Романістика Володимира Винниченко проблемно-поетичні особливості

ПЛАН

ВСТУП………………………………………………………………………………………………3
РОДІЛ 1.Найголовніші проблемно-тематичні аспекти романів Володимира Винниченка ……………………………………………………………..8
РОЗДІЛ 2. Новаторство романістики Володимира Винниченка: ………23
2.1. Хронотопічна організація роману “Чесність з собою”……………….23
2.2. Особливості художньої мови твору “По-свій”…………………………….36
2.3. Поетичне наповнення роману “Записки Кирпатого Мефістофеля..47
2.4. Cтруктурні особливості й естетичне значення сюжетобудови твору “Поклади золота”………………………………………………………….…59
2.5. Екзистенційно-антропологічна проблематика роману “Хочу”……67
2.6. Роль позасюжетних елементів у розумінні діалектичної суті роману “Сонячна машина”……………………………………………….……………79
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………………….91
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………………95

ВСТУП

Домінантна риса початку ХХ ст. – різкий перелом і зміна у світоглядних позиціях людини. Визначальну роль у формуванні “нової свідомості” відіграли марксизм, ніцшеанство, фрейдизм, які репрезентували експериментальні спроби моделювання світу. Впливали вони й на художнє мислення письменників, стимулювали появу нового структурування художньої реальності, в центрі якої герой — експе риментатор, що намагається організувати життя. Це, передусім, стосується романістики Володимира Винниченка.
З появою Винниченкових романів поступово відходить сентиментально-народницький образ українського села в літературі. Автор сміливо й мотивовано впроваджує елементи брутальності, деморалізації, егоїзму, користуючись засобами натуралізму. Особливу увагу письменник приділив свободі індивідуальності, формуванню української інтеліґенції. Для найповнішого мистецького зображення різноманітного матеріалу він поширив свою творчість новими жанрами та новими літературними засобами. У романістиці Винниченко вперше в українській літературі успішно розбудовує “мистецьку лябораторію психологічної аналізи”. Автор зображує найтонші нюанси мислення та дії позитивних і негативних персонажів в оригінально змінених обставинах своєї лябораторії, а також і в умовах реально зміненого життя (“Чорна Пантера і Білий Ведмідь”, “Чесність з собою”, “Записки Кирпатого Мефістофеля”). Стиль у Винниченкових творах увесь час розвивається та освіжується новими компонентами. Найхарактерніша риса романів – імпресіонізм (“Записки Кирпатого Мефістофеля”). Автор виділяє зорові деталі, контрастні зіставлення образів, ритм, емоційність, гру світлотіней, тонкі психологічні рухи. Сюжет розгорнений, часто простий та загострений антитезами. Письменник більше зосереджується на психологічному вияві егоцентричного індивідуалізму, захоплюється зображенням революціонерів-регенератів, в його творчості посилюються біологічні та сексопатологічні мотиви, домінує тема зради, підлості, брехні, стихійного імпульсивного прояву темних, захоплених у підсвідомості інстинктів. Він – у пошуках естетичного принципу “чесності з собою”.
Тема народження й формування української людини нового типу, яка є “чесною з собою” постійно хвилювала Винниченка й ставила одну з провідних ідей багатьох його творів. Цікавили письменника також образи людей, які були в “низах” людського суспільства, а то й “дном”, “відпадками суспільства”. Проте, й ці “відпадки” змальовуються Винниченком із розумінням і навіть симпатією.
Велику увагу автор романів надає моралізаторству. Володимир Винниченко “залазив” у душу героїв і намагався, начебто ненав’язливо, непомітно для читача виправдати або ж осудити вчинки своїх героїв. Письменник любить експериментувати, ставить “з ніг на голову” усталені моральні норми суспільства, раціонально осмислює абсурдні речі. Наприклад у романі “Чесність з собою” автор будує щасливе життя головних героїв (Дари і Мирона), незважаючи на нещастя усіх інших близьких їм людей. Згідно з моральними нормами суспільства – “на чужому горі щастя не збудуєш”, але Володимир Винниченко майстерно доводить, що будь-які вчинки заради власного щастя виправдовуються, якщо бути чесним з собою.
Мені здається, письменник іноді занадто моралізує і не тільки у романі “Чесність з собою”, а й у інших (“По-свій”, “Записки Кирпатого Мефістофеля”). Читаючи ці твори, починаєш замислюватись чи не стане автор швидше моралістом, ніж митцем художнього слова. На мою думку, вийти із замкненого кола надмірної моралі автору допомагає сатира. Наприклад, у “Записках Кирпатого Мефістофеля” письменник не стає одним цілим з героями (“Чесність з собою”), а дивиться на них збоку, застосовуючи сатиру.
