Розгляд кримінальних справ за апеляцією

РОЗДІЛ І
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ
1.1. Теоретичні основи апеляційного провадження
1.2. Історія виникнення і розвитку розгляду кримінальних справ в апеляційному порядку
1.3. Особливості апеляційного розгляду кримінальних справ в окремих країнах
1.3.1. Розгляд кримінальних справ за апеляцією в країнах континентальної правової системи (Росія, Франція, Німеччина)
1.3.2. Апеляційний розгляд кримінальних справ в країнах англосаксонської правової системи (Англія та США)
РОЗДІЛ ІІ
АПЕЛЯЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ
2.1. Історія виникнення і розвитку апеляційного провадження
2.2. Становлення апеляційного провадження в Україні, його характерні риси та значення
2.3. Оскарження судових рішень як передумова розгляду кримінальних справ в апеляційному порядку
РОЗДІЛ ІІІ
РОЗГЛЯД КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ СУДОМ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ В УКРАЇНІ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Здобуття незалежності та проголошення України демократичною та правовою державою, а людини, її життя і здоров’я найвищими соціальними цінностями обумовлює необхідність використання принципово інших підходів як у правотворчості так і правозастосуванні, відмінних від часів радянської влади. В цьому контексті надвичайно важливим завданням держави є приведення у відповідність до нових умов діяльності судової влади, тому що суд є основним органом, який покликаний здійснювати захист прав та свобод громадян. В радянський період роль суду була значно применшена і виконував він більше роль карального органу ніж фунції захисту прав грамадян. Демократизація суспільного житття вимагає не лише переосмислення ролі суду як основного органу, що здійснює захист прав та свобод громадян, але й відповідних змін в організації та діяльності судової гілки влади, тобто проведення судово-правової реформи, невід’ємною складовою якої є реформування системи перегляду судових рішень.
Справедливий судовий розгляд незалежним і безстороннім судом і винесення за результатами такого розгляду законного і обгрунтованого рішення неможливо забезпечити без надання особам, яких стосується судове рішення, права на його оскарження до вищої судової інстанції у порядку встановленому законом.
Судове рішення, які приймається за результатами розгляду кримінальної справи має надзвичайно важливе значення, оскільки ним вирішується питання про винуватість особи і притягнення її у зв’язку з цим до кримінальної відповідальності. Кримінальна відповідальність являє собою сукупність найжорсткіших заходів держави, що застосовуються за вчинення злочину. А тому ціна судової помилки у кримінальній справі надзвичайно велика, бо притягнення до кримінальної відповідальності невинного як і не покарання винного (а питання про винуватість вирішується вироком суду, що набрав законної сили) є однаково небезпечними, оскільки сприяють росту і без того високого рівня злочинності.
Як свідчить практика розгляд справи в одній судовій інстанції, незважаючи на всі турботи про належне його проведення все ж допускає можливість судової помилки, а тому оскільки неможливо забезпечити її уникнення, то потрібно передбачити дієві механізми її виявлення і усуненння.
Світовий досвід свідчить про те, що одним з найефективніших механізмів виправлення судових помилок є розгляд справи в апеляційному порядку, який крім можливості нового розгляду справи по суті передбачає додаткові гарантії справедливого і неупередженого судового розгляду та винесення законного і обгрунтованого судового рішення. Такими гарантіями є колегіальий склад суду та дія принципу «заборона повороту до гіршого», який передбачає недопустимість погіршення становища особи, яка подала або в інтересах якої було подано апеляційну скаргу. Крім того, апеляційний суд наділений шитокими повноваженнями по дослідженню обставин справи та доказів (як наявних у справі так і додатково поданих або витребуваних судом) та можливістю виесення нового рішення, що повністю або частково скасовує рішення суду першої інстанції. Все вищенаведене характеризує апеляційне провадження як важливу складову системи перегляду судових рішень, яка: а) здатна найбілш повно врахувати інтереси осіб, яких стосується судове рішення; б) характеризується широкими процесуальними можливостями по дослідженню фактичних обставин справи, але в межах вимог апеляційної скарги; містить додаткові гарантії справедливого та та неупередженого судовоо розгляду та винесення законного і обгрунтованого судового рішення.
