Поняття і види запобіжних заходів

ЗМІСТ
Вступ………………………………………………………….4-5
1.Запобіжні заходи – як різновид заходів
кримінально-процесуального примусу…………………….6-9
1.1Підписка про невиїзд………………………………….10-11
1.2 Особиста порука………………………………………12-13
1.3 Порука громадської організації………………………….14
1.4 Взяття під варту………………………………………..15-19
1.5 Нагляд командування військової частини……………….20
1.6 Застава…………………………………………………..21-28
2. Зміна або скасування запобіжного заходу………………29-32
Висновки…. …………………………………………………….33
Список використаної літератури……………………………34-35

Вступ

Конституція України проголосила нашу країну правовою державою. Статтею 8 Конституції встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права*. З прийняттям Конституції рівень та масштабність, концептуальна основа правової реформи принципово змінилася.
Конституційні права і свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечується захистом правосуддя.
Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. А при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.
Українська держава пройшла тривалий шлях свого розвитку. Поряд із розвитком і вдосконаленням держави та існуючих в ній суспільних відносин на Україні розвивалося кримінальне право.

*[1] Конституція України.1996, Київ.

Настав час наповнити реальним, гуманістичним змістом відносини між державою і особою, відносини і всю систему цих відносин послідовно просувати до мети формування дійсно гуманістичного потенціалу суспільства.
Гуманістичні засади містяться у самій меті кримінального покарання, який є одночасно і карою, і засобом виправлення та перевиховання засуджених в дусі чесного ставлення до праці, точного виконання закону, поважання правил співжиття, запобігає вчиненню нових злочинів.
Успішне вирішення актуального завдання зміцнення правопорядку і законності немислиме без виховання у людей активної життєвої позиції, готовності до боротьби проти чужих нашій державі явищ. Розширення сфери впливу і посилення прокурорського нагляду, допущення адвоката до участі на попередньому слідстві та інші організаційно – правові гарантії демократії в слідчому та в судовому провадженні відіграють важливу роль у створенні режиму демократії і гласності.
Вміння жити і працювати в умовах свободи і демократії багато в чому залежать від загальної культури людей, від їх ставлення один до одного і до суспільства в цілому, до держави і законів.
Обвинувачений – це особа щодо якої в установленому законом порядку органом дізнання, слідчим або прокурором винесено постанову про притягнення, як обвинуваченого. Притягнення особи як обвинуваченого означає, що зібрано докази, які дають підстави обвинувачувати її у вчиненні злочину. Це дає слідчому право застосувати до даної особи примусові заходи, як взяття під варту, усунення від посади та інше.
Необгрунтоване притягнення як обвинуваченого є грубим порушенням законності. Завдання судочинства полягає в беззастережному дотриманні вимог закону про те, щоб кожен невинний не був притягнутий до кримінальної відповідальності, і кожен, хто вчинив злочин, зазнав справедливого покарання.

1. Запобіжні заходи – як різновид заходів кримінально-процесуального примусу.
Запобіжні заходи є різновидом заходів кримінально-процесуального примусу, що тимчасово обмежують права особи, з метою забезпечити: виконання підозрюваним, обвинуваченим, підсудним процесуальних обов’язків; їх належну поведінку, з тим, щоб вони не уникали слідства й суду, не перешкоджали встановленню істини у справі або не займалися злочинною діяльністю; виконання вироку*. З огляду на це правильне застосування законодавства, що регулює порядок і підстави обрання наведених заходів, має важливе значення для досягнення мети кримінального судочинства взагалі й правосуддя зокрема.
Щоб припинити спроби обвинуваченого уникнути слідства і суду, перешкодити встановленню істини в справі, займатись злочинною діяльністю або ухилитись від виконання вироку главою 13 КПК України, ст. 148-165 цього ж Кодексу передбачено запобіжні заходи, які застосовуються до обвинуваченого.
Питання про наявність достатніх підстав для застосування запобіжного заходу вирішують у кожному конкретному випадку слідчий, прокурор, суддя, беручи до ваги дані про те, що такий обвинувачений не має постійного місця проживання або постійного заняття, намагався знищити документи, предмети, які можуть бути речовими доказами, підтримує зв’язок з антигромадськими елементами, готує новий злочин чи намагається схилити свідків або потерпілих до дачі неправдивих показань.
Обрання міри запобіжного заходу до обвинуваченого не являється обов’язковим і при відсутності підстав для їх застосування від обвинуваченого відбирається лише письмове зобов’язання, що він повідомить про переміну

