Вплив факторів сімейного виховання на формування

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. СІМ’Я ЯК ОСНОВНА ЛАНКА У ВИХОВАННІ ДИТИНИ 8
1.1 Історія та стан дослідження особливостей сімейного виховання
1.2 Сім’я та її соціально-педагогічна сутність
РОЗДІЛ 2. ВАЖКІ ДІТИ: ПОНЯТТЯ ТА ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ
2.1 Поняття важкої дитини в сім’ї
2.2 Психологічний аспект проблеми «важких» дітей
РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ „ВАЖКИХ”ДІТЕЙ ТА ФОРМУВАННЯ ЇХ СВІДОМОСТІ БАТЬКАМИ
ВИСНОВКИ 62
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 65
ДОДАТКИ 70

ВСТУП

Сьогодні уже можна вважати доведеним, що джерела морального неблагополуччя потрібно шукати перш за все у сімейному вихованні. І це неважко пояснити: в дитинстві і ранньому дитинстві сім’я майже безроздільно формує особистість дитини.
Хороше сімейне виховання має свої унікальні особливості, які дуже ефективно впливають на становлення майбутньої людини і громадянина. Погане ж сімейне виховання майже завжди призводить до непоправних втрат у формуванні потрібних нам людських рис дитини. В таких випадках ніяке, навіть добре організоване суспільне виховання практично не може відновити ці втрати. Ось чому при розв’язанні проблем попередження правопорушень і злочинів неповнолітніх наша увага в першу чергу націлена на сім’ю, на сімейне виховання.
В нормальній сім’ї стосунки між батьками та дітьми формуються на основі любові, духовної єдності та взаєморозуміння. Вони й створюють той неповторний мікроклімат родини, який сприятливо діє на формування особистості дитини і створює необхідну базу для подальшого позитивного впливу на неї правильно організованого суспільного виховання.
Проте в життєвій практиці ми зустрічаємося з окремими випадками, коли сім’я не може вплинути і не впливає позитивно на дитину. Причини цього часом видно, як кажуть, неозброєним оком, а іноді це трапляється ніби й без видимих причин. Та в обох випадках такі сім’ї постачають суспільству педагогічний брак, який потім важко піддається виправленню.
Коли говорити про те, що є особливого в подібних сім’ях, то варто перш за все підкреслити: внутрішньосімейні стосунки в багатьох із них і поведінка батьків не відповідають нашим моральним нормам. Характерною для них є також надзвичайно низька педагогічна культура. Як правило, такі сім’ї прийнято називати неблагополучними.
По-перше, це сім’ї, в яких батьки систематично або дуже часто пиячать. Пиятики здебільшого супроводжуються сварками, бійками, конфліктами між батьками. Адже людина черствіє без ласки. Б’ють, відчувши силу, як правило, ті, кого часто били, коли вони були слабкими.
Дитина може стати важкокерованою з різних причин. Серед них є й такі, які безпосередньо пов’язані з невмінням батьків виховувати або, ще гірше, з попусканням та байдужістю до власних дітей. Як правило, грубість, фізичні покарання, жорстокість у ставленні до членів сім’ї сприяють формуванню подібних рис і такого ж ставлення до людей, які дитину оточують: власне, звідси іноді й бере початок жорстокість у ставленні до тварин та більш слабких однолітків, яку можна зафіксувати в дітей і підлітків з таких сімей.
В окремих випадках сімейних конфліктів і сварок кожен із батьків намагається залучити на свій бік дітей, не гребуючи ніякими засобами. Причому дитина іноді змушена виступати у ролі посередника або судді, до якого апелюють обоє батьків. В подібній ситуації вона поставлена перед необхідністю вибору: кому із батьків віддати перевагу. Це ще більше загострює і без того складну обстановку в сім’ї. У таких сім’ях батьки здебільшого не користуються авторитетом у своїх дітей, не користуються вони авторитетом і у людей, з якими так чи інакше спілкуються.
Такими є найбільш типові моменти побутового устрою і внутрішньосімейних стосунків, які призводять до шкідливого, неправильного формування особистості дитини в подібних сім’ях.
Генеральна лінія розвитку дитини полягає перш за все у спільній діяльності, яку розумно організовують дорослі, коли дитина разом з батьками бере участь в якихось спільних справах, вона засвоює їхній досвід, їхні інтереси, їхнє ставлення до речей, явищ, людей. Лише за таких обставин створюються передумови для духовної близькості між батьками й дітьми, налагоджується взаєморозуміння і виникає природна можливість старшим впливати на молодших, передавати їм свій духовний набуток, коригувати поведінку. Саме така картина характерна для більшості радянських сімей.
У неблагополучних родинах і в дошкільний період, і в перші роки навчання у школі діти внаслідок деяких природних особливостей свого віку в більшій мірі підкоряються вимогам, розпорядженням батьків. З віком поступово і ніби непомітно для необізнаної з педагогікою людини становище починає змінюватися. Духовно розвиваючись, дитина, залишена сама на себе, починає засвоювати життєвий досвід, але не під впливом спілкування з батьками чи особами, що замінюють їх, а частенько під впливом випадкових знайомих, товаришів, а іноді й під впливом осіб, які ведуть паразитичний спосіб життя. Підростаючи і все більше відчужуючись від батьків, він чи вона поступово звикає до надмірної в даному випадку шкідливої самостійності, яка виявляється не лише в максималістських судженнях, надто викривлених і неправильних за своєю суттю, але й також у надмірній-свободі вчинків та дій.
