Семантологічний аспект комунікативної компетенції

Зміст

Вступ 3

Розділ І. Сутність поняття комунікативної компетенції у різних напрямках лінгвістики 8

Розділ ІІ. Категорії комунікативної компетенції та їх роль у вдосконаленні рівня ефективного спілкування 16

Розділ III. Діагностика міжособистісних стосунків у групі 29

3.1. Сприйняття індивідом групи. 29

3.2. Діагностика міжособистісних і міжгрупових відносин (соціометрія) Дж. Морено. 35

Висновки 46

Список використаної літератури 49

Додатки 52

Вступ
Всі люди різняться між собою: своїм місцем народження, соціальним статусом, освітнім рівнем, поглядами на світ, але існує одна річ, яка об’єднує всіх людей – потреба у спілкуванні. Ця потреба виникла з появою людини розумної, існує до сьогодні і буде існувати доти, доки існуватиме людство. Потреба у спілкуванні виникає разом із народженням людини і зберігається упродовж всього її життя. Наскільки різноманітним є наш світ, настільки різноманітним є наше спілкування. Майбутнє суспільство, майбутні відносини людей значною мірою залежать від спілкування. Розвиток людства залежить від нашої здатності до співпраці та взаєморозуміння. Ось чому спілкування є своєрідним містком між усіма людьми, між нашим теперішнім, минулим і майбутнім.
Хоча потреба у спілкуванні і народжується разом із людиною, вмінню ефективного спілкування людина вчиться усе життя. Думка про те, що людина є компетентною у спілкуванні тільки тому, що вона спілкується усе життя є хибною, оскільки ефективне спілкування вимагає більшого ніж просто практика. Існує велика різниця між поняттями “робити щось” та “робити щось добре”. Людина може припускатись помилок у спілкуванні знову і знову, доки вони не стануть перешкодами у роботі чи стосунках.
Спілкування вимагає від людей володіння багатьма вміннями і розвивати їх у себе ніколи не пізно. Говорити можуть усі, але спілкуватись так, щоб бути зрозумілим для інших під силу небагатьом. Переконання про те, що люди народжуються з певним рівнем здібностей до спілкування є помилковим. Насправді, ці здібності можна виробити.
Так як здатність ефективно спілкуватись є важливою для кожної людини, важливим є і дослідження комунікативної компетенції як здатності відповідним чином розуміти і використовувати мову в різних ситуаціях, здатності, яка допомагає досягнути цілей спілкування, здатності, яка включає в себе знання про те, коли спілкуватись, з ким, про що і як. Удосконалюючи комунікативні вміння, людина тим самим удосконалює свою комунікативну компетенцію, тобто своє вміння спілкуватися. Дана робота присвячена розробці поняття комунікативної компетенції, проблемам її дослідження і моделювання, а також вивченню міжособистісних стосунків у групі.
Актуальність даної теми обумовлена інтересом до вивчення вживання мови, який привів до появи ряду функціональних шкіл і напрямків в науці про мову, недостатньою розробкою поняття комунікативної компетенції, що визначається різницею початкових теоретичних позицій, і зрештою, перспективністю дослідження комунікативної компетенції у зв’язку із проблемами моделювання мовної комунікації.
Об’єктом дослідження є явище комунікативної компетенції, її категорії. Предмет дослідження – різноманітність поглядів на явище комунікативної компетенції, міжособистісні взаємовідносини у групі.
Мета роботи полягає в дослідженні різних підходів до явища комунікативної компетенції з погляду різних напрямків, що існують у науці про мову, розгляді основних її категорій, аналізі групи як основного осередку спілкування людини, методів її дослідження (соціометрія та метод визначення типу сприйняття групи) та їх практичне застосування для конкретної групи.
Реалізація мети роботи передбачає виконання наступних завдань:
 проаналізувати та узагальнити поняття про сутність комунікативної компетенції, що склалися в різних областях лінгвістичних досліджень;
 проаналізувати явище комунікативної компетенції, виходячи із дослідження її основних категорій як складників механізму мовленнєвого спілкування на базі функціонального підходу до мови;
 створити модель мовленнєвої взаємодії на основі аналізу ситуації мовлення на комунікативному, соціологічному та психологічному рівнях;
 накреслити основні шляхи покращення рівня комунікативної компетенції особистості, виходячи із її категорій;
 визначити ступінь згуртованості – роздільності групи;
 виявити внутрішньогрупові підсистеми, утворення;
 створити та проаналізувати соціоматрицю з метою виявлення взаємовідносин в групі;
 проаналізувати соціоматрицю з метою віднаходження центральних, найбільш впливових членів, взаємних пар і групувань;
 вирахувати індекс психологічної взаємності групи.
