Уніатська церква в контексті міжконфесійних трансформацій на

ЗМІСТ
Вступ………………………………………………………………………………3
Розділ 1.Церква та суспільно-політичне життя на ПравобережнійУкраїні наприкінці XVIII – середині XIX ст.
1.1 Місце греко-католиків у суспільно-політичному житті на Правобережній Україні наприкінці XVIII – середині XIX ст…………………………………9
1.2 Роль греко-католиків в культурному та освітньому житті Волині в кін.XVIII – першій половині XIX століття……………………………………18
Розділ 2. Церковна політика самодержавства на Правобережній Україні в кінці XVIII – на початку XIX ст.
2.1.Заходи спрямовані на секуляризацію церковних земель на Правобережній Україні в першій половині XIX………………………………………………..26
2.2. Лібералізація релігійної політики в кінці XVIII – на початку ХІХ століття………………………………………………………………………….. 34
Розділ 3. Ліквідація Уніатської Церкви на Волині.
3.1.Заходи з ліквідації Греко-католицької церкви в період правління Катерини ІІ……………………………………………………………………….38
3.2.Процес остаточної ліквідації Уніатської церкви та його наслідки…………………………………………………………………………..41
Висновки…………………………………………………………………………………………………48
Список використаних джерел ………………………………………………..51

ВСТУП
Кінець XVIII перша половина ХІХ століття в історії Української церкви, пройшли під знаком конфесійних трансформацій, нівелювання усього , що відображало б національну ідентичність, культурну та релігійну самобутність. Заходи російської влади на підвладних їй українських землях в першій половині ХІХ століття, були направлені на знищення релігійної само ідентичності.Таким чином російським урядом проводилися заходи з ліквідації Унійної церкви на Правобережній Україні, й Волині зокрема.
Конфесійні трансформації в Україні, безумовно мають глибокі історичні корені, які сягають ще часів Берестейської церковної унії 1596 року, а також випливають із польсько-російських взаємовідносин XVII – XVIII століть, а отже, актуальною постає проблема ролі Греко-католицької церкви в культурному і освітньому житті Волині, її місце в етноконфесійних взаємовідносинах першої половини ХІХ століття.
Актуальність даної теми зумовлена ще й тим, що на даний момент існують протилежні точки зору, щодо діяльності Унійної церкви на Волині в умовах міжконфесійного протистояння в кінці XVIII – на початку ХІХ ст. Все ще мають місце упереджені соціально – класові оцінки історичних подій та їх наслідків, не завжди витримується логічна послідовність у причинно – наслідковому трактуванні таких явищ, як ліквідація самодержавством греко-католицької церкви на початку ХІХ століття, уніфікація і зросійщення церковно- релігійного життя на українських землях, які після поділів Речі Посполитої (1772,1793,1795 р.р.) відійшли до складу Російської імперії.
Предметом наукової роботи є етноконфесійні трансформації в першій половині ХІХ століття, на Волині.
Об’єктом даного дослідження виступає Унійна церква на Волині на тлі даних процесів.
Мета бакалаврської роботи полягає в тому, щоб прослідкувати діяльність Греко-католицької церкви в умовах тиску з боку інших конфесій, осмислення наслідків даного тиску, що призвели в кінцевому результаті, до ліквідації самої церкви на Волині, яка у досліджуваний період перебувала під владою Російської імперії.
Відповідно до мети, завданнями дослідження є:
 визначення місця церкви у суспільно-політичному житті на Правобережній Україні наприкінці XVIII – середині XIX ст.
 дослідження релігійної організації Греко-католицької церкви (підпорядкування, структура).
 з’ясування місця греко-католиків в контексті міжконфесійних відносин на Волині в першій половині ХІХ століття;
 аналіз політики російського уряду щодо уніатів, Правобережної України, й Волині зокрема;
 визначити причини, та механізми ліквідації Унійної церкви у 1827-1839 роках.
