Жанрово-стильові особливості прози Набокова

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………….3

Розділ І. Жанрово-стильові особливості набоківської прози…………………….8

1.1. Романізація літератури XX століття..……………………………………….8
1.2. Характерні стильові риси творів В.Набокова……..…………………11
1.3 Автобіографізм – лейтмотив творчості В.Набокова …………..…….14
Розділ ІІ. Роман «Спостерігач» як спроба описати екзистенцію емігранта……18

2.1. Екзистенційне самогубство та засоби його передачі ………………18

2.2. Обсерватизм як засіб психічного відсторонення від реальності…..22

Висновки……………………………………………………………………………29

Список використаних джерел та літератури………………………………….32

Вступ
В.Набоков є яскравим представником російської емігрантської літератури, що творив в період так званої «нової прози». „Нова проза” – це стильова тенденція, що виникла на базі оновленого на початку XX століття реалізму (неореалізму) одночасно по дві сторони кордону, що поділив навпіл „срібну літературу”. Дана проза вже жила в „золотій” класиці, але була не розпізнаною ні класичним, ні радянським літературознавством. В 20-х роках минулого століття ця тенденція була загострена надзвичайними обставинами вигнання з стійкого світу, де класика ревно берегла здобуту репутацію „критичного” реалізму і не допускала до глибин своїх надр. В подальшому гострий інтерес до цих надр в Росії був загнаний в підпілля до 60-х років, коли стильова тенденція „нової прози” знову дала знати про себе в дослідах В.Катаєва.
В той час за кордоном історію ‘‘нової прози” у вигнанні, започаткувала Н.Бербєрова, що назвала рік виходу знакового роману В.Набокова роком «великого перелому». Найбільше оцінка цієї тенденції виражалася в статтях про нову емігрантську прозу, які включились в розгорнуту в 30-х роках дискусію про цей феномен та були написані для „Современных записок” Г. Газдановим (“О молодой эмигрантской литературе”) и В. Варшавским (“О прозе “младших” эмигрантских писателей”). Останній зосередив увагу не на обставинах існування цієї літератури, як це зробив Газданов, а на особливостях стилю, якому дав ім’я „ліричного візіонерства”, а основною прикметою якого називав егоцентричний хід в глибину себе в надії знайти там світло та радість – серед „величезного океану снів, музики, мрій, дивних галюцинацій”. Таким чином, роман В.Набокова «Спостерігач» дав життя основній прикметі нової форми, а саме перенесенню центру ваги з подій на їх сприйняття, а в основі композиції поклав контрапункт двох сприйняттів – минулого і теперішнього. Тип такого роману пізніше був названий Л.Колобаєвою «романом життя».
Актуальність теми дослідження продиктована необхідністю комплексного вивчення біографії В.Набокова та його творчості, а також проблемою роздвоєності авторської особистості, що в творчості призвело до існування В.Набокова в Америці та В.Сиріна в Росії. Аж до виходу «Лоліти» в Америці майже ніхто не цікавився літературною біографією письменника, і поки ранні романи не були перекладеними на англійську мову, про Сиріна в Америці практично ніхто не знав. Це важливо пам’ятати при аналізі рецепції американського Набокова – адже американці читали його не як російського письменника, що почав писати по-англійськи, а як американського письменника, що пише незвичайною англійською мовою. Для дослідження жанрово-стильових особливостей творів В.Набокова важливо знати, як формувався його стиль. Щодо роману «Спостерігач», то в даному невеликому за обсягом романі вкладено багато ідей філософів-сучасників, які потребують детального дослідження.
При написанні даної курсової роботи був використаний ряд критичних джерел, статей та монографій, основні ідеї яких неможливо упустити. Творчість та стиль Набокова спровокували багато дискусій у пресі. Серед статей, що викликають найбільший інтерес є статті Ю.Кроніна “Онегінський фрак Набокова”, А.Сажина “Шахова творчість Набокова і Хамса в аспекті типів свідомості”, Омрі Ронена “Історичний модернізм, художнє новаторство і міфотворчість в системі оцінок Володимира Набокова”, М.Шульмана “Набоков, письменник” та К.Фрумкіна “Позиція спостерігача: відсторонене спостерігання і його культурні функції”.
Зокрема, в статті “Шахова творчість Набокова і Хамса в аспектів типів свідомості” А.Сажин подає цікаве співставлення досить різних авторів, двох типів свідомості та протилежних творчих методів, а також їх творчих дій у вигляді шахової гри, що на перший погляд нічим не мотивовано, проте автор знаходить спільні автобіографічні моменти та травми, втілені в творчості. Про творчість В.Набокова А.Сажин говорить так: “Проблема творчої генетики і само ідентифікації болісно вирішувалась В.Набоковим протягом всього життя і так і не була вирішена повністю…”
В роботі Ю.Кроніна “Онегінський фрак Набокова” ідеться про коментар В.Набокова до “Євгенія Онєгіна”. Крім цієї ґрунтовної праці, автор статті говорить про особливості стилю В.Набокова, говорячи, що читання цих
творів – хитромудра гра, а сам стиль наповнений “літературними фокусами”. Крім того, в статті Ю.Кронін цитує самого письменника, говорячи, що він не переслідував ніяких соціальних цілей та моральних уроків.
