Індивідуально-авторська адєктивна номінація в українській поезії ХХ століття

ПЛАН
ВСТУП……………………………………………………………………………………………………….3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ НЕОЛОГІЗАЦІЇ…………………………5
1.1 Поняття неологізм: сутність та особливості творення………………………5
1.2 Класифікація оказіоналізмів та їх значення ………………………………10
РОЗДІЛ 2. СЕМАНТИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ ОЗНАЧАЛЬНИХ ТА ОБСТАВИННИХ ПРИСЛІВНИКІВ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ……………………………………………………………………….……16
РОЗДІЛ 3. ХАРАКТЕРИСТИКА КОНКРЕТНИХ ГРУП АДВЕРБІАЛЬНИХ ОДИНИЦЬ ЗА ФУНКЦІОНАЛЬНИМ ПІДХОДОМ..……………………….26
3.1 Якісно-означальні прислівники на позначення семантичних класів “людина”та “людина і природа”…………………………………………………………………26
3.2 Обставинні темпоральні прислівники, що вказують на спосіб виконання дії відносно до моменту мовлення………………………………………….…..30
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………………………..32
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………….………37
ДОДАТКИ……………………………………………………………..…………40

ВСТУП
Актуальність дослідження. Всебічне вивчення лексико-семантичних категорій сучасної української мови належить до числа актуальних завдань лінгвістики. У цьому плані значний науковий інтерес становить клас прислівників, особливо семантична каталогізація прислівникової системи, котра є продуктом історичного розвитку української мови, численною невід’ємною складовою її словникового складу.
Відсутність загальноприйнятої концепції, різні аспекти дослідження спричинили появу семантичних класифікацій, починаючи від найдавніших граматик, зокрема М. Смотрицького, І. Ужевича, І. Могильницького та інших мовознавців, і закінчуючи сучасними граматиками української мови.
Останнім часом у лінгвістичній літературі простежується виразна тенденція досліджувати лексику як систему, з визначенням лексико-семантичних, тематичних груп.
Різним аспектам дослідження семантики прислівників у сучасній українській мові присвячені наукові розділи А. В. Майбороди, Л. І. Коломієць, К. Г. Городенської та ін. У російському мовознавстві відзначимо праці лінгвістів В. М. Володіна, Н. С. Ніколаївої, І. О. Попова та ін.
Вивчення особливостей прислівникової лексичної системи передбачає визначення типологічних властивостей окремих лексичних підсистем і їх уточнення, виділення лексико-семантичних груп, підгруп.
Об’єктом дослідження є семантичні ознаки прислівників сучасної української мови.
Предмет дослідження становлять лексико-семантичні групи прислівників української мови (якісно-означальної, порівняльно-уподібнювальної, локальної семантики, прислівники способу дії).
Мета дослідження – здійснити семантичний аналіз прислівників української мови, визначити їх лексичні підсистеми, виокремити лексико-семантичні групи, дати характеристику окремим конкретним групам адвербіальних одиниць за функціональним підходом.
Варто зазначити, що досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
1) виявити, відібрати із загального складу української мови адвербіальні лексеми, скласти їх тезаурус;
2) визначити місце прислівників як лексико-граматичного класу слів у словниковому складі української мови;
3) здійснити семантичний аналіз усіх одиниць прислівникової системи сучасної української мови, об’єднавши групи та підгрупи;
4) описати лексико-семантичні групи і підгрупи прислівників, визначити їх відмінні ознаки.
Методологічною основою роботи є розуміння мови як явища об’єктивної реальності, що закономірно організовується, функціонує і розвивається.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ній уперше в українському мовознавстві зроблено спробу охопити весь склад лексичних одиниць, які прийнято кваліфікувати як прислівники, матеріал по класифіковано за семантичними ознаками, опрацьовані певні критерії цієї класифікації, що дало змогу окреслити в прислівниковій лексичній системі підсистеми, лексико-семантичні групи, визначити навіть їх кількісний склад.
Методи дослідження. Відповідно для досягнення мети і розв’язання поставлених завдань, використані різні методи дослідження: 1) класифікація лексичних одиниць за семантичними ознаками, визначення на цій основі певних класів, груп та їх опис, лінгвістична характеристика; 2) семантико-лінгвістичний аналіз конкретного матеріалу, опис його категоріальних ознак; 3) характеристика компонентів семантичної системи прислівників.