Розглядаючи історіографію проблеми, то варто зазначити, що дослідження, які б висвітлювали історію Греко-католицької церкви, з’явилися ще на початку ХХ століття, що передусім зумовлено діяльністю дослідників в галузі краєзнавства. Так наприклад, до істориків, які предметно вивчали історію Унійної церкви, слід віднести Михайла Кояловича, він у своїх оглядових виданнях висвітлював історію земель Речі Посполитої (Поділля, Волинь), що увійшли до складу Російської імперії.
Проблеми становища Греко-католицької церкви висвітлені у наступних працях: «Історія унії Руської Церкви з Римом» роботи польського історика єпископа Едварда Ліковського, «Dzije Kosciola unickiego na Litwe I Rusi w XVIII i XIX wieku»(Дії церкви Унатської у Литві та Русі в XVIII i XIX століттях), а також монографії Юліана Пелеша «Geshichte der Union der Ruthenischen Kirche mit Rome»( Історія Союзу русинського Церкви з Римом). Зокрема у вищезгаданих працях характеризується становище греко-католиків після трьох поділів Речі Посполитої, їх роль в соціальному аспекті розвитку українців в кінці XVIII – першій половині ХІХ століття.
Даній проблематиці, присвячено праці Павла Бобровського «Русская греко-униатская церков в царствование императора Александра І », вийшла у Санкт-Петербурзі в 1880 році, а також «Жизнь Иосифа Семашки, митрополита Литовского и Виленского, воссоединение западнорусских униатов в 1839 году.»
Окремі сторінки з історії уніатської церкви першої половини XIX ст. висвітлює збірник «Пятдесятиріччя (1839-1889 рр.) возз’єднання з православною церквою західно російських уніатів», публікація наукового співробітника Товариства дослідників Волині О.Фотинського та ряд інших праць. Серед них заслуговують на увагу дослідження місцевих священиків-краєзнавців В.Пероговського та П.Антоновича. Особливо цінними для вивчення унії є свідчення П.Антоновича, який не обмежився традиційним поданням окремих фактів і описовістю, а у підсумку свого дослідження зробив сміливий висновок (наскільки дозволяла цензура «Волынских епархиальных відомостей»), що «уніатська церковна культура – українська, народна». Яскраве світло на національний зміст уніатської церкви проливають також окремі публікації у часопису «Киевская старина», де автори оповідають і про українську мову, і про давні українські звичаї і обряди в уніатській церкві, і про великий вплив унії на віруючих краю. Ґрунтовним дослідженням з історії уніатської церкви першої половини XIX ст. є праця викладача Литовської духовної семінарії Г.Я.Кіпріановича, де автор через призму діяльності відомого ієрарха Йосифа Семашка показав заходи царського уряду у підготовці до ліквідації уніатської церкви, а також висвітлив численні факти репресивних заходів щодо уніатів. З відомих ідеологічних причин проблема унії як у дореволюційній, так і в радянській історіографії висвітлювалася тенденційно: унія ототожнювалася з католицизмом.
Об’єктивну оцінку містять і певні дослідження 90-х років ХХ століття, які з’явилися в Україні. Зокрема слід згадати про працю Арсенія Зінченка «Церковне землеволодіння в політиці царизму на Правобережній Україні наприкінці XVIII першій половині ХІХ століття.»Зокрема в ній автор торкається питання проведення секуляризаційної реформи на Правобережжі, церковної політики у західних губерніях, Також приділяється увага участі духівництва у політичних подіях. Дана праця висвітлює головні аспекти історії церковних маєтків у контексті конфесійної, національної, соціальної політики царизму на Правобережній Україні наприкінці XVIII першій половині ХІХ століття.
Важливою є також монографія Стоколос Надії «Конфесійно-етнічні трансформації в Україні (ХІХ – перша половина ХХ століття.)». Один з розділів даного дослідження присвячений проблемі становища греко-католицької церкви на Правобережній Україні, зокрема і Волині, наприкінці XVIII першій половині ХІХ століття. В роботі висвітлено основні методи церковної політики Російської імперії, ставлення різних російських правителів до представників уніатства, а також взаємодію та протиборство греко-католиків владним амбіціям на тлі конфесійно-етнічних трансформацій.
