Цивільно-правове регулювання спадкових правовідносин

ПЛАН
ВСТУП
РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ СПАДКОВОГО ПРАВА
РОЗДІЛ ІІ. ВИДИ СПАДКУВАННЯ
РОЗДІЛ ІІІ. ПОРЯДОК РЕАЛІЗАЦІІ СПАДКОВИХ ПРАВ ТА ЇХ НОТАРІАЛЬНЕ ОФОРМЛЕННЯ
ВИСНОВКИ
ПРИМІТКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ СПАДКОВОГО ПРАВА

Зі смертю людини її правоздатність припиняється, однак значна кількість правовідносин, у яких вона була носієм продовжують своє існування; досить часто від них залежать інтереси інших осіб. Тому істотного значення у регулюванню таких правовідносин набуває інститут спадкового права, що входить до системи цивільоного права.
В той же час спадкове право є тісно пов’зане із іншими галузями, зокрема із сімейним правом, що дає підстави деяким науковцям стверджувати про його належність саме до сімейного права.
Конституція України передбачає право спадкування власності громадян, ці норми знайшли свою подальшу регламентацію у Цивільному Кодексі України, прийнятій восени минулого року , Кодексі про шлюб та сім’ю, а також у нормативних актах, що регулюють діяльність державних нотаріальних контор.
Поняття спадкового права можна розглядати у двох значеннях. Спадковим правом в об’єктивному значенні є сукупність встановлених державою правових норм, які регулюють умови і порядок переходу майнових та деяких особистих немайнових прав та обов’язків громадянина після його смерті.
Під спадковим правом в суб’єктивному значенні розуміють права особи, що закликається до спадщини, а також права особи, яка прийняла спадщину.
Слід зазначити, що деякі вчені, зокрема Дроников і Серебровський, розрізняють поняття спадкового права та права спадкування, які на практиці ототожнюються, розуміючи під першим право в об’єктивному, а під другим – право в суб’єктивному значенні.
Однією з підстав виділення спадкового права в окремий цивільно-правовий інститут є наявність предмета правового регулювання та принципів, серед яких одним з найважливіших є принцип універсальності спадкового правонаступництва.Він полягає у єдності прав і обов’язків, що переходять до спадкоємця, проте існує думка, що спадщина це лише отриманні права без обов’язків.
До універсального правонаступництва слід відрізняти часткове або сингулярне, за якого до спадкоємця переходять не всі права, а лише деякі з них. Наприклад, за заповітом спадкодавець поклав обов’язок передати певну річ на користь третьої особи, яка у даному випадку є сингулярним правонаступником, але не являється спадкоємцем.
З цим принципом тісно пов’язаний принцип безпосередності, тобто перехід прав та обов’язків від однієї особи до іншої без проміжних ланок. Саме тому сингулярний правонаступник не є спадкоємцем, оскільки він придбаває свої права не безпосередньо від самого спадкодавця, а від його спадкоємця.
Наступним принципом спадкового права можна назвати принцип свободи заповіту, згідно якого спадкодавець, склавши заповіт, на власний розсуд визначає подальшу долю належного йому майна. При цьому закон забороняє будь-яким чином впливати на волю особи, примушувати її вчиняти певні дїї.
Встановлення Цивільним Кодексом кола осіб, що мають право на обов’язкову частку спрямоване не на обмеження можливості вільно розпоряджатися власним майном на випадок смерті, а захищає інтереси неповнолітніх та непрацездатних членів сім’ї, сприяючи цим її зміцненню. У цьому полягає принцип забезпечення прав та інтересів обов’язкових спадкоємців.
Свобода волевиявлення є характерна не лише для спадкодавця,а і для спадкоємця,що відображає принцип вибору спадкоємцем можливості прийняття, або непирйняття спадщини.Спадкоємець може вказати на чию користь він відмовляється від спадку.
Серед принципів спадкового прав можна виділити принцип охорони спадкового майна від протиправних посягань, принцип сімейного характеру посягання, принцип матеріально-забезпечуваного характеру спадкування та інші.
Спадкове право регулює відносини,що виникають внаслідок переходу майна померлого до іншої особи або осіб. Такий перехід називається спадкуванням. Діючий Цивільний Кодекс не розкриває цього поняття, хоча широко використовує терміни “спадкоємство”,”спадщина”.Прийнята книга нового Цивільного Кодексу ліквідовує цю прогалину, визнаючи, що спадкування являє собою перехід прав і обовязків (спадку) від померлої особи (спадкоємця) до інших осіб (спадкодавців).
Саме спадкування можна розглядати у різних аспектах. З одного боку спадкування це процес, прцедура переходу прав та обов’язків померлої фізичної особи, а з іншого це завершення такого переходу, прийняття спадщини.
Перехід прав і обов’язків при спадкуванні відбувається у порядку спадкового правонаступнцтва, яке відбувається на підставі таких юридичних фактів, як смерть особи або визнання її в судовому порядку померлою. Правонаступником виступає особа, визнана спадкоємцем та закликана до спадщини, яка погодилася прийняти спадщину.
