Образ модерної героїні у творах О. Кобилянської

Зміст
ВСТУП………………………………………………………………………….3
РОЗДІЛ 1. О. Кобилянська – новатор у просторі жіночої прози………………..5
РОЗДІЛ 2. Новий тип героїні в українській жіночій прозі ХХ ст…………….11
РОЗДІЛ 3. Жіночий ідеал О. Кобилянської (за повістями „Людина”, „Царівна”)……………………………………………………………………………………………..17
РОЗДІЛ 4. Образ сильної жінки у творах О. Кобилянської „Через кладку”,
Valse melancoligue” та „Некультурна”…………………………………………………….31
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………38
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………47

Вступ
Актуальність роботи. Ольга Кобилянська належить до тих митців, хто своєю творчістю увійшов в історію вітчизняної балетристики назавжди. Сучасне літературознавство відводить їй місце одного з перших українських авторів-модерністів, художні здобутки якого засвідчили європейський рівень української літератури кінця ХІХ – початку ХХ століття. Ще з молодого віку письменницю турбує проблема жінки у світі та в літературі.
У своїх творах Кобилянська звертає увагу на нову для тогочасної української літератури проблематику. Поряд із давно усталеним і звичним світом чоловіків несміливо, бо вперше, проступає жінка з повноцінним особистісним світовідчуттям, з багатим внутрішнім світом, наділена відкритим розумом, щирим серцем, волею та правом на щастя, дарованими їй життям. Прихід в українську літературу талановитої письменниці був своєрідним подвигом її високого духу. Оскільки в наш час погляди на місце жінки в суспільному житті значно змінилися і потребують більш глибокого аналізу та вивчення, то досить актуальним буде звернутися до основних питань, порушених у творах письменниці.
Що цікаво, погляди О. Кобилянської у час її життя виглядали більш радикальними і революційними, ніж сьогодні, але, якоюсь мірою, і творчість О. Кобилянської і творчість Лесі України сприяли становленню феміністичних позицій не тільки в Україні, але й в усій Європі.
Для дослідження образу модерної героїні у творчості письменниці твори „Людина”, „Царівна”, „Через кладку”, „Некультурна” та „Valse melancoligue” вибрані не випадково, саме в цих повістях якнайкраще простежується позиція О. Кобилянської стосовно місця жінки в суспільстві.
У своїй кращій частині літературна спадщина О. Кобилянської вливається у скарбницю загальнолюдської культури як неперехідна художня цінність. Сягаючи корінням глибоко в життєдайну українську землю, творчість письменниці-гуманістки розгалужується в європейському контексті духовних прагнень людей, сприяючи їх духовному зближенню і взаєморозумінню.
Метою дослідження є аналіз образу модерної героїні в українській жіночій прозі та в творчості О. Кобилянської. Звідси випливають такі завдання:
– дослідити новий тип героїні в українській прозі;
– проаналізувати процеси, які вплинули на появу жіночого письменства;
– виявити новаторство письменниці у жіночій прозі;
– розкрити особливості жіночого ідеалу О. Кобилянської
– дослідити образ сильної жінки у творах письменниці.
Предметом дослідження є прозова спадщина Ольги Кобилянської, у якій найвиразніше простежуються емансипаційні настрої.
Наукова новизна дослідження полягає у розкритті нового образу жінки у творах письменниці. Дістає подальшого розвитку проблема творення нового літературного героя, яким у досліджуваних текстах постає жінка. Окреслюється концепція модерного жіночого персонажа. Праця дасть змогу більше дізнатися про погляди поета на такі проблеми: людина та її призначення; людське начало й гідність; людина та її покликання.