Тому Конституцією України право апеляційного оскарження проголошено однією з основних засад судочинства. Але реалізація цього права потребує відповідного процесуального порядку подання апеляційних скарг (подань) та їх розгляду. Такий процесуальний порядок з’явився у 2001 році, коли були внесенні зміни до Кримінально-процесуального кодексу України (далі –– КПК України), що були названі “Малою судовою реформою”, в результаті яких в кримінальному процесі з’явилася ще одна стадія –– апеляційне провадження.
Слід зазначити, що розгляд справ в апеляційноу порядку для вітчизняного кримінального процесу не є принципово новим явищем. Він існував тривалий час на території України досягнувши найбільшого розвитку у період Російської імперії (а значна частина України входила до її складу) за Статутом Кримінального Судочинства 1864 р., доки у 1917 році не був скасований радянської влади, а відновлений лише у 2001 р.
Апеляційне провадження як інститут перегляду судових рішень існує у багатьох країнах світу, в тому числі й СНД і при класичній трьох ланковій побудові судової системи є як правило проміжною стадією у кримінальному (а також цивільному, адміністративному, господарському тощо) процесі між розглядом справи судом першої інстанції і переглядом судового рішення в касаційному порядку або стадією виконання рішення.
За своєю процесуальною природою апеляційне провадження –– перегляд рішень з точки зору правильності встановлення фактичних обставин справи і застосування закону шляхом повторного розгляду справи по суті апеляційним судом. Важливо відзначити, що даний правовий інститут в значній мірі відрізняється від інших форм перегляду судових рішень, оскільки передбачає можливість повторного і безпосереднього дослідження доказів вищестоящою судовою інстанцією і можливість прийняття нового рішення по суті, чим сприяє ефективному і своєчасному виправленню судових помилок, а тому і займає чільне місце в системі стадій кримінального процесу.
Відносною новизною і надзвичайною важливим значенням обумовлюється необхідність теоретичної розробки, з метою формулювання пропозицій для удосконалення чинного правового регулювання розгляду кримінальних справ в апеляційному порядку. Адже багато досягнень тривалого багатовікового розвитку на території України за час вимушеної більш ніж 70 річної перерви вже забуто. А крім того в даний час дещо інші соціально-економічні та політичні умови. Тому створення досконало правового регулювання даної стадії кримінального процесу вимагає проведення наукових досліджень, вивчення національного та світового досвіду правого регулювання апеляційного розгляду кримінальних справ.
Однак, на відміну від інших країн, в тому числі і СНД (а особливо Росії), в Україні дослідження даної на науковому рівні є надзвичайно поверховим. Разом з тим у практичній діяльності судів апеляційної інстанції існує немало проблем, що викликані прогалинами в кримінально-процесуальному законодавстві та недоліками механізму правового регулювання процесуального порядку апеляційного розгляду. Отже, недостатньою науковою розробкою, недосконалістю норм кримінально-процесуального законодавства, що свідчать про необхідність проведення дослідження проблем розгляду кримінальних справ в апеляційному порядку та формулювання пропозицій щодо його подальшого удосконалення і розвитку обумовлений вибір теми даної наукової роботи.
Метою роботи є розробка теоретичних та прикладних проблем, спрямованих на удосконалення правового регулювання і практичної реалізації розгляду кримінальних справ в апеляційному порядку в сучасних умовах.