Слід відрізняти спадкове правонаступництво від правонаступництва після смерті особи, яке має місце наприклад при виникненні права на вклад в Ощадбанку внаслідок розпорядження померлої особи. Критеріями розмежування виступають характерні ознаки спадкового правонаступництва, а саме перехід спадщини як єдиного цілого, як сукупності прав і обов’язків та набуття спадщини спадкоємцем безпосередньо, а також набуття всіх прав та обов’язків відразу і водночас.
Відносини, які виникають з приводу реалізації відповідними суб’єктами їх спадкових прав є спадковими правовідносинами, які поділяють на відносини,що виникають у зв’язку з відкриттям спадщини, та відносини, що виникають при прийнятті спадщини. Спадкові правовідносини першого виду мають абсолютний характер, щодо другого виду, то однозначно стверджувати про їх належність до абсолютних не можна.
Спадкові правовідносини як і будь-які інші правовідносини складаються з окремих елементів: суб’єктів, об’єкта та змісту.
Існує дискусія з приводу того, кого слід відносити до суб’єктів, учасників спадкових правовідносин. Якщо стосовно спвдкоємців розбіжостей серед науковців немає,то питання чи відносити спадкодавців до суб’єктів залишається певною мірою не вирішеним. На даний момент переважальна є точка зору, згідно з якою спадкодавця не слід відносити до суб’єктів спадкових правовідносин, оскільки спадщина відкривається вже після його смерті. Він може вплинути на права та обов’язки інших учасників, склавши заповіт, але це утворює окремий юридичний факт.
Правомочними суб’єктами спадкових правовідносин можуть бути фізичні, юридичні особи, держава та адміністративно-територіальні утворення. Що стосується фізичних осіб, то при закликанні до спадщини не має значення чи є вони громадянами України, іноземцями або особами без громадянства; не береться до уваги і їх дієздатність. Закон лише вимагає, щоб спадкоємці були живими на момент смерті спадкодавця.
Чинний Цивільний Кодекс робить виключення для дітей спадкодавця, зачатих за його життя та народжених після його смерті.Однак обмеження кола цих осіб лише дітьми не є виправданим, оскільки це забороняє заповідати наприклад ненародженому племінникові чи онуку. Дитину слід вважати зачатою за життя спадкодавця, якщо з дня його смерті до народження дитини пройшло не більше десяти місяців.Дитина, що народилася живою, стає спадкоємцем зі зворотньою силою до часу відкриття спадщини, незалежно від того скільки вона проживе після народження.
Незавжди особа, яка входить до кола спадкоємців за законом чи якій заповідане майно, буде закликатися до спадкування. Стаття 528 Цивільного Кодексу України визначає хто не може бути спадкоємцем, сюди відносять:
– осіб, які навмисно позбавили життя спадкодавця або кого-небудь з спадкоємців або зробили замах на їх життя;
– батьки після дітей у відношенні до яких вони позбавленні батьківських прав і не були поновлені у цих правах на момент відкриття спадщини;
– батьки і повнолітні діти, які злісно ухилялися від виконання покладенних на них в силу закона обов’язків по утриманню спадкодавця, якщо ці обставини було підтверджено у судовому порядку;
Правила цієї статті поширюються також на заповідальний відказ. При цьому немає значення коли особа почала злісно ухилятися від покладенних на неї обов’язків: до чи після складання заповіту, оскільки згідно з законом спадкодавець може змінити або скасувати попередній заповіт.
Однак за вчинення протиправних дій не можуть бути усунуті від спадкування особи, які не досягли віку з якого настає юридична відповідальність, особи визнані недієздатними внаслідок душевної хвороби або недоумства, а також особи, які вчинили протиправні дії, перебуваючи у стані коли вони не могли розуміти чи керувати своїми діями, якщо вони самі не призвели себе до такого стану.
Спадкоємцями за заповітом можуть бути також юридичні особи, які були вже створені на момент відкриття спадщини, а також держава та адміністративно-територіальні утворення.
Стосовно юридичних осіб як суб’єктів спадкових правовідносин- вони повинні мати всі прва юридичної особи, тобто заповіт, який складено на ім’я організації, закладу, що не являється юридичною особою вважатиметься недійсним.
Держава окрім того що може виступати спадкоємцем за заповітом, успадковує і так званне “відумерле” майно, тобто майно після смерті особи, що не залишила заповіт і немає законних спадкоємців.Держава як спадкоємець має ряд характерних рис: вона не може відмовитись від прийняття майна, не є зв’язана строком давності на прийняття спадщини, не сплачує мито.
Окрім суб’єктів спадкові правовідносини мають також і свій власний об’’кт, яким є все майно спадколдавця, а також його суб’єктивні права та обов’язки, що переходять у порядку спадкового правонаступництва-спадкове майно.Для визначення цього поняття вживають також такі терміни як “спадщина”, “спадкова маса”.