Метод дослідження явища комунікативної компетенції можна охарактеризувати як функціональний аналіз мовленнєвої взаємодії, для дослідження групи використовувався метод анкетування та соціометричного дослідження з подальшим аналізом отриманих даних.
Ступінь розробленості теми. Інтерес до вивчення вживання мови позначився на інтересі до поняття комунікативної компетенції. Цей інтерес проявляється в різних формах серед представників різних напрямків пов’язаних із наукою про мову. В більшій чи меншій мірі він завжди був властивий лінгвістиці і тепер являє собою один із етапів усвідомлення подвійної природи мови – не тільки як продукту спілкування, але як і діяльності спілкування. Так поняття комунікативної компетенції розглядається у лінгвістиці, комунікації, психолінгвістиці та соціології.
Існування двох напрямків породжених цією подвійною природою мови бере свій початок від зародження науки про мову. Один напрямок ототожнює лінгвістичну і комунікативну компетенції, визначаючи їх як досконале знання граматики мови, її структури і використання цих знань. Його представниками є Ф.де Соссюр та Н. Хомський. Представники іншого напрямку вважають, що термін комунікативна компетенція є ширшим за лінгвістичну компетенцію. Комунікативна компетенція є здатністю відповідно використовувати і розуміти мову в різних ситуаціях. Особливий інтерес являє собою аналіз цих двох напрямків проведений ще 70 років тому В.Н.Волошиновим, який визначив їх як “абстрактний об’єктивізм” та “індивідуалістичний суб’єктивізм”. Розвиток цих напрямків привів до появи структурної лінгвістики з одного боку та різних функціональних течій, таких як соціолінгвістика та психолінгвістика, з іншого.
Дослідження комунікативної компетенції в соціолінгвістиці зводиться до дослідження залежності між соціальними, стилістичними та мовними факторами і охоплюють широке коло соціолінгвістичних проблем, наприклад: дослідження соціальної та функціональної диференціації мови і відповідних її структур, дослідження явища білінгвізму і закономірностей використання мови в двомовному середовищі, вивчення етнографічних особливостей мовленнєвої поведінки в різних мовних колективах. В психолінгвістиці вивчення мовленнєвих здібностей індивіда є одним із основних завдань. Тому розгляд і дослідження комунікативної компетенції сфокусований саме на формуванні її у індивіда. Кожен із підходів до вивчення комунікативної компетенції є досить правомірним, але разом з тим є помітною непогодженість загальних теоретичних установок різних авторів, відсутність чітко відмежованого об’єкта досліджень, злагодженої теорії, яка б пов’язувала ці підходи в одне ціле і дозволяла б вирішити завдання побудови моделі комунікативної компетенції на базі її конкретного дослідження.
Так як найбільшою мірою саме у групі виявляється та удосконалюється рівень комунікативної компетенції особистості, то вивчення взаємовідносин у групі є особливо важливим для розвитку поняття комунікативної компетенції та її категорій. Сприйняття індивідом групи – це своєрідний фон, на якому відбувається міжособистісне сприйняття. В зв’язку з цим дослідження сприйняття індивідом групи є важливим моментом в дослідженні міжособистісного сприйняття. Розроблена Дж. Морено діагностика міжособистісних і міжгрупових відносин (соціометрія) застосовується для діагностики міжособистісних та міжгрупових відносин з ціллю їх зміни, покращення та удосконалення. З допомогою соціометрії можна вивчати типологію соціальної поведінки людей в умовах групової діяльності, виявляти соціально-психологічну сумісність членів конкретних груп. Використання соціометричного тесту дозволяє проводити вимірювання авторитету формального і неформального лідерів для перегрупування людей так, щоб знизити напругу в колективі, що виникає через взаємну неприязнь деяких членів групи. Вона є корисною в прикладних дослідженнях, особливо в роботах по удосконаленню відносин в колективі.
Структура роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (36 позицій) та додатків з результатами проведеного дослідження. У вступі подається обґрунтування вибору теми, предмет та об’єкт дослідження, визначаються його мета та завдання. В першому розділі подається огляд основних теоретичних досліджень комунікативної компетенції в діяльності мови та побудови моделі комунікативної компетенції. Другий розділ присвячений категоріям комунікативної компетенції та шляхам удосконалення її рівня через оволодіння певними комунікативними здібностями та уміннями. У третьому розділі представлений теоретичний розгляд методу дослідження типів міжособистісного сприйняття у групі на базі спеціальної анкети створеної Шосейкою та Нелісовою і соціометричного методу Дж. Морено та подається їх практичне застосування для конкретної групи. У висновках подається теоретичне і практичне значення роботи.