Загальна характеристика договору зберігання

ЗМІСТ
Вступ ………………………………………………………………… 3
Розділ І. Поняття та елементи договору зберігання……………… 7
1.1. Сутність та ознаки договору зберігання…………………… 7
1.2. Елементи договору зберігання……………………………… 16
Розділ ІІ. Зміст договору зберігання та відповідальність за його невиконання…………………………………………………………. 20
2.1. Права та обов’язки зберігача………………………………… 20
2.2. Права та обов’язки поклажодавця…………………………… 26
Висновки……………………………………………………………… 31
Список використаних джерел та літератури……………………… 34

ВСТУП

Одним із класичних договорів, який присутній у Цивільному кодексі України є договір зберігання. Так, ще у Стародавньому Римі мали місце зобов’язання, що виникали з дій для передачі на тимчасове зберігання речей. Вони були поширені виключно на побутовому рівні і тому носили особистісний (фідуціарний) характер. Однак, з подальшою комерціалізацією набуває ознак оплатного договору. За часів радянської влади, до 1964 року, регулювання відносин щодо зберігання проводилося на підзаконному та локальному рівнях. Однак, у ЦК УРСР 1964 року питанню зберігання приділялася особлива увага, про що свідчить наявність глави 36 «Схов», де містяться загальні положення про договір, вимоги до форми, права та обов’язки сторін, а також підстави і розмір відповідальності за порушення умов договору.
ЦК України принципово по-новому підійшов до регулювання договору зберігання – насамперед це дворівневе регулювання, тобто він окремо врегульовує побутову особистісну сферу особи цих відносин і окремо – професійну сферу зберігання. Відтак, у ч. 1 ст. 936 ЦК України визначається, що за договором одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою солоною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Даний договір покликаний врегульовувати відносини щодо зберігання, адже у власників, титульних володільців майна дуже часто виникає потреба обумовлена тимчасовою неможливістю виконувати самостійно певні правомочності, передати його у тимчасове володіння окремих осіб для забезпечення належної фізичної та функціональної схоронності цього майна, охорони від неправомірних вилучень і посягань сторонніх осіб та для участі його у товарообігу. Договір зберігання нині є не лише засобом збереження об’єктів усіх форм власності, а й водночас став ефективним правовим інструментом підприємницької діяльності. Основною метою договору є забезпечення схоронності, дбайливе ставлення до майна. У ЦК виділено 10 різновидів договорів зберігання (зберігання на товарному складі, зберігання речей у ломбарді, зберігання речей у камерах схову тощо), що свідчить про надзвичайну поширеність та актуальність його у цивільному обороті.
По суті, зберігання – це не лише забезпечення схоронності предмета зберігання, а й запобігання впливу на річ як шкідливих зовнішніх факторів, так і усунення загрози присвоєння її іншими особами. Крім того, важливою частиною зобов’язання виступає повернення речі в цілісності особі, яка передала її на зберігання. Це обумовлює певні відмінності цього виду договорів від інших схожих договорів, що закріплені у цивільному законодавстві.
Щоправда, варто зазначити, інститут зберігання майна не обмежується нормами, що безпосередньо регулюють договір такого зберігання. Зобов’язання із зберігання майна можуть виникати і з інших договорів (купівлі-продажу, підряду, перевезення тощо), адміністративних актів, судових рішень.
Усе вище перелічене визначає актуальність теми.
Метою даної роботи є дослідження інституту договору зберігання.
Досягнення мети вимагає реалізації наступних дослідницьких завдань:
1) простежити ґенезу розвитку та визначити поняття та основні ознаки договору зберігання;
2) з’ясувати підстави виникнення зобов’язань із зберігання;
3) проаналізувати елементи договору зберігання;
4) дослідити зміст договору зберігання і визначити умови відповідальності, за порушення договірних зобов’язань;
Об’єктом дослідження є нормативно-правові акти та література, які використані у даній роботі.
Предметом є дослідження сутності договору зберігання, його основних ознак, підстав виникнення, а також основних прав та обов’язків сторін.

У даній роботі використовувалися ряд науково-правових методів, а саме: формально-догматичний метод, який полягає у залежності та підпорядкованості дослідження нормам цивільного законодавства; порівняльно-правовий метод, який застосовувався як засіб розкриття сутності договору зберігання; структурно-функціональний метод, суть якого виявляється у вивченні структурних елементів даного правового явища.
Реалізація цих дослідницьких завдань вимагала залучення значної кількості джерел. Кістяк джерельної бази дослідження складають Цивільний кодекс України та законодавчі акти України: Закон України “Про виконавче провадження”, Митний кодекс, та ін.
Важливе значення для з’ясування поняття та сутності інституту договору зберігання мають статті М. Слюсаревського, Е. Грамацького. У своїх статтях зазначені автори детально аналізують правову природу договору зберігання та його ознаки. У книгах за авторством Я.М. Шевченко, О.В. Дзери та Н.С. Кузнєцової , В.І. Борисова міститься інформація про генезис договору зберігання, акцентується увага на значенні договору у сучасних умовах, визначається поняття, ознаки договору зберігання.
Варто згадати підручник автором якого є О.В. Дзера, де в стислому та доступному вигляді подається вичерпна інформація про основні підстави виникнення договору зберігання, розкривається зміст договору зберігання.
Дана робота складається з вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел та літератури.
Практичне значення дослідження полягає у застосуванні даної інформації у реальному житті, використання даної теми на лекціях, у школах, вищих навчальних закладах, на конференціях, а також у журналах, газетах та інших періодичних виданнях.