Стильові особливості американської поезії другої половини 20 століття

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………………………………….3
РОЗДІЛ 1 ПРОБЛЕМАТИКА АМЕРИКАНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ НА ПРИКЛАДІ ПРЕДСТАВНИКІВ „НЬЮ-ЙОРКСЬКОЇ ШКОЛИ” ТА „НЬЮ-ЙОРКСЬКОЇ ГРУПИ”……………………………………………………………………………………………………..9
1.1 Життєвий та творчий шлях поетів Нью-Йоркської школи та Нью-Йоркської групи……………………………………………………………………………..9
1.2 Вплив сучасних філософських течій на змістове навантаження творів представників Нью-Йоркської школи та Нью-Йоркської групи………………….11
1.2.1 Філософські проблеми буття у творчості Френка О’Гари…………12
1.2.2 Тема мінливості як провідна ідея творів Джона Ешбері…..14
1.2.3 Тема „ніщоти” у творчості Юрія Тарнавського……………….17
РОЗДІЛ 2 ОСОБЛИВОСТІ СТИЛЮ, МОВНИХ ЗАСОБІВ ЗМІСТОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПОЕЗІЇ………………………………………………………………………………25
2.1 Структура та елементи внутрішньої форми поезії Джона Ешбері…25
2.2 Модернізація форми сестіни………………………………………………………28
2.3 Роль останніх слів у семантичних та контекстуальних варіюваннях………………………………………………………………………………………………33
2.4 Засоби увиразнення письма у поезії Ю.Тарнавського………………….37
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………………………..48
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………………………….51
ДОДАТКИ………………………………………………………………………………………………..53

ВСТУП
Сучасні тенденції американської модерної лірики досліджувалися широким колом критиків та літературознавців, так як у першій половині 20 століття ця література зійшла на вищий щабель розвитку, процвітала і збагачувала світову скарбницю новими шедеврами. Характеризуючи найтиповіші риси літератури цього часу, мистецтвознавці відзначали, що модернізм затверджує примат форми над змістом. Відомий іспанський філософ і мистецтвознавець Х.Ортега-і-Гасет зазначає: „Іноді форма модерного твору є самодостатньою та абсолютною, іноді – підкорена формі категорія змісту є також важливою”.[4, 265] Один з теоретиків модернізму К.Фідлер проголошує: “В художньому творі форма повинна сама по собі утворювати художній твір. Ця форма, водночас є і матеріалом, не повинна виражати нічого, окрім себе самої… Зміст художніх творів є ніщо інше, як саме формоутворення”.[4,271] Така література є рішучим протестом і запереченням художніх принципів реалізму: натуралізму з їхнім зверненням до реальної дійсності: життєподібністю, деміфологізмом, аметафізичністю. Модерністів не цікавить предметний світ – він завжди ними деформується та абсурдується. Чим неправдоподобнішою картина світу, тим вірогіднішою вона для модерністів. На той час Америка була центром становлення і витончення різноманітних напрямів у сучасній літературі та мистецтві, де діяли школа „Блек Маунтін” з теорією „проективного віршу”, спонтанності дихальних пауз, школа Сан-Франциско із вектором до східних філософій та релігій , школа стилю біт з речитативною декламацією.[6] Нашу увагу привернула просторово-часова та ідейно-тематична наближеність літературних пошуків і напрацювань представників Нью-Йоркської школи з метакультурною тематикою та Нью-Йоркської групи як самобутнього явища літератури української еміграції.
Нью-Йоркська школа, мистецьке угрупування письменників, кураторів музеїв, художників, дизайнерів, мистецьких оглядачів, була створена завдяки спільним зусиллям та невичерпному таланту відомих американських письменників Джона Ешбері (John Ashbery), Френка О’Гари (Frank O’Hara) та Кеннета Коча (Kenneth Koch). Більшість членів Нью-Йоркської школи навчалися разом на старших курсах Гарвардського Університету. З одержаних нами даних критичних статей на той час до Нью-Йоркської школи входили п’ять поетів-письменників: Джон Ешбері, Френк О’Гара, Кеннет Коч, Джеймс Шилер (James Schyler) та Барбара Гест (Barbara Guest). Дж.Ешбері та Ф.О’Гара визнані широким колом читачів, в поезії яких окреслені проблеми расових відносин, масової культури та холодної війни. Б.Гест була названа центральною фігурою у поствоєнній американській літературі, Дж. Шилер – справжнім гуманістом і проникливим психологом. К.Коч, за словами критиків, відкрив нові творчі можливості. Серед представників Нью-Йоркської школи яскраво виділяється Дж.Ешбері і Фр.О’Гара.
Творчість Нью-Йоркської групи не лише включається до загального літературного процесу в Україні, але й входить у світовий літературний контекст і має своє продовження в наступні десятиліття. Склад молодих українських митців Нью-Йоркської групи не був постійний, так як, за словами Марії Ревакович, „лише митці-початківці схвалюють групові виступи, відтак більшість претендує на сольові виставки”, але число їх дійсно вражає. Це Юрій Тарнавський, Богдан Бойчук, Богдан Рубчак, Богдан Певний, Любко Вороневич, Борис Пачовський, Аркадій Оленський, Ярослав Вижницький, Зенко Онишкевич, Богдан Титло, Марія Ревакович та інші. О.Астаф’єв підкреслює, що Нью-Йоркська група не тільки не перервала духовного ланцюга поколінь, а й виявила новаторську дерзновенність у поєднанні найземніших реалістичних картин дійсності з міфологічними образами та фантастикою.[1,7] Серед когорти письменників Нью-Йоркської групи вирізняється талановитий модерніст, експериментатор Юрій Тарнавський.
Творчість цього поета привертала увагу багатьох вітчизняних і зарубіжних дослідників і поетів, таких як Богдан Рубчак та Богдан Бойчук (члени Нью-Йоркської групи), Миколи Сороки, Лідії Зелінської, Алли Бондаренко, Тетяни Остапчук та інших. Загалом реакція на його творчість різна. Микола Сорока вказував на інтертекстуальність поезії Ю.Тарнавського та довів, як поет “перетинає межі різних текстів (лінгвістичних, зорових, акустичних), вибирає з них потрібне йому на даний момент, користується їхніми структурами, щоб створити власну поетичну мозаїку.” Алла Бондаренко досліджувала елементи міфософії в філософії і поезії Ю.Тарнавського. Дослідниця розглядала своєрідність мовостилю крізь призму екзистенційної картини світу. Письменник освоює певне семантичне поле, що є “світоглядно психологічно зумовленим”, де “діють денотати певної буттєвої сфери”. Тетяна Остапчук простежила вплив екзистенціоналізму як домінанту в творчості прозаїка. Вона доводить, що захоплення філософією і літературою екзистенціалізму визначило особливості формування світогляду Ю. Тарнавського та коло тем, опрацьованих ним. Зокрема, такі висновкі вона робить на основі роману ”Шляхи” та автобіографії “Босоніж додому і назад”. Богдан Рубчак, один із найпроникливіших сучасних українських критиків, дає загальні обриси поезії: від першої збірки “Життя в місті” закінчуючи останньою книжкою ”Спогади”. Він відзначає величезну різницю в світогляді, поетичних формах, образах, мотивах, помічає вплив Пабло Неруди, Жюля Ляфорга на ранню творчість поета, вплив кубізму на третю книжку поезій “Ідеалізована біографія”. Прозу книги “Спогади” Б.Рубчак називає “явним нівелюванням поетичної форми”. Богдан Бойчук, навпаки, звинувачує поета в “фонетичній незугарності”, у “звуженні спектру творчості” через так звані контрастові співставлення, вважає збірку “Поезії про ніщо” недосконалою. Він стверджує, що в українській духовній сфері між поетом і читачем стоїть стіна емоційного відчуження від усього, що не є “соняшникове, не голубе, не вишиване”. Дослідження творчості поета Лідією Зелінською відзначається багатоплощинністю, ґрунтовністю, різностороннім підходом до висвітлення мотивації творчості. Так, у своїх статтях Л. Зелінська досліджує філософсько-естетичну основу збірки “Поезії про ніщо” в плані родового синкретизму як поетики і екзистенціалізму як філософських засад. Вперше дослідниця задіяла системний підхід до аналізу збірки “Поезії про ніщо”. Ця збірка розглядалася в статтях ще декількох дослідників, в яких аналізувалася її тематика, поетичні образи, форми, засоби та мотиви через співставлення з іншими збірками, через світогляд та філософську позицію поета.