Теоретична і практична цінність визначається її актуальністю й науковою новизною.
Структура курсової. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновку, списку використаної літератури, який містить 30 джерел, додатків.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ НЕОЛОГІЗАЦІЇ
1.1 Поняття неологізм: сутність, особливості творення.
Мова являє собою складну динамічну систему, оскільки перебуває в постійному русі, безперервно розвивається та вдосконалюється.
Перебуваючи у постійній динаміці, вона виявляє, з одного боку, стійкість, яка полегшує комунікацію членів мовленнєвого колективу, а з іншого – мінливість, яка забезпечує надлишковий характер системи мови і у такий спосіб зміцнює цю систему. Найбільш рухливою частиною мови є лексика. Виконуючи номінативну функцію, лексика миттєво відгукується на зміни в житті, оскільки виникає потреба встановити відповідність між реальними об’єктами та засобами їхнього позначення.
Одним із факторів, що засвідчує динамічний характер мови, є поповнення її лексичного складу новими словами, які в науковій літературі кваліфікуються як неологізми.
Висока “неогенність” XX століття, “неологічний бум”, активізація уваги з боку мовознавців до проблем нових явищ зумовили створення особливої галузі лінгвістики – неології.
Протягом останніх років створено спеціальні центри неології, зокрема англійської, німецької, французької, російської тощо, де фіксуються та досліджуються нові слова і їх значення, аналізуються причини їх появи, вивчаються моделі їх утворення, здійснюється їх лексикографічна розробка.
Щодо української неології як окремої мовознавчої галузі можна сказати хіба що таке: “неологія української мови, зокрема суспільно-політична лексика, вивчається здебільшого в плані загальних словотвірних, лексико-семантичних та стилістичних тенденцій”.
Основне завдання неології, як свідчать сучасні неологічні дослідження, зводиться до “з’ясування типології нових слів у мові і мовленні”.
Однак систематизація неологічного матеріалу вимагає насамперед конкретизації, уточнення самого поняття “неологізм”, що в переважній більшості випадків ототожнюється з новим словом.
Для позначення того чи іншого явища може створюватися слово на основі наявних у мові лексичних одиниць та афіксальних засобів (префіксів і суфіксів), запозичується слово іншомовного походження чи утворюється складне найменування, яке вже існує в мові, але в такому випадку воно певним чином видозмінює свою семантику.
З огляду на те, що і семасіологія, і фразеологія на сучасному етапі розвитку являють собою окремі мовознавчі дисципліни, які мають свій предмет і об’єкт дослідження, а новоутворення засвідчуються також на словотворчому та граматичному рівнях, виникає слушне запитання: “Що слід вкладати в поняття “неологізм” і на основі чого здійснювати систематизацію неологічного матеріалу?”
У довідковій та науково-методичній літературі терміном “неологізм” позначається будь-яке “нове слово або вислів, що з’являються в мові”, “нове слово, яке не увійшло до загальновживаного словника”, “слово або мовний зворот, творені для позначення нового предмета чи вираження нового поняття”, “слово чи мовний зворот, що недавно з’явився в мові для позначення нового або вже усталеного поняття, предмета”, “слово, що не є загальновживаним, але може ним стати, яке з’вилося в мові в певний період і не існувало раніше й яке сприймається як нове в свідомості носіїв мови”, “слово, а також його окреме значення, вислів, які з’явилися в мові на даному етапі її розвитку і новизна яких усвідомлюється мовцями (загальномовні неологізми) або були вжиті тільки в якомусь акті мовлення, тексті чи мові певного автора (стилістичні, або індивідуально-авторські неологізми)”.
Поряд із термінами “нове слово”, “неологізм” починають функціонувати “потенційне слово”, “оказіональне слово”, “оказіоналізм”, “індивідуально-авторський неологізм”, “авторський неологізм”, “стилістичний неологізм”, “індивідуально-стилістичний неологізм”, “неологізм контексту”, “одноразовий неологізм”, “літературний неологізм”, “неологізм поета”, “поетичний неологізм”, “слово-експромт”, “слово-метеор” тощо.