Творчість Володимира Винниченка багатогранна, тому у багатьох дослідників вона викликала різні відчуття: і захоплення, і обурення. Сучасні критики зазначають, що еволюція творчості письменника простежується від простих селянських мотивів у малій прозі, до складних революційних у романістиці. Дослідники доводять, що письменник сформував “нову свідомість” людини, яка базується на основних принципах філософії.
На закінчення не можна не згадати, що саме Винниченко впровадив у нашу літературу два нових, до того не практикованих у нас, жанри: науково-утопійний (“Соняшна машина”, “Хочу”, “Прокажельня”) та соціально-детективний (“На той бік”, “Нова заповідь”, “Поклади золота”). Тільки після появи “Соняшної машини” цей жанр у другій половині 20-их років почали культивувати Ю. Смолич і В. Владко, а в 60-х роках появилося вже кілька майстрів цього нелегкого жанру.
Отже, Володимир Винниченко – експериментатор, який зміг зробити різкий злам у світоглядних позиціях людини.
Актуальність теми. Українська національна ідея, ідея формування української нації як нації модерної та державної проймає наскрізь творчість В.Винниченка. Актуальність Винниченкових романів простежується із запереченням старих мистецьких засобів, не тільки утвердженням нового в портретуванні героїв, але й сміливим впровадженням нових, свіжих зразків міських пейзажів. Особливо актуальним є впровадження в українську літературу нових мистецьких засобів:
 психологізму;
 методу контрасту;
 різбленості образів;
 розмаїтості чоловічого і жіночого типажу в психологічних аспектах їх побутово-соціального вияву;
 динамічної фабули;
 парадоксальності.
Романи пронизані курйозністю, глибоким психологізмом, екстремальними ситуаціями, в які письменник ставить своїх героїв. У творах письменник мав на меті приспати почуття класової свідомості серед робітництва, скерувати суспільну увагу від питань класової боротьби в бік особливих Винниченкових винаходів людської душі. У Винниченка новий світ характеризують такі сили, як творчий розум, організаційна енергія людства і одвічна сила кохання, що олюднює й запліднює його.
До творчості Винниченка зверталося багато дослідників. Критики, які аналізували романістику чітко ділилися на два табори – “за” і “проти”. Починаючи з 1907 року було більше “прокурорів”, ніж “адвокатів”, і до того ж вони мали дуже гучні імена – Леся Українка, Симон Петлюра, Сергій Єфремов. Найважливішим в оцінці роману, є те, що він не залишав байдужості в серцях, як простого люду, так і відомих дослідників. Міркування критиків є досить корисні, однак потребують подальшого розвитку.
Метою роботи є з’ясування естетичної природи (стильової своєрідності) й художньої генези романістики В. Винниченка як цілісного літературного феномена. Мета дослідження полягає в аналізі поетики, дослідженні новизни у романах “Чесність з собою”, “Записки Кирпатого Мефістофеля”, “По-свій”, “Поклади золота”, “Хочу”, “Сонячна машина”. Звідси випливають основні завдання роботи:
 дослідження експериментальних рис романів;
 їх жанрове вивчення;
 виявлення новаторства на ідейно-композиційному рівні;
 аналіз світоглядних мотивів у творчості письменника.
Теоретичною базою дослідження ґрунтується на принципах структуралізму (праці М. Бахтіна, Ю. Лотмана, Ц. Тодорова), герменевтики (Г.Г.Гадамер), екзистенціалізму (праці Ж. Батая, М. Бердяєва), психоаналізу (праці З. Фройда, К.Г. Юнга). Використовуються також методологічні підходи українських і зарубіжних дослідників Т.Гундорової, Г. Клочека, Ю. Кузнецова, В. Смілянської, В. Успенського, В. Панченка, М. Жулинського, Є. Чикаленка, П. Христюка, Т.Гундорової. Ґрунтовно досліджував праці Володимира Винниченка Володимир Панченко. Під час реконструкції певних світоглядних позицій письменника дослідник показує тяглість основної філософеми (“чесність з собою”) через усю його прозову творчість.
Павло Христюк був одним із перших, хто намагався проаналізувати ніцшеанські мотиви у творчості В. Винниченка. В.Панченко продовжив досліджувати це питання. Висвітлюючи ніцшеанські мотиви у творчості В.Винниченка, дослідник ставить питання рецепції, паралельно показуючи реакцію читачів. Вислови, низка досліджень перерахованих критиків-науковців найоб’єктивніше характеризують письменника з різних боків.
Структура роботи. Магістерська робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.