Напротивагу вище зазначеному, творчість поетів Нью-Йоркської школи ще не стала центром уваги вітчизняних критиків та літературознавців. Фактично на цей момент нами не було знайдено жодного дослідження, роботи чи статті про спадщину Нью-Йоркської школи. Проте на Заході твори митців по-різному оцінювалися критиками і широко дискутувалися на сторінках різних журналів та газет. Більшість робіт написані в формі есе. Зокрема, професор Девід Бергман (David Bergman) з університету Томсона вважає, що Джон Ешбері є одним з небагатьох письменників, якого поважають не лише письменники-експериментатори, але й консервативні науковці. Його цікавлять теми традиційні, універсальні, однак він їх розглядає під нетрадиційним та авангардним кутом зору. Однією з найважливіших тем, яка присутня майже у всіх його творах є мінливість – центральна тема англійського ренесансу та американських трансценденталістів. Для нього мінливий світ людини та природи протистоїть вічному, стабільному світу ідей та думок. Томас Ліск (Tomas Lisk), Альберт Кук (Albert Cook), Джеймс МасКоркле (James McCorkle) відкривали нові перспективи в творчості Дж. Ешбері. Вони пишуть, що реальність для поета – це не фіксована реальність, а нове наповнення зі своєю імпресією, пам’яттю, бажаннями, яке постійно трансформується, повторюється, не розуміє, помиляється. Елен Вільямсом (Alan Williamson), Джон Шоптау (John Shoptaw), Ендрю Рос (Andrew Ross), Дональд Ревел (Donald Revell) досліджували особливості поезій Дж. Ешбері, їх сюжетні лінії та проблеми. Стиль віршів Ешбері врівноважений, інформативний, в них згадуються численні митці та їх творіння, з якими не кожний читач обізнаний, і це справа критиків усунути їх необізнаність. Девід Герд (Devid Herd) відзначає складність творів, що мають „подвійну сюжетну лінію”. Поет навмисно уникає синтезу як процесу єдності і узагальнення, і попри це, поезії вирізняються надзвичайно чіткою конструкцією, несучи в собі величезне психофізичне та тематичне навантаження. Гензел Сміт (Hensel Smith) детально проаналізував метонімічні та метафоричні трансформації в його поезіях. Поет експериментує у наративному синтаксисі, але в деякій мірі він значеннєво неясний і зарозумілий. Джозеф Конте (Joseph M.Conte) піддає аналізу вірш Ешбері “Господарські приладдя та бруква на ландшафті”, написаний у формі сестіни. Есеїсти вважають, що останні слова сестіни набирають обертів у віршуванні і, як результат, такі повторення і варіації протистоять семантичному синтезу окремих значень. Навмисно уникаючи синтезу як процесу єдності і узагальнення, що властиве традиційному віршуванню, Ешбері спроможний створити довершеність лише у формі. Основний зміст вірша губиться через нагромадження несумісних слів, змішання стилів, зміщення значень. Це веде до різної семантичної інтерпретації, до неможливості однотипного сприйняття поезії, і до остаточного розкодування інформації. Критика творів поета є винятково конструктивна.
Наше дослідження відбувалося із опрацюванням робіт вище названих дослідників творчості поетів. Компаративне дослідження проблематики та стильових рис поетики головних постатей Нью-Йоркської школи та Юрія Тарнавського як співзасновника Нью-Йоркської групи зумовлює актуальність нашої розвідки. Перед дослідженням ставилась мета проаналізувати творчість американських поетів Дж. Ешбері та Ф.О’Гарі як представників Нью-Йоркської школи, Юрія Тарнавського як представника Нью-Йоркської групи; порівняти стильові особливості їх письма. Виходячи з цього план дослідження включав наступні завдання: 1)ознайомлення з біографіями та творчістю поетів Нью-Йоркської школи та Нью-Йоркської групи; 2)проаналізувати поезії Дж. Ешбері: “Сільськогосподарські приладдя та бруква на ландшафті ” та “Вони мріяли лише про Америку”; збірку „Поезії про ніщо та інші поезії” Ю.Тарнавського; 3)виявити модерністські експерименти у стилі письма, мовлення, художніх засобах; 4)визначити основні мотиви поезій, особливості композиційної побудови поезій; 5) окреслити індивідуальний стиль поетів. Об’єктом дослідження є творчість поетів Нью-Йоркської групи та Нью-Йоркської школи, а предметом – аналіз поезій Дж. Ешбері: “Сільськогосподарські приладдя та бруква на ландшафті ” та “Вони мріяли лише про Америку”; збірка „Поезії про ніщо та інші поезії” Ю.Тарнавського .
Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. У вступі розглядаються особливості модернізму у світовій та українській літературі, визначається мета, завдання, предмет та об’єкт дослідження, формулюється актуальність теми на основі критичного огляду літератури. У першому розділі досліджується проблематика поезії Нью-Йоркської школи та Нью-Йоркської групи. У другому розділі в діахронічному та синхронічному аналізі розглядаються поезії Дж. Ешбері та Ю.Тарнавського, визначається їх змістове навантаження та засоби увиразнення. У висновках підсумовується досягнуте, дається узагальнена характеристика особливостей стилю поетів, композиційної побудови названих поезій. Список використаної літератури нараховує 15 першоджерел, 2 словники. Додатки вміщують тексти віршів, графічні ілюстрації геометризації тексту поезій.