У процесі написання роботи було використано різноманітні статті: Н. Білоус „Феміністична проблематика прози Ольги Кобилянської”, О. Гаврилюк „Тема духовного розкріпачення жінки у творчості О. Кобилянської”, М. Денисенко „Бути собі собі ціллю!” (феміністична проблематика прози Ольги Кобилянської), О. Ковальчук „Ольга Кобилянська та її повість „Людина”, А. Кримський „ „Царівна”. Оповідання Ольги Кобилянської”, Л. Луців „Природа Ольги Кобилянської”, М. Теплінський „Жіноча доля в класичній літературі”.
Теоретична і практична цінність. Наукове дослідження можна буде використати на уроках, присвячених творчості О. Кобилянської в школі, при вивченні її творчості у вузі, написанні наукових статей, складанні навчальних посібників, розробці курсів з історії української літератури.
Структура роботи: курсова робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків і списку бібліографії, який налічує 70 одиниць.
Розділ І. О. Кобилянська – новатор у просторі жіночої прози
З іменем О. Кобилянської в українській прозі пов’язане опрацювання нової теми – долі освіченої дівчини, яка не може змиритися з бездуховністю міщанського середовища. Кожен твір письменниці вражає поетичністю, витонченістю й глибиною зображення характерів, особливо жіночих. За це дослідники літератури називають її твори енциклопедією жіночої душі. Ольга Кобилянська належить до тих митців, хто своєю творчістю увійшов в скарбницю української літератури назавжди. Письменниця недаремно займає місце одного з перших українських авторів-модерністів, художні здобутки якого засвідчили європейський рівень української літератури кінця XIX – початку XX ст. Ольга Кобилянська – це письменниця глибоких душевних переживань, напруженої думки, ліричних настроїв. Вона виступила як прозаїк-новатор.
„Зміст усієї творчості О. Кобилянської – се музика… Ся музика не усипляє, а вічно нагадуючи про красний світ, про гармонію, красу, – нагадує тобі самого і твій головний обов’язок: боротьбу за красну душу” [28, с. 21]. „Серед сузір’я імен талановитих митців кінця XIX – початку XX століття яскравою зіркою виділяється ім’я О. Кобилянської – автора численних новел і повістей, новаторських і змістом, і формою. Не сприйнявши традицій побутовізму та описовості, що панували в українській народницькій прозі, Кобилянська вибудовує власну естетичну, художню систему, в якій домінуючими напрямами є неоромантизм і психологічний реалізм, широко вводяться елементи ліричного імпресіонізму та символізму. В центрі уваги творів – психологія індивідуальності окремої людини. І вже потім індивідуальний портрет людини відіб’є в собі риси суспільства чи всесвіту” [30, с. 345]. Вона – Ольга Кобилянська, – письменниця, котра освітлила нові сторони літературної майстерності, вона – авторка творів: „Людина”, „Царівна”, „Земля”, „В неділю рано зілля копала”, „Некультурна”, „Через кладку” та багатьох інших, які стали класикою української літератури. Творчість О. Кобилянської вирізняється багатогранністю, оглядом широкого спектру всезагальних проблем людства, але все ж таки одне з важливих місць у прозі письменниці посідає опозиція чоловічого й жіночого, що конкретизується в зіткненні феміністичних ідей з патріархальною традицією.
Ольга Кобилянська жваво цікавилася й переймалася проблемами жіноцтва, свідчення чому – її твори, де тема емансипації й жіночого самовдосконалення та самовираження майже наскрізна. У творчості Ольги Кобилянської постала ціла галерея нових жіночих образів, які в своїй сукупності є складною формою відображення й вираження думок, прагнень і почуттів письменниці, що вдумливо ставилася до життя, всюди шукаючи гармонії та втілення вищих ідеалів краси. Героїні Ольги Кобилянської часто є проекціями її власного „я”, доповненими й великою мірою ідеалізованими. Письменниця передусім сама була однією з тих „нових жінок”, які хоча й не заперечували цілком шлюбну інституцію, проте сенс свого життя вбачали не лише в завоюванні чоловічих сердець, а прагнули нарівні з ними здобути гарну освіту, віднайти й зреалізувати себе в суспільно-корисній діяльності, щоб осягнути незалежне становище. Для патріархальної свідомості такі погляди на життя межували з аморальністю; щоб відновити порушену гармонію, потрібні були також і „нові чоловіки”, які б зрозуміли й підтримали жіночі починання. Ці мотиви притаманні багатьом творам Кобилянської, але найчіткіше вищезгадані концепції простежуються у трьох повістях – „Людина”, „Царівна” й „Через кладку”, що поступово розкривають еволюцію поглядів їх авторки на так зване „жіноче питання” .