Деякі з цих термінів, як і самі слова-метеори, не витримали випробування часом і залишилися лише в працях, де обґрунтовувалася саме їх доцільність.
Із цієї різноманітності неологічних термінів найбільш “живучими” виявилися “неологізм”, “оказіональне слово, або оказіоналізм”, “індивідуально-авторський неологізм”, “потенційне слово”. Щодо співвідношення цих термінів, то, слід зауважити, мовознавцями висловлюються різні, часто суперечливі, погляди.
Неологізми називають лексичними інноваціями. На думку О.Сербенської, інновації – це “новотвори, запозичення, а також включення і входження в мову, зумовлені перерозподілом значень у видах і жанрах мовлення; це і відродження слів і висловів з минулих епох”.
Фактори, які спричиняють утворення неологізмів, можна поділити на такі групи:
1) позамовний – потреба дати назви новим предметам і явищам: дисплей, принтер, йогурт, гіпсокартон, клонування;
2) інтралінгвальний – для заміни попередніх найменувань новими, зумовленої різними чинниками – тенденцією до мовної економії, уніфікації номінативних моделей, виразнішого, точнішого найменування, експресивно-стилістичного оновлення, з причин соціально-політичного, пуристичного, евфемістичного характеру та інше, напр.: компакт замість компакт-диск, теракт замість терористичний акт, літак замість аероплан, мобільник замість мобільний телефон.
Неологізми поділяються на лексичні й семантичні. Новизна лексичних новотворів виявляється у формі (євро, сайт, ксерокопії, дизайнер, дисплей, принтер). Семантичні неологізми – це нові значення, які розвиваються в словах, уже наявних у мові (меню, фанера, піратство).
Загалом неологізми виникають декількома шляхами: вони творяться з наявного в мові матеріалу властивими для даної мови словотвірними способами, інколи штучно, часто запозичуються літературною мовою з діалектів і з інших мов. Іншомовні запозичення становлять найчисельнішу групу серед неологізмів.
Авторські неологізми, які називають стилістичними, індивідуально-авторськими, оказіоналізмами, становлять окрему групу. Авторські або індивідуальні неологізми є поширеним явищем в українській літературі.
Інивідуально-авторські неологізми рідко переходять у загальновживану лексику. Як правило, вони надовго зберігають забарвлення образної індивідуальності й доречні тільки в окремих творах, де виконують певну художню функцію.
Так, зокрема, у поезії І.Драча є такі його новотвори, як журбота, засмута, білогруддя, чорнобров’я, у Д.Павличка – ластівочість, у М.Вінграновського – зненавидь, у В.Стуса – паверх, паниз, нажиття, паскін.
Деякі авторські неологізми ввійшли до літературної мови. Так, зокрема, створені М.Старицьким лексеми байдужість, мрія, майбутнє, незагойний, нестяма, страдниця, чарівливий, І.Верхратським звіт, І.Франком чинник, Т.Шевченком високочолий, І.Нечуєм-Левицьким світогляд, самосвідомість, Л.Українкою провесна, промінь міцно прижилися у нашій мові, навіть увійшли до активного словника.
Нові неологізми творяться за наявними у мові моделями. Так, за зразком біологія, геологія, зоологія утворилися слова вірусологія, дельфінологія, спелеологія… За зразком атмосфера, стратосфера утворено слово біосфера і так далі.
Лексична система мови засобів масової інформації – найдинамічніша система сучасної української літературної мови. Загальновідомо, що у сфері ЗМІ найрізноманітніше та найсильніше виявляються процеси, які характеризують саме життя мовного організму; тут найбільше зосереджені інновації. І це природно, адже однією з основних функцій засобів масової інформації є інформативність, новизна.
Мова сучасних українських засобів масової інформації привертає до себе увагу багатьох лінгвістів. Це – багатюще джерело для дослідження новітніх тенденцій у розвитку сучасної літературної мови. Одним із найпомітніших процесів, що відбуваються у нашій мові сьогодні, є процес активного поповнення лексики української мови.
Отже, неологізм як одиниця неології повинен зайняти належне йому місце в системі української неології.