Відповідно до мети поставлено наступні завдання:
• дослідити процесуальну природу і розкрити зміст поняття апеляційного провадження та його відміності від інших форм перегляду судових рішень;
• проаналізувати основні наукові позиції, що стосуються визначення понять “апеляція” і “апеляційне провадження”, їх співвідношення та розмежування;
• простежити закономірності історичного розвитку апеляційного провадження;
• визначити сучасний стан апеляційного провадження в зарубіжних країнах;
• розглянути виникнення та розвиток апеляційного провадження в Україні;
• дослідити запроваджений “Малою судовою реформою” інститут апеляції, його основні риси, позитиви та недоліки;
• проаналізувати норми, що регламентують процесуальний порядок апеляційного оскарження судових рішень;
• дослідити сучасне правове регулювання апеляційного розгляду в Україні;
• проаналізувати найактуальніші теоретичні та правозастосовчі проблеми, що пов’язані з реалізацією законодавства, що регулює апеляційний розгляд кримінальних справ;
• на основі проведеного дослідження сформулювати пропозиції, спрямовані на удосконалення і подальший розвиток розгляду кримінальних справ в апеляційному порядку.
Об’єктом дослідження є кримінально процесуальні відносини, що пов’язані з оскарженням судових рішень та їх переглядом в апеляційному порядку. Важливе значення мають часові межі існування цих відносин. На нашу думку, ці відносини виникають в момент прийняття апеляційної скарги (подання), а припиняються з набранням рішенням суду апеляційної інстанції законної сили, або його оскарженням в касаційному порядку.
Предметом дослідження –– кримінально-процесуальні норми, що стосуються перегляду судового рішення в апеляційному порядку, що містяться в:
• Конституції України, чинному Кримінально-процесуальному кодексі та інших законодавчих актах України (зокрема Законі України “Про судоустрій”);
• міжнародних правовових актах, зокрема: Загальній декларації прав людини вiд 10.12.1948р, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права вiд 16.12.1966 р., Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 4.11.1950 р та Протоколі № 7 до цієї Конвенції від 22.11.84 р
• законодавстві зарубіжних країн, що стосується даного питання: Кримінально-процесуальних кодексах (зокрема, Кримінально-процесуальному кодексі Російської Федерації).
Крім того, в даному дослідженні були використані Постанови Пленуму Верховного суду України, матеріали судової статистики (зокрема, статистичні дані Верховного Суду України щодо справ, розглянутих за апеляціями у 2001- пер. півр. 2005 рр.) та історичні пам’ятки (“Права, за якими судиться малоросійський народ” 1743 р., Статут Кримінального Судочинства 1864 р.).
Методологічну основу кваліфікаційної роботи склали: філософський, догматичний, метод системного аналізу та історичний методи.
Філософський (діалектичний) метод в даному досліджені використовується для пояснення багатьох явищ. Цей метод дає можливість розглядати розгляд кримінальних справ в апеляційному порядку не як самостійне, не пов’язане ні з чим, явище, а простежити численні його зв’язки з іншими процесуальними інститутами (насамперед з іншими формами перегляду судових рішень). Діалектичний метод використаний у процесі дослідження становлення і розвитку інституту апеляційного провадження у тісному зв’язку з соціально-економічним і політичним розвитком України та зарубіжних країн.
Спеціально-юридичний або догматичний метод заснований на використані правил формальної логіки для пізнання права. Він полягає в формулюванні і розкритті юридичних понять, побудови юридичних конструкцій, з’ясуванні дійсного змісту законів шляхом їх тлумачення. Критичний аналіз правових норм за допомогою вироблених наукою прийомів тлумачення складає серцевину цього методу. За його допомогою коментуються норми, що регулюють процесуальний порядок розгляду кримінальних справ в апеляційному порядку, що важливо для їх правильного застосування. В даному дослідженні формально-догматичний метод застосовувався дя визначення змісту багатьох норм КПК України, а також при формулюванні пропозицій з удосконалення чинного правового регулювання.
Метод системного аналізу припускає вивчення апеляційного розгляду як невід’ємної складової апеляційного провадження, яка в свою чергу також складається з окремих частин (підетапів), що є тісно пов’язаними між собою.