Всі майнові права, що входять до складу спадкового майна становлять спадковий актив, а сукупність обовя’зків, що переходять у спадок- спадковий пасив.
Слід заначити, що потенційні спадкоємці за життя сапдкодавця немають ніяких прав на можливий у майбутньому спадок, тому майно не може бути передане у спадкове правонаступництво за життя спадкодавця. Попереднє спадкування, виділ за життя, яке має місце наприклад за законодавством Німеччини, нашим спадковим правом не передбачено, оскільки за сьогоднішніх умов це суттєво обмежувало б права спадкоємців на належну їм частку спадщини.
Найважливішою частиною спадщини є право власності, насамперед власності на нерухоме майно. Щодо кількості та розмірів житла, будинків та іншого майна, то закон не встановлює ніяких обмежень, воно може спадкуватися всіма спадкоємцями. Але іноземці не можуть спадкувати землю, тому нерідко виникає ситуація, що іноземець став власником будинку, отриманного у спадок, а земля на якій його побудовано належить іншій особі.
Приватизаційне законодавство забороняє успадковувати право на отримання приватизаційних цінних паперів, оскільки вони є іменними.
Не зовсім досконалою на думку Ромовскої є норма, згідно якої право на банківський вклад включається до спадщини лише у тих випадках, коли відсутній заповіт чи розпорядження щодо вкладу. Проект нового Цивільного Кодексу зараховує вклад до спадщини у всіх випадках.
Незаперечним є перехід до спадкоємців обов’язок повернути гроші, які були позичені спадкодавцем, чи річ, якою він користувався за договором оренди.
Спірним є питання про відшкодування моральної шкоди, оскільки вона носить особистий характер.
Згідно ЗУ “Про господарські товариства” зі смертю громадянина-учасника у спадкоємців виникає переважне право вступу до цих товариств – щодо товариств з обмеженою відповідальністю – це можливо у разі згоди самого товариства, а щодо повних та командирних товариств – згоди всіх учасників.
До спадкоємців члена сільськогосподарського кооперативу переходить лише право власності на пай.
Потрібно зазначити, що не всі права і обов’язки померлої особи можуть успадковуватися. Зокрема не переходять у спадок ті з них, що були тісно пов’язані з особою спадкодавця, наприклад право на одержання аліментів, пенсії, відшкодування шкоди, яку було завдано здоров’ю померлого, право членства у громадських організаціях, права, що виникають з договору доручення (однак це не стосується тих, які були набуті внаслідок виконання доручення ).
Не переходять права на користування житлом на підставі договору житлового найму, деякі авторські права та інші.Не переходить право на банківський вклад, якщо спадкодавець розпорядився ним за життя, за певних умов не переходять також страхові суми за договором страхування, наприклад коли спадкодавець вказав до кого перейде страхова сума.
Таким чином спадщина, яка переходить у порядку спадкового правонаступництва до спадкоємців не повністю збігається з майном спадкодавця на час її відкриття.
Ще одним елементом спадкових правовідносин є їх зміст, тобто права і обов’язки осіб, які беруть у них участь.Зі зміною етапу правовідносин змінюється і їх зміст.
На першій (відкриття спадщини) його складають права спадкоємців на набуття спадщини чи відмову від неї та обов’язок всіх інших осіб не перешкоджати їм у здійсненні цих прав.На дугій стадії-право на набуту спадщину та відповідні обов’язки інших осіб.
Щодо етапу відкриття спадщини, то тут важливу роль відіграє настання певних обставин, ними є смерть особи чи оголошення її померлою у судовому порядку.
Важливе значення має час і місце відкриття спадщини. За ними визначається коло спадкоємців, наявність спадкового майна, обчислюються строки прийняття чи відмови від спадщини.
Часом відкриття спадщини вважається день смерті спадкодавця, який вказується у свідоцтві про смерть, або якщо смерть встановлена у судовому порядку – дата смерті зазначена в рішенні суду.
Коли спадщина відкривається внаслідок оголошення особи померлою, то часом відкриття вважається день, коли рішення суду набрало законної сили, суд може визнати днем смерті день гаданої гибелі особи, якщо можна припустити, що вона загинула внаслідок нещасного випадку.
На практиці трапляються випадки коли одночасно помирають особи кожна з яких є спадкоємцем другої- так званні комморієнти.
Постанова ПВСУ “ Про практику розгляду судами справ про спадкування “ від 25.05.98. говорить ,що особи, які померли в один і той же день не спадкують один після одного. Тому в науковій думці існують розбіжності стосовно того, як будуть спадкувати комморієнти. Більшість схиляється до думки, що часом смерти слід вважати не день, а момент смерті, який фіксується на підставі медико-біологічних даних.
Згідно ст. 526 ЦКУ місцем відкриття спадщини є останнє місце постійного проживання спадкодавця, а якщо воно не відомо, то місцезнаходження його майна або його основної частини. Місцем проживання визнається місце де громадянин постійно чи переважно проживає.
Місцем проживання неповнолітніх є місце проживання їх батьків або усиновителів чи опікунів.