Формування концепції природних невідчужуваних прав людини

ВСТУП
Термін «права людини» – один з найбільш уживаних в дискусії другої половини ХХ ст., без сумніву залишатиметься таким і в ХХІ ст. як зазначає П.Рабінович: «Сучасна, новітня історія людства є історією боротьби саме за межі прав людини (а конкретніше – за юридичне закріпленні і юридичну інтерпретацію таких меж)».
Права людини – їх генезис, соціальне коріння призначення – одна із вічних проблем історичного, соціально культурного розвитку людства, яка пройшла крізь тисячоліття і постійно знаходиться у центрі уваги політичної, правової, етичної, релігійної, філософської думки. В різні епохи проблема прав людини, за своєю суттю залишалася політико правовою, залежно від позиції соціальних сил, культури і традиції, набувала або релігійне, або етичне, або філософське забарвлення.
Процесу розвитку прав людини властиві як кількісні, так і якісні зміни. Кількісні зміни – знання про права людини (їх множення, уточнення та конкретизація, збільшення обсягу та ін.)відбуваються в цілому з позиції і в межах того чи іншого поняття права. Якісні зміни – ідеї прав людини пов’язані з переходом від попереднього до нового поняття права.
У результаті наукової систематизації прав людини в історичному огляді з’явилася теорія трьох поколінь прав людини.
Права людини – це найбільш наочна форма закріплення рівня свободи. Кожна людина має природжене право на певний об’єм благ (матеріальних і духовних) забезпеченню яких повинні сприяти суспільство і держава. Об’єм цих благ у минулому визначався належністю особи до певного соціального стану.
Каталог прав людини, зафіксований в міжнародних правових документах, є результатом довгого історичного формування еталонів і стандартів, які стали нормою у сучасному демократичному суспільстві. Найчастіше до переліку таких актів включають: Велику хартію вольностей у 1215 р., Петицію про права 1628 р., Habeas Corpus Amendment Act 1679 р., Біль про права 1689 р., Декларацію прав Вірджинії 1776 р. Декларацію незалежності США 1776 р., Конституцію CША 1787 р., Декларацію прав людини та громадянина 1789 р. – це ті основні документи, в яких на законодавчому рівні були закріплені природні невідчужувані права людини. Звісно, обсяг цих прав не одразу став таким, яким ми його уявляємо сьогодні, а змінювався, відповідно до різних історичних подій, від меншого до більшого. Аж до 10 грудня 1948 коли була проголошена у Франції Загальна декларація прав людини.
Розвиток ідеї природних невідчужуванихправ людини можна простежити і на теренах України. Починаючи із часів Київської Русі і до теперішнього часу, відбувався процес їхнього розвитку та закріплення. З кожним новим етапом каталог прав і свобод людини розширювався, знаходячи своє відображення в різних нормативно правових документах, хоча часто вони і були декларативного характеру, та зараз ми маємо значні напрацювання у даній сфері.
Оцінюючи події недалекого минулого нашої держави, приходжу до висновку, що про об’єкт нашого дослідження, природні права людини, варто говорити, щоб ті, хто ще цього не знає, усвідомили, що це не якісь особливі блага, даровані для нас державою, а наші особисті права дані нам Богом, природою від народження, а значить ніщо, крім свободи іншої особи, не повинно їх обмежувати.
Метою роботи є дослідити ґенезу формування концепцій природних невідчужуваних прав людини. У зв’язку з цим було поставлено такі завдання:
• Простежити розвиток природно-правових думок у різні історичні епохи;
• З’ясувати, хто саме працював над проблемою прав людини в різні часи та які ідеї вони пропагували;
• Дослідити, в яких нормативно правових актах було закріплено офіційно ці права;
• Проаналізувати рівень закріплення природних прав людини в законодавчих актах і їх дієвість у контексті з історичними подіями;
• Простежити ґенезу природно-правових поглядів у межах України;
• З’ясувати, чим гарантуються природні права людини у нашій державі сьогодні.
Предметом роботи є дослідження процесу формування концепцій природних невідчужуваних прав людини.
Для досягнення поставленої мети було використано такі методи: порівняльно-історичний – при аналізі розвитку природно правової думки у різні історичні епохи, починаючи від V ст. до н.е., часів Давньої Греції і Древнього Риму і до нашого часу; соціально-психологічний – при дослідженні того, як самі люди співвідносили себе із природою, Богом та рівнем тих прав на які вони можуть використовувати; формально-догматичний, дослідуючи сутність питання, чим же власне є природне право людини.
Дана робота може бути використана для глибшого ознайомлення з природно правовими концепціями, їх історичною ґенезою, та різними правовими документами, з точки зору закріплення в них прав людини. А також як допоміжний матеріал для підготовки до практичних занять, на яких розглядатиметься тема: «Природні права людини».