність караїмського віровчення, основні віхи історії караїмів на теренах України, а також сучасні проблеми караїмів та шляхи їх подолання.
Методологічна основа роботи. Спектр питань, окреслених кваліфікаційним дослідженням, а також ракурс постановки проблеми на межі сфери наукових інтересів історії, релігієзнавства, етнології, етнографії та інших галузей гуманітарного знання спричиняє до застосування полідисциплінарної методології. Основними в роботі стали традиційні принципи історичного аналізу, історизму, об’єктивності, багатофакторності, всебічності, світоглядного плюралізму.
У роботі зазначені принципи реалізовані шляхом застосування як конкретно-історичних (систематично-структурного, порівняльно-історичного, хронологічного, періодизації), так і загальнонаукових методів (описового, систематизації, функціонального, логічного) з притаманними їм аналізом, синтезом, індукцією та дедукцією.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому що в роботі здійснено спробу комплексного історико-релігієзнавчого дослідження історико-релігійного аспекту караїмства в Україні.
У межах здійсненого дослідження було одержано результати і сформульовано загальні положення, які мають ознаки наукової новизни:
– з’ясовано, що співзвучність караїзму з поглядами мутазилітів бере свій початок від зустрічі Анан бен Давида з Абу Ханіфою – засновником однієї з чотирьох головних канонічних шкіл ісламу. Його повчання були прийняті з великим інтересом і мали певний вплив на релігійні переконання Анана;
– акцентовано на тому, що до особливостей караїмського віровчення відноситься збереження реліквій стародавніх вірувань, особливо тенгріанство, яке мало схожі з християнством риси. Навіть Бога караїми називають ім’ям давньотюрського божества Тенгрі;
– уточнено, що в період розпаду Золотої Орди караїмами було створено Кирк-Єрське князівство, але тривалий час відстоювати свою незалежність воно не змогло, а відтак приєдналося до Кримського ханства;
– з’ясовано, що колись у Луцьку було дві кенаси. Одна з них знаходилися по колишній вулиці Караїмською, а інша – по колишній вулиці 17 вересня. Другу кенасу було побудовано в 1940 р., але невдовзі закрито радянською владою;
– встановлено, що в роки Другої світової війни певна кількість караїмів була у складі німецької армії, що стало причиною для подальших звинувачень євреїв у їх причетності до голокосту;
– уточнено, що у світі залишилося близько 2000 караїмів, з яких 1196 осіб проживає в Україні, а на їх рідній землі в Криму лише 786;
– з’ясовано, що Всеукраїнської Асоціації кримських караїмів «Кримкарайлар» створена членами таємного об’єднання «Бирлык», що діяв в радянські часи з метою збереження етнокультурних традицій та релігії кримських караїмів;
– зазначено, що перепонами на шляху відновлення та збагачення культури караїмів є зокрема, відсутність правової бази для забезпечення представництва в органах влади.
– наголошено, що основними шляхами подолання перешкод задля збереження караїмства є: надання відповідного статусу їхнім національним святиням; повернення народові культових та общинних приміщень; розробка та реалізація програм збереження народу та його віровчення; відкриття бібліотек та етнографічних музеїв; надання можливості спілкуватися караїмам різних держав; остаточне повернення депортованих осіб; збір предметів матеріальної культури; дослідження і детальне ознайомлення з історією та релігією караїмського етносу.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні положення кваліфікаційного дослідження можуть бути використані під час розробки спецкурсів з історії релігії, а також популяризації знань про цей народ у засобах масової комунікації.
Структура дослідження побудована за проблемно-хронологічним принципом, вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел та літератури (85 найменувань).