Історичний (генетичний) метод дав змогу прослідкувати основні тенденції розвитку інституту апеляції. Даний метод був використаний при дослідженні законодавства (наприклад Статуту Кримінального Судочинства 1864 р.) та монографічних джерел минулих століть (зокрема, праці І.Я. Фойницького «Курс уголовного судопроизводства»).
Метод порівняльно-правового дослідження – це спосіб дослідження двох або більше правових інститутів, який розв’язує задачу їх порівняння, виявлення загального і різного. В даній роботі він є засобом для порівняння розвитку апеляційного провадження в Україні та інших державах з розвинутими демократичними і правовими традиціями, співставляючи їх сутність, правове регулювання, прогресивні риси та недоліки тощо.
Ступінь наукової розробки теми дослідження в сучасній юридичній літературі можна охарактеризувати як недостатній. На сьогодні практично відсутні розробки на монографічному і дисертаційному рівні, що безпосередньо стосувалися б даної теми. Це можна пояснити тим, що апеляційне провадження в кримінальному процесі з’явилося порівняно недавно (у 2001 р.). Разом з тим недосконалість правового регулювання розгляду кримінальних справ в апеляційному порядку зумовлює необхідність проведення досліджень з метою вироблення практичних рекомендацій по удосконаленню правових норм, що регулюють дане питання. Цінним з точки зору формування пропозицій є дослідження сучасних і класичних праць вчених, що стосувалися даного питання, серед яких відзначимо наступних: В. Бернхема, С.В. Боботова, Л.О. Богословської, В. Бойка, В. Бринцева, Л.В. Головка, В.М. Коваля, Є.Г. Коваленка, В.Т. Маляренка, І. Мірошникова, В.В. Молдована, Г.М. Омельяненко, Н.П. Сизої, П.П. Пилипчука, А.К. Романова, Г.М. Разінкиної, В.М. Тертишника, Б.А. Филимонова, І.Я. Фойницького, В.П. Шибіки, В.І. Шишкіна та ін.
Структура роботи відповідає поставленим завданням. Магістерська робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.
У першому розділі досліджується процесуальна природа і розкрити зміст поняття апеляційного провадження та його відміності від інших форм перегляду судових рішень, аналізуються основні наукові позиції, що стосуються визначення понять “апеляція” і “апеляційне провадження”, їх співвідношення та розмежування, простежуються закономірності історичного розвитку апеляційного провадження, вивчається сучасний стан апеляційного провадження в зарубіжних країнах.
У другому розділі розглядається виникнення, розвиток апеляційного провадження на території України, досліджується запроваджений “Малою судовою реформою” інститут апеляції, його основні риси, позитиви та недоліки тощо. Крім того в межах даного розділу аналізуються норми, що регламентують процесуальний порядок апеляційного оскарження судових рішень відповстановлений чинним КПК.
У третьому розділі дослідити сучасне правове регулювання апеляційного розгляду в Україні, аналізуються найактуальніші теоретичні та правозастосовчі проблеми, що пов’язані з реалізацією законодавства, що регулює апеляційний кримінальних справ.
У висновках узагальнюються результати проведеного дослідження, а також на його основі формулюються пропозиції, спрямовані на удосконалення і подальший розвиток розгляду кримінальних справ в апеляційному порядку.
Теоретичне значення даної роботи полягає у дослідженні процесуальнї природи і розкрити зміст поняття апеляційного провадження та його відміності від інших форм перегляду судових рішень; закономірностей історичного розвитку апеляційного провадження та сучасний стан апеляційного провадження в зарубіжних країнах та Україні, а також формулюванні пропозицій, спрямовані на удосконалення і подальший розвиток розгляду кримінальних справ в апеляційному порядку.
Практична значимість даного дослідження полягає в тому що воно є джерелом інформації про розвиток та сучасний стан апеляційного провадженняв зарубіжних країнах та Україні і може бути використане як для ознайомлення фахівців з даним питанням так і в навчальному процесі. А крім того пропозиції щодо удосконалення чииного кримінально-процесуального законодавства можуть бути використанні в правотворчій та правозастосовчій діяльності.