Спроби батьків вплинути старими заходами, як правило, не досягають мети, а ведуть до ще більшого відчуження. Підлітки відчувають загострене почуття дорослості та самостійності, і тому будь-які лобові, прямолінійні вимоги батьків викликають у них опір, бажання довести, що вони уже дорослі і мають право на повну самостійність.
Ситуація відчуженості, як один з найбільш важливих і в той же час прихованих для стороннього ока факторів неблагополуччя сім’ї у найважливішій і найсуттєвішій сфері її діяльності — вихованні дитини, може бути викликана й іншими конкретними причинами, також пов’язаними з низькою педагогічною культурою батьків: нерозумінням батьками своїх обов’язків як вихователів, перебільшеним уявленням про самостійність дитини, егоїстичністю, небажанням займатися вихованням і приділяти належну увагу своїй дитині.
У батьків з неблагополучних родин діти, їхні інтереси, потреби, бажання і все те, що прийнято називати внутрішнім світом дитини, до пори до часу не знаходяться в центрі їхньої уваги, а іноді взагалі випадають з поля зору. Але дуже важливо знати внутрішній світ дитини, розуміти її.
Порівняно часто з явищем відчуження дітей і батьків доводиться зустрічатись у сім’ях неповних, таких, де немає когось із батьків, здебільшого тата. Пояснюється це тим, що в подібних випадках послаблюється сімейний контроль і виховний вплив батьків на дитину. Цього може не трапитись, якщо життя в сім’ї упорядковане, і в ній уже склалися певні традиції, режим і порядок, якщо між дитиною і матір’ю існують контакт і заєморозуміння.
Життєва практика, однак, показує, що досить часто одинока мати не може замінити вплив батька. Переживання, викликані залишенням сім’ї одним із батьків, травмують психіку дитини. Через недостатній життєвий досвід дитина не завжди спроможна дати правильну оцінку тому, що діється навколо, розпад сім’ї викликає у неї образу, невіру в людей, певний скептицизм, переконання, що кожний думає лише про себе, про своє благополуччя. В такій ситуації у її діях легко порушується правильне співвідношення між особистим і громадським — особисте починає переважати, домінувати. У дитини з’являється тенденція протиставляти себе колективу. Виникає сприятливий фон для появи різноманітних конфліктів, і як наслідок — дитина остаточно виходить з-під виховного впливу дорослих, що, як відомо, таїть в собі неприємні наслідки: у сукупності з іншими причинами це може сприяти виникненню педагогічної запущеності.
Слабке спілкування з дорослими членами сім’ї і фактичне випадання з внутрішньосімейних відносин згубно позначаються на дітях. Вони втрачають почуття відповідальності стосовно близьких, не враховують і не бажають враховувати інтереси людей, що оточують їх, перетворюються на запеклих егоїстів, які в ім’я задоволення своїх потреб або просто примх легко йдуть на порушення норм моралі, поведінки і навіть на злочини.
Це відбувається також і тому, що в процесі сімейного виховання у таких дітей не виробляється необхідний для кожної людини моральний імунітет — здатність протистояти поганим впливам, з якими вона може зустрітись і зустрічається в житті. Але моральний імунітет є продуктом тривалого виховного впливу сім’ї. Якщо ж близьких контактів між людьми й батьками не існує, якщо немає доброго прикладу і позитивного впливу батьків — моральний імунітет не виробляється. Саме це спостерігається у деякої частини підлітків-правопорушників із зовні благополучних, але за своєю суттю неблагополучних сімей.
Відсутність позитивного впливу батьків, пристосовництво до норм моралі часто доповнюються у них найрізноманітнішими і чисто випадковими впливами, які хоч і короткочасні, але, накопичуючись, можуть готувати грунт для легкого сприйняття майбутніх поганих впливів.
Щоб цього не трапилось, треба серйозно поліпшити постановку сімейного виховання, і тому в першу чергу слід розв’язати проблему педагогічного всеобучу батьків. «Жодного батька та матері без мінімуму педагогічних знань!» — цей лозунг потрібно всюди втілювати у життя.
Увага суспільства повинна бути спрямована на подолання деяких характерних для сьогоднішнього дня труднощів сімейного виховання. Однією з таких труднощів для багатьох батьків є дефіцит часу. Велика зайнятість на роботі залишає деяким із них дуже мало часу для щоденного глибокого спілкування зі своїми дітьми, які ростуть і поступово стають дорослими. Дефіцит часу призводить до дефіциту спілкування і тому сприяє відчуженню дітей від батьків, втраті взаєморозуміння і, зрештою, може, і навіть дуже суттєво, змінити родинну атмосферу: створити непотрібну і здебільшого шкідливу дистанцію між дітьми й батьками. Наслідки такої ситуації очевидні, бо виховання не терпить ні відокремлення, ні нейтралітету.