Кожній жінці-літераторці притаманний неповторний, індивідуальний авторський стиль, але існує низка його творчих ознак, які варто об’єднати не за тематикою або жанром, а за ідейними першоджерелами, викликаними типовими приватними прагненнями та інтимними хвилюваннями. Жінки-письменниці, здається, часто гостріше відчували застійність літературного процесу й усієї духовної атмосфери (і це можна пояснити, крім всього іншого, ще й могутнішим впливом старої традиції на них, більшою залежністю, тіснішими рамками, в які завжди заганяє жінку патріархальне суспільство) – так само, як і необхідність ціннісної переорієнтації. Вони були незрідка сміливіші й радикальніші чоловіків, хоча на жінок сильніше тисли патріархальні обмеження й табу .
Людина завжди шукала витоки приватних проблем, прагнула до самореалізації, до відкриття духовних таємниць, до розуміння причинно-наслідкових звязків у світі, що оточував її. З-під пера письменників з’являлися романи, повісті, оповідання тощо – скарбниці відповідей на питання, які хвилювали тих, хто був не байдужим до психологічних аспектів людського життя. Та чи розмежовувались інтереси індивідів на жіночі та чоловічі? Безумовно, і, на жаль, протягом багатьох віків чоловіча стать була домінуючою в літературному авторстві.
Імена авторок-жінок рідко згадувались на початку літературного процесу, причиною чого був статус жінки-берегині домашнього вогнища. Протягом століть письменники показували суто чоловічий погляд на світ, намагаючись у своїх творах зобразити психологію представниць прекрасної статі, але далеко не завжди могли зробити це повноцінно, різнобічно, органічно. Створення типових образів матерів, дочок, коханих приховувало жіночі таланти, нівелювало оригінальні особистісні риси.
Таким чином ми підійшли до розгляду однієї з провідних тем О. Кобилянської — теми жінки, а саме: жінки-інтелігентки. Від „Людини” (1894) через „Царівну” (1896), „Valse melancoligue” (1898), „Ніобу” (1906), „Через кладку (1912), „За ситуаціями” (1913) та інші повісті й новели вона проходить червоною ниткою крізь усю художню спадщину письменниці. Саме від розробки цієї болючої, соціально гострої на той час теми почалося вторгнення юної О. Кобилянської в реальне життя. Вперше ця тема могутньо зазвучала в творчості Т. Шевченка і Марка Вовчка. Вони писали про тяжку долю жінки-кріпачки, жінки-матері. О. Кобилянська знала й високо цінувала твори цих велетів нашої літератури, спиралася на їхній досвід, але об’єктом свого художнього дослідження обрала головно жінку-інтелігентку з нижчих суспільних верств, жінку, яка терпіла не від давнього „кріпацького” лиха, а від сьогочасного – соціального і родинно-побутового, її жінки – здебільшого вихідці з незаможних або малозабезпечених родин, прагнуть вирватися із заскорузлого, ретроградного середовища, здобути освіту, а отже – незалежність, рівноправність із чоловіками, розвинути свою духовну силу, стати корисними народові і суспільству. Твори цього циклу, зокрема повісті „Людина” і “Царівна”, виникли значною мірою під впливом ідей феміністичного руху, що ставив своїм завданням розкріпостити жінку, зрівняти її в правах з чоловіком, відкрити перед нею можливість культурно розвиватися. Щоправда, прихильники феміністичного руху прагнули осягнути поставлену перед собою мету в рамках існуючого ладу, без його кардинальної зміни. Саме тому феміністичний рух, зокрема на українському грунті, мав обмежений характер, не зачіпав, власне, основ капіталістичного ладу. Проте він мав прогресивне значення, оскільки ставив наболілі питання соціального і морально-етичного становища жінки, спонукав задуматися над ними, дав могутній поштовх для їхнього висвітлення в публіцистиці, художній літературі (І. Франко, М. Павлик, Н. Кобринська, Уляна Кравченко, О. Кобилянська, Є. Ярошинська та ін.).
