Зовнішня політика Туреччини на сучасному етапі

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Західний вектор у зовнішній політиці Туреччини………………………….6
1.1 Взаємовідносини з країнами ЄС…………………………………………………………….6
1.2 Кіпрська проблема……………………………………………………………………………….11

Розділ 2. Євроатлантична політика Туреччини………………………………………….14
2.1 Діяльність Туреччини в рамках НАТО…………………………………………………14
2.2 Турецько-американські відносини……………………………………………………….16

Розділ 3. Регіональна політика Туреччини. Відносини з іншими країнами…20
3.1 Політика Туреччини на Близькому і Середньому Сході……………………….20
3.2 Інтереси Туреччини в Чорноморсько-Каспійському регіоні і на Кавказі.24
3.3 Взаємовідносини Туреччини та Російської Федерації…………………………..26

Висновки………………………………………………………………………………………………….31
Список використаної літератури……………………………………………………………….33

ВСТУП

Туреччина, через своє географічне розташування між Європою та Азією, а також реальну можливість здійснювати контроль над стратегічно важливими чорноморськими протоками та, водночас, представляти величезну територію, населену десятками етнічних груп, була в ретроспективі ареною протистояння провідних європейських держав. Сьогодні унікальність стратегічного місцезнаходження держави між Близьким і Середнім Сходом, Південною Європою та Західною Азією визначає багатогранність зовнішньої політики Туреччини, пріоритетами якої є відносини із США та Європейським Союзом, із молодими тюркомовними країнами Співдружності Незалежних Держав.
Відповідно до свого геополітичного і геоекономічного становища, Туреччина має свої інтереси і вплив у таких регіонах, як:
– Середній і Близький Схід та Каспійський регіон, які мають найбільш важливі нафтові ресурси у світі;
– Середземноморський регіон, який є перетином важливих морських комунікацій;
– Чорноморський регіон та Турецькі протоки, через які проходять важливі енерготранспортні магістралі;
– Балкани, які зазнали структурних змін унаслідок розпаду Радянського Союзу та Югославії;
– Кавказ та Центральна Азія, які мають як багаті природні ресурси, так і етнічні конфлікти;
– особливе місце у політиці Туреччини займає процес інтеграції у західні структури.
Актуальність даної тематики полягає в тому, що вивчення зовнішньої політики Туреччини, як держави, що знаходиться у перехідній зоні від Європи до Азії, необхідне для розуміння сутності подальшого формування нової системи міжнародних відносин і прогнозування сил на регіональному, континентальному та глобальному рівнях.
Мета дослідження полягає у комплексному аналізі закономірностей формування і реалізації зовнішньої політики Турецької Республіки.
Завдання дослідження:
– дослідити західний вектор у зовнішній політиці Туреччини, взаємовідносини з країнами ЄС;
– проаналізувати євроатлантичну політику Туреччини;
– дослідити регіональну політику Туреччини.
Об’єктом дослідження є Турецька Республіка.
Предметом аналізу стала зовнішньополітична стратегія офіційної Анкари.
Методи дослідження. У дослідженні для аналізу моделі зовнішньополітичної стратегії Турецької Республіки був використаний системний підхід, який обумовив необхідність творчого застосування таких методів аналізу, як історичний, функціональний, нормативно-ціннісний, інституційний та геополітичний. Застосування історичного методу дозволило виділити загальні й найзначніші історичні факти і тенденції розвитку зовнішньополітичної стратегії Туреччини. Інституційний метод визначив роль найважливіших структур турецького парламенту, політичних партій, збройних сил, суспільних організацій у формуванні і реалізації зовнішньої політики Туреччини. За допомогою функціонального методу було виявлено можливість впливу Туреччини через недержавні і державні інститути. Нормативно-ціннісний метод дозволив дати оцінку різним угодам та договорам Турецької Республіки з іншими сторонами. Вживання геополітичного методу дозволило визначити важливість базових проблем Туреччини у процесі реалізації регіональної політики.
Дослідженню зовнішньої політики Туреччини на сучасному етапі присвячені роботи американських науковців Ніколь та Хаджа Поп, Стоуна та Турана, російських науковців: Авакова Р.М., Гумпеля В., Задонського С.М., Мартова М.М. та ін, українських дослідників: Воловича О., Кримського А., Побережного В. та ін.
Практичне значення отриманих результатів визначається можливістю використання наукових положень і висновків дослідження у діяльності зовнішньополітичних відомств, а також науково-дослідних інститутів та вищих навчальних закладах України.
Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Перший розділ присвячений західному вектору зовнішньої політики Туреччини, у другому розділі розглядається євроатлантична політика Туреччини, третій розділ присвячений регіональній політиці Туреччини.