Трансформація античного міфу в комедії Бернарда Шоу Пігмаліон

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ І. ХАРАКТЕРИСТИКА ЕПОХИ, АВТОРА, ПРЕЦЕНДЕНТНІСТЬ СЮЖЕТУ МІФУ ПРО ПІГМАЛІОНА……………………………………………….8
1.1 Розкриття контексту епохи…………………………………………………..8
1.2 Багатогранність фігури автора; його стиль та система поглядів………….11
1.3 Трансформація міфу у творах мистецтва різних епох…………………….17
РОЗДІЛ ІІ. ТРАНСФОРМАЦІЯ АНТИЧНОГО МІФУ В КОМЕДІЇ Б. ШОУ “ПІГМАЛІОН”…………………………………………………………………………22
2.1 Трансформація сюжету в комедії…………………………………………..22
2.2 Актуальність проблематики комедії в період написання і в наші дні……33
Висновки………………………………………………………………………………38
Список використаної літератури……………………………………………………..40

ВСТУП
Міфологія була і є одним з найважливіших та найпопулярніших джерел натхнення та сюжетів для авторів різних епох. ЇЇ сюжети, опрацьовані діячами мистецтва та піддані канонам епох та стилів не втрачають актуальності і до сьогодні.
Використовуючи різноманітні драматичні засоби та принципи “нової драми” Б. Шоу порушує проблеми соціологічного, морального, наукового характерів. Шоу підпорядковує п’єсу своїй філософській і естетичній концепції, сполучаючи її з вічними, загальнолюдськими проблемами, цінностями. Це, певним чином, і становить актуальність роботи. Водночас, не можна залишити поза увагою виняткову актуальність твору для української літератури. Йдеться, зокрема про філологічний аспект.
Предметом дослідження є процес та результат трансформації міфологічного сюжету в комедії «Пігмаліон», об’єктом — безпосередньо п’єса Бернарда Шоу.
В роботі використані такі методи дослідження як компаративний (порівняння текстів міфів з п’єсою Шоу, виявлення спільних та відмінних ознак), культурно-історичний (вплив явищ епохи (“вікторіанської”) на стан суспільства, відносин між його членами і, як наслідок, зображення в творі їхніх вад, тому що основна проблематика твору саме соціологічна) та феміністичної критики (важливим є зображення не просто людини “з народу”, яка практично досягає апогею морального та інтелектуального розвитку, незважаючи на приналежність до найнижчої верстви суспільства, а саме жінки(!), яка представляє принципово новий тип особистості, такої собі людини майбутнього більш досконалого суспільства).
Компаративний. Це порівняльний, або порівняльно-історичний, метод вивчення літературного процесу. Основоположником його був німецький орієнталіст Теодор Бенфей (1809-1881рр.). Міграція сюжетів від одного народу до іншого компаративістами стала розглядатися як фактор прогресу літератури.
При цьому ігнорувалася роль життя як вирішального фактора в процесі художньої творчості. Літературознавець у всьому шукав запозичень, форма стала домінувати над змістом [1,247-248].
Культурно-історичний. Родоначальником цього напряму був Іпполіт Тен (1828-1893). Скориставшись працею Ч. Дарвіна «Про походження видів», І.Тен вніс до літературознавства метод аналогій, закон причинності та ідею закономірного розвитку певних явищ. Він вимагав від літературознавців об’єктивності й точності висновків. Він передбачає визначення причин, що викликають певні факти зображені в художньому творі. Літературознавець має уникати як позитивної, так і негативної оцінки викладеного матеріалу. Мистецтво розглядається у прямій залежності від суспільства. Зміна суспільних відносин спричиняє певні зміни в художній творчості [1,146-148].
Феміністична критика (неофемінізм, або феміністичний постструктуралізм) (від латинського – жінка), окрім ідеології постмодернізму (Постмодерн розглядають як псевдохудожній метод, який фальшує дійсність, руйнуючи всі колективні ідентичності індивіда (в тому числі національну та естетичну), формує денаціоналізованого індивіда в ім’я утвердження космополітичних ідей демоліберального суспільства), базується на ідеях жіночої емансипації (характерних ще для XIX ст.) та екзистенціалізму (переважно атеїстичного), тобто фактично знаходиться під впливом ідей Ж. Дерріди, Ж. Лакана, М. Фуко. Специфіка феміністичної критики полягає в тому, що логоцентризм – основний предмет критики постструктуралістів і деконструктивістів, вона розглядає як фалологоцентризм або як фалоцентризм. Цю проблему конфронтації з логосом патріархальної культури феміністична критика в залежності від своєї філософсько-теоретичної орієнтації здійснювала по-різному, але фактично завжди виходячи з положення про особливий інтуїтивно-безсвідомий жіночий спосіб осягнення світу. Ця спільність підходів не свідчить, проте, про єдність методологічної практики цієї течії.