У дослідженнях Олега Крижанівського «Церква у соціально-економічному розвитку Правобережної України XVIII першій половині ХІХ століття.», роботи Ольги Недавньої «Греко-католицизм в контексті духовного самовизначення українців між християнським Сходом і Заходом.», та Бубенщикова Василя «Роль греко-католицької церкви в етнічному розвитку українського та білоруського народів», представлено результати історіософського аналізу розвитку Греко-Католицької церкви на території українських і білоруських земель, починаючи з часів Берестейської церковної унії та закінчуючи першою половиною XX ст. у період остаточного оформлення новочасних української та білоруської націй. . Показано, що поширення унії на українських землях призвело до серйозних міжконфесійних конфліктів і трактування праволав’я як «своєї віри» українців. Виявлено, що політичні зміни кінця XVIII – початку XIX ст. (розподіл Речі Посполитої, приєднання білоруських і значної частини українських земель до складу Російської імперії) створили ситуацію, в результаті якої Греко-Католицька Церква припинила своє існування на «традиційних» територіях і перестала відігравати роль фактора націогенетичних процесів. Встановлено, що лише на Галичині та Закарпатті Греко-Католицька Церква стала важливим чинником національного відродження.
Даною проблематикою займалися й діаспорні історики, тому варто задати про праці: Василя Кудрика «Маловідоме з історії греко-католицької церкви», о. Ісидора Сохоцького «Що дала греко-католицька церква й духовенство народові» , о. Мелетія Войнара «Василіяни в українськім народі», та Стахія Стеблицького «Переслідування української та білоруської католицьких церков». Праці даних діаспорних дослідників, висвітлюють історію церкви незааганжовано, проте за своїм змістом вони є швидше роздумами з приводу тих чи іниших подій, тому що не ґрунтуються на значному джерельному матеріалі, за винятком праці Кудрика Василя.
Таким чином, аналіз праць попередників дає змогу висвітлити окремі моменти з історії Унійної церкви, що й зумовлює актуальність даної тематики.
Джерельну базу з історії Греко-католицької церкви можна поділити за типолого-видовим критерієм на документи: монастирські, єпархіальні, благочинні, парафіяльні, документи Священного Синоду. За змістом документи можна поділити:
1. Офіційні документи нормативно-виконавчого характеру. (витяги з імператорських указів, укази консисторії, рапорти деканів та настоятелів монастирів.)
2. Метричні книги.(сповідні розписи про звіти й кількість церков та священиків того чи іншого повіту.)
3. Документи наративного характеру, що висвітлюють пастирську діяльність Греко-католицької церкви.
4. Справи, про вирішення конфліктів між духовенством і мирянами, чи суто між представниками духовної влади.
Джерельну базу моєї наукової роботи становлять:
детальні звіти єпархій (так звані візитації) за 1817 – 1820 роки про біле і чорне духовенство;
огляди єпархій унійними єпископами;
відомості метричних книг за 1826 – 1835 роки;
розпорядження архієреїв, представників церковної та світської влади, щодо греко-католицької церкви;
синодальні укази;
судові справи, які стосувались земельних та приватних суперечок між представниками уніатства та інших домінуючих конфесій.
Автор кваліфікаційної роботи використала джерела Державного архіву Рівненської області(ДАРО), а також Державного архіву Житомирської області(ДАЖО). В Державному архіві Рівненської області використовувала справи з таких фондів: Ф. 370 «Дубенський повітовий суд», Ф. 485 «Волинська духовна консисторія», Ф. 22 «Острозький повітовий суд». В Державному архіві Житомирської області опрацьовувала справи: Ф. 1 «Волинська духовна консисторія», Ф. 178 «Луцько-Житомирська Римо-католицька духовна консисторія», Ф. 420 «Литовська греко-уніатська духовна консисторія». Таким чином джерельна база кваліфікаційної роботи є достатньою для досягнення поставленої мети і виділення визначених завдань.
Територіальні межі дослідження – територія Волинської губернії.
Хронологічні межі наукового дослідження – перша половина ХІХ століття, зумовлена тим, що даний період, час активного впровадження нівелізаційних заходів російського уряду спрямованих на ліквідацію Унійної церкви, що й сталося в 1839 році.
Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.