КОНТЕКСТНА РЕАЛІЗАЦІЯ СЛІВ, ЯКІ ПОЗНАЧАЮТЬ СТРАХ У ТВОРАХ АМЕРИКАНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ

РОЗДІЛ 1.
ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНОГО ПОЛЯ
І ЙОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВІТЧИЗНЯНИМИ ТА ЗАКОРДОННИМИ ВЧЕНИМИ.

Ідеї та принципи семантичного аналізу мови, які надалі були об’єднані під загальною назвою дослідження семантичного поля, виникали і складались поступово. Вони беруть свій початок в кінці ХІХ- на початку ХХ століть. Формулювання цих ідей та принципів відображено в працях А.А.Потебні, А.Йолеса, В.Порціга, Г.Штерберга, Г.Ібсена, Й.Тріра, М.М.Покровського, Р.М.Мейера, та інших.
Основний зміст підходів до аналізу та опису лексичної семантики полягає в тому, що поступово утверджувався системний погляд на значення слів, який знайшов своє вираження у «методі семантичного поля».
Згідно визначенню В.Порціга, лексикон або словник є сукупністю лексики. Сукупність лексики, або інакше – весь словниковий склад мови побудований за ієрархічною ознакою. Він розпадається на групи слів – семантичні поля, які, у свою чергу, діляться на дрібніші лексико-семантичні групи, сім’ї, кубла слів, окремі слова. Згідно визначенню, яке ввів Й.Трір, поле-це “сукупність мовних (головним чином лексичних) одиниць, об’єднаних спільністю змісту (іноді також спільністю формальних показників) і які відображають понятійну, наочну або функціональну схожість явищ, що позначаються. Кожне слово в мові входить в певне лексико-семантичне поле, і не тільки одне. Багатозначні слова, зокрема, можуть входити в різні поля. Слова, що входять в поле, характеризуються наявністю загальної інтегральної семантичної ознаки, яка звичайно виражається архилексемою – лексемою з узагальненим значенням. Індивідуальна семантика слова розкривається через його зіставлення іншим членам поля, в яке воно входить по певних ознаках. Саме в розподілі слів по деяких семантичний з’єднаних групах виявляється системний характер словарного складу мови, зазначає Й.Трір.
Одна з точок зору на розподіл лексики за семантичними полями була запропонована Р. Мейером. P. Мейер виділяє три типи семантичних полів, в основі яких лежить яка-небудь одна семантична ознака – диференціюючий чинник:
1. природні поля (назви дерев, тваринних, фізичних відчуттів і т.д.);
2. штучні поля (назви складових частин механізмів і т.д.);
3. напівштучні поля (етичні поняття, термінологія окремих професійних і соціальних груп людей і т.д.) [8, 12].
Основоположником цього методу вважається німецький вчений Й.Трір. Він розглядав мову окремого періоду як сталу та відносно замкнену систему, в якій слова мають певний зміст, і цей зміст не ізольований, залежать від інших слів, поєднаних з ними. Й.Трір розрізняв “понятійне” та “словесне” поля. Під понятійним полем він розумів структуру окремої понятійної сфери чи низки понять, які наявні у мовній свідомості, що не має у мові своєї, особливої, відповідної їй зовнішньої форми виявлення. Слово виявляє значення тільки всередині цілого поля і завдяки цьому цілому. Словесне поле утворене зі слова та понятійно-споріднених з ним слів, підпорядковується різною мірою замкненому понятійному комплексу, внутрішній поділ якого представлений у поділеній структурі словесного поля. На думку багатьох мовознавців, межа між понятійним і словесним полями, як і термінологія Й.Тріра, не є чіткою. Вважається, що всі поняття, які є у мові, поділяються на замкнуті групи по схожості або протилежності значення. В даних групах кожне поняття існує тільки завдяки співвідносності його з іншими поняттями в групі, а зміна якогось поняття або його випадання спричиняє перебудову цілої групи [10, 115]. За Й.Тріром, саме так і відбувається зміна структури семантичного поля, в результаті зміни значення окремого компоненту поля, а, отже, і зміна лексичної системи мови в цілому [10, 124]. Учений вважає, що слухач може зрозуміти слово лише у тому випадку, коли в його свідомості присутнє все поле словесних знаків, оскільки слово має значення тільки усередині цілого поля і завдяки цьому цілому.