Кінець ХХ ст. ознаменувався переходом від вже стандартного визначення „феміністичні дослідження” до „гендерних”. Ґендер – це соціальна стать, на відміну від біологічної, тобто поведінкові норми, які ми приписуємо представнику тієї чи іншої статі, а саме сприйняття статі в нас формує суспільство, а не природа.
Таким чином, під дефініцією „феміністична критика” в сучасному літературознавстві розуміється певна наукова теорія, синкретична за сукупністю своїх методів і прийомів, що має культурологічне спрямування і покликана виразити власне жіночий досвід літературознавчого прочитання текстів [1].
Мета роботи полягає в компаративному дослідженні античного міфу про Пігмаліона та комедії Бернарда Шоу “Пігмаліон”.
Реалізація мети передбачає виконання таких завдань:
• розкрити контекст епохи та вплив її на творчість письменника;
• дослідити трансформацію античного сюжету в різних творах мистецтва ряду епох;
• проаналізувати сюжетні зміни, що відбулись при трансформаціях античного сюжету в комедію «Пігмаліон»;
• виявити схожі та відмінні риси в образах головних героїв, особливо в образах Галатеї та Пігмаліона;
• визначити проблематику твору, її актуальність в період написання та в наші дні.
Практичне значення даного дослідження полягає в з’ясуванні спільних та відмінних рис в сюжеті міфу та п’єси, що може бути використане для детальнішого вивчення комедії Шоу, зокрема спектру її проблематики, яка безcyмнівно є актуальною для наших сучасників.
Огляд критичної літератури. Драматургічна спадщина Бернарда Шоу, його життя і творчість досліджуються багатьма вченими та письменниками. „Гігантська література про Шоу” свідчить про величезне зацікавлення до його творчості [19]. Існує Міжнародне товариство Шоу (International Shaw Society), яке активно вивчає й обговорює творчі здобутки драматурга, проводить міжнародні форуми і конференції, публікує матеріали останніх досліджень. Також діє Товариство Бернарда Шоу (The Bernard Shaw Society) у Нью-Йорку, яке випускає найбільш відомий та авторитетний журнал „шоузнавців” The Independent Shavian.
Життя і творчість Д. Б. Шоу ретельно досліджували вчені: О.А. Анікст, І.І. Анісімов, П.С. Балашов, З.Т. Гражданська, Н.Я.Дьяконова, І.Б. Канторович, А.Г. Образцова, А.С. Ромм. Серед англомовних біографів та дослідників потрібно відзначити Е. Бентлі, А. Гендерсона, Д. Ірвіна, Х. Пірсона, Е. Х’юза, Г.К.Честертона.
Про Бернарда Шоу говорили багато його сучасників та критиків пізніших часів.
Так, З.Т. Гражданська в книзі “Бернард Шоу: Нарис життя та творчості” детально описує дитинство, молодість та зрілі роки Шоу, розкриває вплив батьків на розвиток його як особистості та фактори біографії, що відобразились у творчості.
Олександр Анікст присвячує Бернарду Шоу багато наукових праць, але він не пише про нього так суб’єктивно. Він описує епоху, в якій жив драматург, її формування, вплив, біографію та його творчість.
У книзі “Життя чудових людей. Бернард Шоу” Е. Х’юх подає детальну характеристику постаті письменника та історію написання комедії “Пігмаліон”, подекуди вдало використовуючи афоризми Бернарда Шоу.
Нової сили та популярності темі твору надали численні постановки драми та її екранізація, хоч центр уваги в них, здебільшого, зміщений з соціальної теми на романтичну. Проте прецедентність сюжету в таких творах мистецтва спричинила появу численних рецензій та наукових праць як на екранізації та постановки, так і на саму комедію.
Щодо теми Пігмаліона та трансформації античного міфу в комедії, то накуових праць з цього приводу було написано більш як достатньо. Як приклад, хотілось би зазначити книгу П.С. Балашова “Художній світ Бернарда Шоу” та “Театральне покликання Б. Шоу” Ф. Денінгхауза. Цікавими працями в дослдженні цього питання також є статті Ю.Ковбасенка та В. Руднєва.
Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури. У вступі була визначена мета, завдання, об’єкт, предмет та метод дослідження, сформована актуальність дослідження, його практичне значення та проведений огляд критичних джерел. У першому розділі досліджується епоха, її вплив на автора та його творчість, а також трансформація античного міфу у творах інших митців. Другий розділ присвячений зіставленню варіантів міфу про Пігмаліона та комедії “Пігмаліон” Б. Шоу і детальному дослідженню тексту комедії. У висновках підсумовуються результати дослідження та успіхи у досягнення поставлених завдань. Список використаної літератури нараховує 33 джерела.