Довгий і складний шлях пройшла О. Кобилянська як письменниця. Протягом півстоліття виступала вона в літературі, відображаючи життя народу в його різноманітних виявах, духовні прагнення інтелігенції, малюючи природу рідного краю. Письменниця утверджувалась в українській літературі поступово, в процесі переходу з німецької на українську мову, опанування художніх традицій народу, реалістичного методу. Художньо осмислюючи життєвий матеріал, що був їй найбільше відомий, О. Кобилянська створила цілу галерею образів із середовища інтелігенції, втіливши в них свої погляди на соціальні й морально-етичні проблеми часу.
Безперечною заслугою письменниці є те, що вона однією з перших в українській літературі змалювала образи жінок-інтелігенток, яким притаманні вищі духовні інтереси, прагнення вирватись із тенет буденщини, духовного рабства. Звеличуючи людину, зокрема жінку, показуючи її високі духовні поривання, О. Кобилянська утверджувала передові погляди на життя.
Поглиблення й розширення світогляду О. Кобилянської зумовило її звернення до життя селянства. Письменниця розкривала його крізь призму складних психологічних, морально-етичних переживань героїв. У творах з життя села, насамперед у повісті „Земля”, особливо яскраво виявилось художнє новаторство письменниці, глибина її психологічного аналізу, який давав змогу розкривати соціальну зумовленість психології людини, передавати найтонші порухи її душі. За манерою письма О. Кобилянська – в період зрілості її таланту – виступає визначним художником слова нової соціально-психологічної школи, репрезентованої в українській літературі кінця XIX – початку XX століття іменами М. Коцюбинського, В. Стефаника, Марка Черемшини, Л. Мартовича, С. Васильченка та ін. Саме ці новаторські риси прози письменниці мала на увазі Леся Українка, коли у статті „Малорусские писатели на Буковине” зауважувала, що О. Кобилянська – „наследница Федьковича по таланту, но не продолжательница его манеры” [19, с. 5]. Реалізм О. Кобилянської збагачувався романтизмом („Некультурна”, „Битва”, „В неділю рано зілля копала…” та ін.), він був далеким від етнографічно-побутового реалізму письменників народницького напряму, спирався на досягнення світової художньої думки.
Під благотворним впливом європейської культури О. Кобилянська пройшла шлях від неоромантизму до експресіонізму. Особливу роль у цьому зіграло захоплення ідеями Ніцше, з якими окремі сучасні літературознавці пов’язують формування українського модерну, для письменниці вони були особливо близькими, адже головним об’єктом її дослідження було людське єство із загостреним відчуттям прекрасного і потворного.
Письменниця виявила високу художню майстерність і в малих оповідних жанрах, і в широких повістевих формах. Проза О. Кобилянської в її кращих зразках – високоінтелектуальна, в ній відбилися ідейні й художні пошуки світової літератури кінця XIX – початку XX століття, складовою частиною якої є українська література.
Сьогодні творчість письменниці стала здобутком не лише нашої держави, а й інших. Її новели, повісті, крім російської, перекладені польською, чеською, словацькою, болгарською, угорською, румунською та іншими мовами, утверджують ідеали добра, справедливості, краси людських відносин.