Расизм як політична проблема

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. РАЗИЗМ ЯК ПОЛІТИКО-ГЕОГРАФІЧНА ПРОБЛЕМА
1.1 Расизм як ідеологія ХХ ст.
1.2 Еволюція політичного расизму у сучасному світі
РОЗДІЛ 2. ФОРМИ ПРОЯВУ ПОЛІТИЧНОГО РАСИЗМУ
2.1 Афроамериканці в США
2.2 Європа
2.3 Апартеїд в Південно-Африканській Республіці
2.4 Ізраїль: проблема расизму і сіонізму
2.5 Боротьба з расизмом та расовою дискримінацією
РОЗДІЛ. 3 ПРОБЛЕМА КСЕНОФОБІЇ ТА РАСИЗМУ В УКРАЇНІ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Український уряд має створити суспільство, у якому різноманітність рас розглядатимуть не як загрозу, а як джерело збагачення. В Україні, попри тривожне зростання насильницьких нападів, спрямованих проти іноземців та представників етнічних і релігійних меншин, влада не бажає визнати расистський характер подібних злочинів і, тим більше, не вживає рішучих дій, спрямованих на викорінення расизму.
Актуальність дослідження. Згідно з даними неурядових та міжурядових організацій, 2009 року в Україні було скоєно 60 расистських нападів, шість із них призвели до загибелі жертв. Протягом цього року зафіксовано 30 расистських інцидентів, чотири з яких – убивства. Більшість жертв – африканського або азійського походження. Найчастіше міліція не спромоглася достатньо швидко відреагувати на прохання жертв расистських нападів про допомогу або відмовилася реагувати. В багатьох випадках жертви не повідомляють про злочини, тому що вони просто не вірять у можливість справедливого розслідування їхніх справ. Людей «немісцевої» зовнішності без причини зупиняють для перевірки документів. Міліція брала відбитки пальців та фотографувала всіх членів деяких ромських громад, включно з жінками та дітьми, вочевидь, лише через їхню етнічну належність. Подібний расовий профайлінґ порушує міжнародні зобов’язання України.
Україна не єдина країна, що виявляється неспроможною виконувати свої міжнародні зобов’язання стосовно проблем расизму та расової дискримінації, однак Amnesty International дуже занепокоєна відсутністю консенсусу між українськими урядовцями щодо зростання проявів расизму. Без офіційної статистики справжній масштаб та характер проблеми й надалі лишаються прихованими, а, отже – не можна вести мову про будь-який осмислений діалог.
Ключем до попередження та викорінення расизму і дискримінації є чітка, послідовна та недвозначна політична воля, спрямована на подолання цих явищ, виявлена на всіх рівнях уряду й органів влади. А це вимагає чітких, недвозначних та публічних заяв – з найвищого до найнижчого рівня – про те, що расизм та дискримінація не є явищами, які толеруватимуть в Україні. Amnesty International, як всесвітня організація, висловлюватиме свої побоювання та рекомендації міжнародній спільноті, як-от: ООН, Раді Європи та Європейському Союзу, закликаючи їх натиснути на українську владу, щоб вона поважала свої міжнародні та внутрішні зобов’язання.
Расизм і злочини на ґрунті ксенофобії не були характерними для українського суспільства протягом тривалого часу. За оцінками експертів із США, його проявів в Україні не більше, ніж в інших посттоталітарних країнах. Хоча випадки прояву ксенофобії стосовно росіян, євреїв, кримських татар, ромів та іммігрантів з Кавказу, Азії й Африки траплялися доволі часто, американські спостерігачі вважали ситуацію в Україні менш загрозливою, на відміну від Росії, Румунії, Польщі, Угорщини чи Словаччини. Можливо, це було зумовлено тим, що більшість випадків не мала насильницького характеру. Обмежувалося все словесними образами, малюванням антисемітських графіті та досить рідко – актами вандалізму на кладовищах. Після розпаду соціалістичного табору проблема расистських нападів та ксенофобських настроїв постала на порядку денному. В лютому 2008 року на Глобальному форумі з протидії антисемітизму та расизму в Єрусалимі Україну звинуватили у сильних проявах ксенофобії, расової нетерпимості та антисемітизму. Погодьмося, образливо чути такі слова про свою країну. Гірко усвідомлювати, що у нас узагалі таке можливе…
Проблему расизму як політичної проблеми досліджували такі вчені, як Хомутов О.Є., Галкін О.О., Грюнберг К., Мельников Д., Чорна Л., Рейхсфюрер С.С. та ін. Загальний огляд досліджень, присвячених вивченню даного питання, свідчить про недостатнє висвітлення даної тематики у науковій літературі.
Об’єктом дослідження є світові політичні доктрини.
Предметом дослідження є расизм та його вплив на політику держави.
Мета дослідження полягає в характеристиці расизму як політичної проблеми. Для досягнення мети були поставлені такі завдання:
1. Охарактеризувати расизм як ідеологію ХХ ст;
2. Проаналізувати еволюцію політичного расизму у сучасному світ;
3. Дати характеристику формам прояву расизму в різних країнах;
4. Коротко охарактеризувати проблему ксенофобії та расизму в Україні;
Під час вирішення визначених завдань використовувались наступні методи дослідження:
1. Теоретичний: синтез, аналіз та узагальнення наукової літератури для теоретичного підґрунтя дослідження.
2. Метод порівняльного аналізу для порівняння різних історичних джерел.
3. Статистичний: для характеристики певних статистичних даних дослідження.
4. Метод ретроспективного аналізу.
5. Метод синтетичного аналізу. Полягає у вивчені сукупності елементів, що утворюють систему..
У відповідності до поставлених мети та конкретних завдань дослідження, визначено структуру роботи. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.