Автор статті “Історичний модернізм, художнє новаторство і міфотворчість в системі оцінок В.Набокова” А.Ронін відносить письменника до російського модернізму. Згідно статті, відношення В.Набокова до модернізму можна визначити по автобіографічних та критичних висловлюваннях, по смаках його персонажів. Новизна теми і оригінальність художнього прийому займали важливе місце серед критеріїв В.Набокова.
Стаття М.Шульмана “Набоков, письменник” є великою працею про творчість В.Набокова, в якій він стверджує, що прозу письменника оточує таємниця, яка робить її дивною та чаруючою. Згідно автора, вся набоківська творчість направлена до певного внутрішнього ядра, і він приписує їх ціле направленість та теологізм.
К.Фрумкін у праці “Позиція спостерігача: відсторонене спостерігання і його культурні функції” говорить про схильність кожної людини до самоспостереження, а також приводить приклад, взятий з роману В.Набокова “Спостерігач”, стверджуючи, що всі свої душевні сили герой направляє на те, щоб відсторонитися від себе приниженого. Згідно статті, феномен внутрішнього спостерігача пов’язаний з тим, як трактується існування Божественного в світі і максимум, що може зробити людини – це приєднатися до спостерігаючого Божества.
Метою роботи є вивчення творчості В.Набокова та проаналізувати проблеми роману “Спостерігач”, на основі чого виявити та зробити висновки про унікальні риси набоківського автобіографічного письма.
Відповідно до мети, були поставлені такі завдання:
o прослідкувати динаміку критичної рецепції автобіографічних романів Набокова;
o проаналізувати набоківський світогляд, що був докорінно змінений втратою дитячого раю та еміграцією;
o прослідкувати процес перенесення власних переживань у почуття героя роману;
o дослідити проблему роздвоєння особистості автора та її віддзеркалення в романі “Спостерігач”;
o сформулювати питання екзистенційного самогубства героя та засоби його передачі;
o дослідити засоби психічного відсторонення героя роману.
Необхідним інструментом добування фактичного матеріалу та реалізації поставлених завдань стали наступні методи дослідження: пошуково-дослідницький метод, що полягає у вивченні та опрацюванні різнотипних джерел, порівняльно-історичний метод для вивчення автобіографії письменника та біографічний, також аналітичний метод для аналізу стилю автора, описовий метод для детальної характеристики проблематичних моментів твору, також методи узагальнення, деконструктивізму, аналізу й синтезу, компаративний метод.
Об’єктом дослідження є роман В.Набокова “Спостерігач”
Предмет дослідження – автобіографія, жанрово-стильові особливості творчості В.Набокова, автобіографічні мотиви, методи та засоби передачі основних ідей філософії екзистенціалізму та обсерватизму.
Наукова новизна роботи спричинена тим, що читачами та критиками набоківських російських романів довгий час залишались російські емігранти, а тому популярність В.Сиріна була досить обмеженою. На батьківщині В.Набоков з’явився ще в сімдесятих, а став відомим в кінці восьмидесятих, як тільки вийшли в друк його твори – вірші, розповіді та романи. В кінці 1980-х стали формуватися два погляди на Набокова. З однієї сторони – нарікання на холодність та моральну пустоту. З іншої сторони – захоплення аристократизмом, витонченістю, віртуозним володінням російською та англійською мовами. В одному з номерів «Літературної газети» за 1988 рік були опубліковані матеріали круглого столу, що був присвячений Набокову. Це було одне з перших серйозних обговорень творчості письменника, що поклало початок іншим, але аналіз багатьох творів Набокова так і не був детально проведеним. Так, наприклад, проблематика роману «Спостерігач» є фактично повністю нерозкритою темою. Крім того, новизна роботи зв’язана перед усім зі спробою представити співвідношення між реальним життям Набокова (таким, яким воно з’являється перед усім в сучасних йому засобах масової інформації), його створеним життям (таким, яким воно описане в його автобіографіях) і тим, як його біографія змінюється в автобіографіях його героїв.
Практичне значення роботи: дана робота є спробою опису шляху Сиріна-Набокова як автобіографічного письменника та аналізу роману “Спостерігач”, в якому дуже чітко передана роздвоєність особистості автора. Робота може бути використаною при подальших дослідженнях творів письменника та розгадуванні загадок, якими він наповнював свої тексти.
Робота є структурованою відповідно до мети та завдань, і складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел та літератури. У вступі подається коротка характеристика роботи в цілому, увага акцентується на основних засадах написання, висловлюються думки щодо актуальності наукового дослідження, їх предметів та об’єктів. У першому розділі розповідається про основні тенденції XX століття, а також стиль В.Набокова та автобіографічні мотиви його творчості. Другий розділ розкриває проблематику роману “Спостерігач” та засоби передачі двох основних проблем. У висновку подається підсумок роботи вцілому, увага акцентується на невеликих узагальнених тезах, що розкривають основний зміст структурних підрозділів.