Управління в галузі соціального забезпечення населення

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ ТА СИСТЕМА ПРАВА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 6
1.1 Теоретичні основи соціального забезпечення чи соціального захисту непрацездатних громадян 6
1.2 Поняття й основні риси предмета та методу права соціального забезпечення 11
1.3 Правові форми і види соціального забезпечення 18
1.4 Система права соціального забезпечення 29
РОЗДІЛ 2. ДЖЕРЕЛА ПРАВА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ. ОРГАНИ, ЩО ЗДІЙСНЮЮТЬ УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНИМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ 36
2.1 Поняття і загальна характеристика джерел права соціального забезпечення 36
2.2 Основні види нормативно-правових актів, що регулюють соціальне забезпечення 41
2.3 Державні органи, що здійснюють управління соціальним забезпеченням 48
2.4 Структура та функції Головного Управління Соціального Захисту Населення 56
ВИСНОВКИ 62
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 65
ДОДАТКИ 71

ВСТУП

Соціальне забезпечення (соціальний захист) – система суспільно-економічних заходів, спрямованих на матеріальне забезпечення населення від соціальних ризиків (хвороба, інвалідність, старість, втрата годувальника, безробіття, нещасний випадок на виробництві тощо).
З макроекономічної точки зору соціальне забезпечення – це система управління соціальними ризиками з метою компенсації шкоди, зниження або запобігання їх дії на процес розширеного відтворення населення. Як соціально-економічна категорія соціальне забезпечення є відносинами щодо перерозподілу національного доходу з метою забезпечення встановлених соціальних стандартів життя для кожної людини в умовах дії соціальних ризиків.
Соціальний захист в Україні має такі основні цілі:
• забезпечення рівня життя непрацездатного населення не нижче прожиткового мінімуму встановленого державою;
• протидія соціальному напруженню в суспільстві, що може бути зумовлене майновою, етнічною, релігійною чи іншою нерівністю.
В Україні призначаються такі види державної допомоги: – при вагітності та пологах; – одноразова допомога при народженні дитини; – із догляду за дитиною; – грошові виплати матерям (батькам), зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років; – із догляду за дитиною-інвалідом; – із тимчасової непрацездатності у зв’язку з доглядом за хворою дитиною; – на дітей віком до 16 років (учнів – до 18 років); – на дітей одиноким матерям; – на дітей військовослужбовців строкової служби; – на дітей, які перебувають під опікою, піклуванням; – тимчасова допомога на неповнолітніх дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, або коли стягнення аліментів неможливе. Проте навіть при законодавчому закріпленні цих норм наша держава не завжди вчасно та в повному об’ємі виплачує допомогу нужденним. Саме тому наше дослідження є досить актуальним.
Проблему управління в галузі соціального забезпечення населення досліджували такі вчені, як Алексеев С.С., Витченко A.M., Захаров М.Л., Сирота І.М., Сулейманова Г.В., Тихомиров Ю.А., Романенко С., Скуратівський В. А., Скуратівський В., Палій О., Лібанова Е. та ін. Загальний огляд досліджень, присвячених вивченню даного питання, свідчить про недостатнє висвітлення даної тематики у науковій літературі.
Об’єктом дослідження є стан та перспективи соціального забезпечення в Україні.
Предметом дослідження є нормативно-правові акти, що регулюють соціальне забезпечення в Україні.
Мета дослідження полягає в характеристиці управління в галузі соціального забезпечення населення. Для досягнення мети були поставлені такі завдання:
1. Охарактеризувати теоретичні основи соціального забезпечення чи соціального захисту непрацездатних громадян;
2. Визначити основні риси предмета та методу права соціального забезпечення;
3. Проаналізувати правові форми і види соціального забезпечення;
4. Коротко охарактеризувати систему права соціального забезпечення;
5. Дослідити основні види нормативно-правових актів, що регулюють соціальне забезпечення;
6. Розглянути державні органи, що здійснюють управління соціальним забезпеченням ;
7. Проаналізувати структуру та функції Головного Управління Соціального Захисту Населення.
Під час вирішення визначених завдань використовувались наступні методи дослідження:
1. Теоретичний: синтез, аналіз та узагальнення наукової літератури для теоретичного підґрунтя дослідження.
2. Емпіричний: бесіда, спостереження, анкетування для практичної частини роботи.
3. Метод порівняльного аналізу для порівняння різних нормативно-правових джерел.
4. Статистичний: для характеристики певних статистичних даних дослідження.
5. Метод ретроспективного аналізу: для порівняння нормативно-правових актів у різні роки.
6. Метод синтетичного аналізу. Полягає у вивчені сукупності елементів, що утворюють систему.
У відповідності до поставлених мети та конкретних завдань дослідження, визначено структуру роботи. Вона складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатку.