Звичаєво-община група правових систем

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ВИДИ ПРАВОВИХ СИСТЕМ 6
1.1 Теоретичні основи дослідження правових систем 6
1.2 Підходи до класифікації правових систем 13
РОЗДІЛ 2. ЗВИЧАЄВО-ОБЩИННА ГРУПА ПРАВОВИХ СИСТЕМ 22
2.1 Загальна характеристика звичаєвого права та звичаєво-общинної групи правових систем 22
2.2 Звичаєве право і суди в умовах колонізації країн Африки 24
2.3 Звичаєве право в сучасних правових системах Африки і
Мадагаскару 27
ВИСНОВКИ 31
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 33

ВСТУП

На африканському континенті на даний час налічується близько сорока незалежних держав. Їх правові системи становлять значний інтерес для порівняльно-правового дослідження. Водночас виникає питання: чи можна розглядати ці правові системи в рамках єдиної правової родини? Більшість компаративістів вважає, що можна. Крім схожих географічних умов і расового складу цих країн їх поєднує схожість історичного розвитку, джерела права та традиційна правосвідомість населення.
Актуальність дослідження. Традиційне право африканських народів протягом століть являло собою право звичаєве, що складається виключно зі звичаїв – правил поведінки, що ввійшли у звичку в силу багаторазового повторення протягом тривалого часу. Звичаєве право мало неписаний характер. Правила поведінки передавалися з покоління в покоління у формі усних переказів, розповідей про вирішені казуси, юридичних за змістом прислів’їв і приказок, а також у вигляді конклюдентних дій. Не було ні юридичних текстів, ні манускриптів з питань права, ні сформульованих на папері позовних заяв, ні повісток до суду, ні ордерів на виконання судових постанов, ні письмових документів про передачу майна, ні наукових коментарів правознавців. Не було скрупульозного критичного розбору текстів парламентських актів, наукових дебатів у журналах про значення того чи іншого параграфа або діапазону судового рішення, процедурних дискусій про представництво чи формі обвинувачень.
Звичаєве африканське право вирізнялося великою розмаїтістю норм права, казуальністю й несистематизованістю. У переважній більшості регіонів Африки протягом століть не існувало єдиних централізованих держав, тому публічна влада й поширювалася на окремі громади, об’єднані за родинною й національною ознакою. З огляду на численну кількість народностей, які населяли Африку, цілком зрозуміло формування величезної кількості найрізноманітніших звичаїв, що діяли на вузькій території тих чи інших громад. Правила поведінки формувалися не шляхом встановлення норм права, що регулювали яку-небудь однорідну групу суспільних відносин, а вирішенням окремих правових конфліктів (казусів). Сукупність таких розрізнених звичаїв не могла бути якоюсь системою. Це право ще не знало поділу на приватне й публічне, на певні галузі й інститути. Навіть поділ норм права на цивільні та кримінальні був досить умовним, тому що часто одне й теж діяння в різних умовах могло бути розцінено і як кримінальне правопорушення, і як цивільно-правове. Водночас більшість правил поведінки було присвячено заборонам та обов’язкам людини, а не її суб’єктивним правам.
Формування незалежних держав (їх є більше 40 у сучасній Африці) потребувало і нового відношення до традиційного права (необхідності його збереження). В африканських державах проводилися реформи, які базувалися на кодифікації як законодавчих, так і звичаєвих норм. У багатьох країнах створювався кримінальний кодекс, який замінив звичаєві норми у цій сфері. Більше того, актуальність дослідження даної групи правових систем підкреслюється останніми збройними конфліктами в Єгипті та Лівії.
Проблему звичаєво-общинної групи правових систем досліджували такі вчені, як Волинка. Г.К., Давид Р., Зайчук О. В., Оніщенко Н. М., Машков А. К., Саідов А.Х., Синиціна І.Є., Суптаєв М.А. та ін. Загальний огляд досліджень, присвячених вивченню даного питання, свідчить про недостатнє висвітлення даної тематики у науковій літературі.
Мета дослідження полягає в характеристиці звичаєво-общинної групи правових систем. Для досягнення мети були поставлені такі завдання:
1. Охарактеризувати теоретичні основи дослідження правових систем;
2. Проаналізувати підходи до класифікації правових систем;
3. Дати загальну характеристика звичаєвого права та звичаєво-общинної групи правових систем;
4. Дослідити звичаєве право і суди в умовах колонізації країн Африки;
5. Коротко охарактеризувати звичаєве право в сучасних правових системах Африки і Мадагаскару.
Об’єктом дослідження є державний устрій країн Африки та Мадагаскару.
Предметом дослідження є правові системи країн Африки та Мадагаскару.
Під час вирішення визначених завдань використовувались наступні методи дослідження:
1. Загальнонауковий: синтез, аналіз та порівняння наукової літератури для теоретичного підґрунтя дослідження.
2. Діалектичний метод: для дослідження процесу розвитку типів правових систем.
3. Формально-юридичний метод: для опису, класифікації та систематизації державно-правових явищ.
4. Порівняльно-правовий метод: для порівняння нормативно-правових актів та практики різних країн.
Практична цінність роботи полягає в узагальнені знань про звичаєво-общинну групу правових систем. Дослідження може використовуватися в навчальних цілях.
У відповідності до поставлених мети та конкретних завдань дослідження, визначено структуру роботи. Вона складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.