Український правопис та процеси змін у ньому

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………………………3
Розділ 1. Етапи розвитку українського правопису……………………………6
1.1. Основні засади розвитку історії українського правопису…….9
1.2. Роль української еліти у процесі устійнення норм української орфографії…………………………………………………………11
Розділ 2. Особливості нового українського правопису……………….16
2.1. Внесення змін до структури загальноприйнятого правопису…………………………………………………………………17
2.2. Зміни в українському правопису в наш час…………………..19
Висновки……………………………………………………………………..28
Список використаної літератури………………………………………….30

Вступ

Розглядати український правопис як історичну категорію означає розглядати його як динамічну систему, що постійно змінюється в часі. Дуже важливо розрізняти питання походження правопису і питання формування і розвитку реально існуючих його норм, оскільки методи дослідження цих двох питань суттєво відрізняються. У мовознавстві існувало багато теорій походження та розвитку правопису. Тут наука значною мірою послуговується конкретними текстовими матеріалами, хоча й не завжди це можливо.
Правопис – сукупність загальновизнаних і загальнообов’язкових правил, що встановлюють способи передачі мови на письмі. Правопис охоплює орфографію та пунктуацію. Як правило, складається історично, відбиваючи давні традиції або нові тенденції в передачі звуків, слів і форм, що виявляються в кожній писемній мові на різних етапах її розвитку.
Український правопис сформувався на основі правописних традицій давньоруської мови, що ґрунтувалися на фонетичному принципі, за яким написання має відбивати вимову. Питання правопису залишається нерозкритим до кінця, оскільки весь час з’являються нові думки, припущення, твердження. Вагомий внесок у дослідження українського правопису зробили такі вчені як: В. Німчук, Ю. Шевельов, Л. Булаховський, В. Сімович, Г. Півторак та інші.
Українська Академія наук виробила правопис, який був ухвалений, і владою затверджений для всеукраїнського вжитку 21 березня 1929 року. Наукове Товариство ім. Шевченка у Львові прийняло його 25 травня того ж року, і таким чином цей академічний правопис став у нас соборним. На основі цього правопису Г. Голоскевич склав «Правописного Словника», 1930 р., близько 40.000 слів, але з нестійкими правилами писання чужих слів. Склав також і О. Ізюмов Правописний словник, 1931 р., Харків, 580 с., близько 60.000 слів, уже з тими новими поправками (головно про ґ, ль) для школи, яких голосно добивалося вчительство; цього Ізюмового словника перевидано року 1940-го у Львові, за редакцією Ол.Панейка, але зі значними місцевими поправками, так що він перестав бути правописним словником літературної мови.
Сам кодекс українського правопису вийшов окремою книжкою: Український правопис (Харків, 1930 р., 103 с., видання друге). Новий український правопис вийшов у Києві, 1946 р.: Український правопис, 180 с. Широкий виклад правопису дав І. Огієнко.
Передмова дослівно така сама, як передмова до УП-93, крім останніх двох абзаців із даними про те, хто нову редакцію готував. Не змінено навіть фразу «якщо брати до уваги графіку, то український правопис бере свій початок від кінця минулого тисячоліття». Якщо 1993 року таке твердження датувало початок українського правопису кінцем десятого сторіччя, то року 2003 воно спрямовує читача до нової інтерпретації, поданої в статті проф. Русанівського, де із чотирьох періодів розвитку українського правопису, що їх розглядає проф. Німчук, реальним визнано лише останній, тобто XIX–XX сторіччя. Низка питань та суперечностей неодноразово підкреслює доцільність дослідження теми.
Метою роботи є аналіз особливостей правопису української мови.
Мета дослідження передбачає виконання таких завдань:
– проаналізувати наукову синтаксичну і стилістичну літературу з теми дослідження;
– класифікувати праці дослідників на кожному етапі розвитку;
– дослідити особливості українського правопису, визначити його місце і роль у сучасній українській мові.
Предмет – особливості та функціонування норм правопису на різних етапах розвитку мови.
Об’єктом роботи є: засоби правопису, процеси, закони сполучуваності мовних одиниць.
Актуальність дослідження полягає у прослідковуванні становлення та розвитку українського правопису, його особливостей та процесу змін у ньому.