Принципи відображення міфологічного в Ромені Апдайка Кентавр

Зміст
Вступ………………………………………………………………………..3
1. Міфологічні моделі в американській літературі другої
половини ХХ століття………………………………………………7
2. Основні теми творчості Апдайка…………………………………..16
3. Міф у романі Джона Апдайка «Кентавр»…………………………19
Висновок…………………………………………………………………….28
Спісок літератури…………………………………………………………. 31

Вступ
Роман Джона Апдайка «Кентавр» – це знакова книга, без якої сучасна постмодерністська проза, можливо, не знайшла б остаточною, звичної нам форми. «Кентавр» – це книга, в якій – вперше в англомовній літературі – виник прийом «смислової складності».
Темою даного дослідження є вивчення міфу і реальності в романі Джона Апдайка «Кентавр».
Актуальність даного дослідження зумовлена:
1. інтересом дослідників до питання міфологічної складової;
2. значимістю твори Джона Апдайка;
3. необхідністю комплексного підходу до вивчення цього твору.
Мета дослідження: проаналізувати мифологизацию реальності в романі «Кентавр».
Об’єкт дослідження: звернення сучасних письменників до міфу.
Предмет дослідження: міфологічне осмислення реальності.
Новизна даного дослідження: виявлення особливостей художнього мислення Джона Апдайка, мислення смислами в поєднанні з мисленням образами.
У традиційній своєю формою міф належить до давно минулих епох, але в той же час не можна не відзначити те, що міф справив великий вплив на мистецтво наступних століть. Він з’явився «грунтом» мистецтва Греції, а потім і за межами грецької культури. Міфологія довгий час служила джерелом готових образних форм. Багатство укладеного в ній змісту, узагальнюючого досвід людства в містких образних «формулах», приваблювало і продовжує привертати увагу письменників різних напрямів .
Сучасна література продовжує користуватися символічною мовою міфу. Літературні твори наповнюються численними алюзіями на давні міфи і одночасно є джерелами нової міфології. На відміну від традиційного міфу, новий літературний міф – це один з основних способів іносказання, художній образ, створений за допомогою залучення тих чи інших рис міфологічної образності .
Одним з провідних ознак культури є ставлення до міфу. При цьому, як зазначає Л.А. Софронова, наявність в художньому творі «давніх міфологем, реліктів народних уявлень про світ може бути наслідком як усвідомленого, так і несвідомого звернення до народної культури», але завжди «свідчить про їх життєвої активності, про позачасовий входження в культурну пам’ять». Джон Апдайк вважає міфологію істотною частиною книги. Міф вносить елемент стрункості в ту картину сум’яття поточного життя, яку відтворює письменник і пізнає явища і почала, які повторюються від епохи до епохи, не розчиняючись в потоці історичного часу.
У книзі Джона Апдайка «Кентавр» мова йде про глухий кут, куди неминуче потрапляє особистість, яка обрала для себе конформістську орієнтацію, підкорилася їй, нехай скриплячи серце. І про пошуки виходу з цих глухих кутів, про спроби подолання. Про справжню і ілюзорною духовної свободи. Про те, для чого живе людина. Основна тема «Кентавра» – занепад, зубожіння, здрібніння громадського та приватного життя, настільки опошлили, що новоявлений Хірон мріє лише про «блаженстві невідання і забуття». Власне, мова йде про те кризу ідей, цінностей, моральних понять, духовних устремлінь, який до початку 60-х років став безперечним фактом, породжуючи перші паростки руху протесту, незабаром охопила самі різні кола американського суспільства. Міфологічний образний ряд, постійно присутній в оповіданні Апдайка, як раз і зумовив характер досягнутого тут глибоко узагальнення. Так моральна проблематика постала в «Кентаврі» ланкою процесу, що веде вглиб історії, до фундаментальних принципів буржуазного соціуму .
Вибравши з багатющого художнього запасу грецької міфології історію кентавра, Апдайк прагнув узагальнено виразити і думка про подвійність людського єства, в якому початок духовне і фізіологічне вічно протистоять одне іншому.
Звернемося до образів роману Джона Апдайка «Кентавр». Міф зобразив Хірона мудрим і доброзичливим наставником, виплеканим прославлених героїв – Тезея, Ясона. Колдуелл бачить перед собою в класі огрубілих, дичавіє підлітків, чиї інтереси не сягають далі баскетболу та все більш витончених знущань над педагогом, який марно намагається говорити з ними про походження життя і про сутність людини. У переказах Зевс – божество всемогутнє, грізне й величне. Директор школи Зіммерман зберіг від цього міфологічного прототипу лише відчуття своєї безмежної влади над підлеглими, хтивість, який перетворився на мерзенну старечу похіть, і глузливе свавілля чиновника, якого нікому стримати. Коваль Гефест на Олімпі був рівним серед рівних – олінджерскій механік Хаммель, хоч у нього і золоті руки, ледве зводить кінці з кінцями і, звичайно, не витримає конкуренції з боку добре організованих фірм. Афродіта назавжди залишилася для людства символом краси, а вчителька фізкультури Віра навіть для закоханого в неї Колдуелла не більше ніж героїня тих мрій, в яких тварина початок сучасного кентавра заглушає благородство і розум, притаманні йому як людині. І сам Прометей, що з’явився на сторінках роману у вигляді Пітера Колдуелла, страждає і від загостреного відчуття власної соціальної знедоленості, і від невміння приладнати до звичаїв навколишнього середовища, і, нарешті, від шкірного захворювання, може бути сприйнятий лише як трагікомічне зниження легенди.
Звернення Джона Апдайка до міфології підкреслює глибину і обсяг розв’язуваних їм завдань. Міфологічні сюжети і персонажі не просто запозичені письменником, а творчо перероблені і осмислені. Вони демонструють прагнення письменника до відтворення ідеалізованого героя, до художнього втілення людської особистості, виконаної вищої духовної досконалості .