*[10] Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України.
Київ,1999.
свого місця проживання і що з’явиться до слідчого чи в суд по їх виклику. Таке письмове зобов’язання не є запобіжним заходом і постанови про його відібрання виносити не потрібно, а при порушенні такого зобов’язання до нього можуть бути застосовані привід або запобіжний захід.
Стаття 148 КПК України передбачає підстави для застосування запобіжного заходу і в ній зазначено При наявності достатніх підстав вважати, що обвинувачений, перебуваючи на волі, скривається від слідства і суду, або перешкодить встановленню істини в кримінальній справі, або займається злочинною діяльністю, а також для забезпечення виконання вироку слідчий, прокурор вправі застосувати щодо обвинуваченого один із запобіжних заходів, передбачених статтею 149 цього Кодексу.
Про застосування запобіжного заходу складається постанова з додержанням правил статті 130 даного Кодексу. В постанові зазначається прізвище, ім’я та по батькові, вік, місце народження обвинуваченого, вчинений ним злочин, стаття кримінального закону, якою передбачено даний злочин, обраний запобіжний захід і підстави його обрання. Постанова про обрання запобіжного заходу оголошується обвинуваченому під розписку, а в разі його відмови розписатися, слідчий відмічає про це на постанові.
При вирішенні питання про необхідність обрання міри запобіжного заходу, а також про обрання її враховується, чи є в обвинуваченого постійне місце проживання, чи перешкоджає він розкриттю злочину, тяжкість вчиненого злочину, його вік, особу, стан здоров’я, сімейний стан. Обрана міра запобіжного заходу по справі може бути в подальшому відмінена або змінена на більш сувору чи м’яку, коли це визивається обставинами справи. По загальному правилу міра запобіжного заходу обирається лише після того як дана особа була притягнута в якості обвинуваченого. У виняткових випадках міра запобіжного заходу може бути обрана і до притягнення особи в якості обвинуваченого, тобто у відношенні підозрюваного. В цьому випадку обвинувачення повинно бути пред’явлене не пізніше 10-діб з моменту обрання міри запобіжного заходу, якщо в цей строк обвинувачення не буде пред’явлене, запобіжний захід скасовується.
Застосувати запобіжний захід до обвинуваченого мають право слідчий, прокурор, суддя і суд – у справах, які знаходяться у їх провадженні, а прокурор також у справах, що знаходяться в провадженні слідчого, за розслідуванням яких він здійснює нагляд.
Статтею 149 КПК України передбачено запобіжні заходи, які застосовуються до обвинуваченого. Ці міри є одним із видів мір процесуального примусу і вони можуть бути розділені на три групи. Перша група направлена на забезпечення того, щоб обвинувачений (підозрюваний) не скрився від слідства і суду і не зашкодив розкриттю злочину. Це так названі міри запобіжного заходу. Друга група має завдання забезпечити одержання доказів, необхідних для вирішення справи, а завдання третьої групи – забезпечити порядок в судових засіданнях.
Кримінально-процесуальний Кодекс України передбачає, що запобіжними заходами є:
1) підписка про невиїзд;
2) особиста порука;
3) порука громадської організації або трудового колективу;
4) взяття під варту;
5) нагляд командування військової частини (ст.149);
6) віддання неповнолітнього обвинуваченого під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи (ст.436);
7) застава.
Цей перелік є вичерпним. В юридичній літературі обговорюється питання про включення до запобіжних заходів затримування підозрюваного, відсторонення обвинуваченого від посади, віддання під нагляд міліції, домашнього арешту.
Система різноманітних запобіжних заходів, передбачених кримінально-процесуальним Кодексом, дозволяє слідчим органам, прокурору і суду індивідуалізувати їх застосування з урахуванням тяжкості і характеру інкримінованого злочину, особи обвинуваченого чи підозрюваного. При цьому слід мати на увазі, що до них може бути застосовано тільки один з передбачених законом запобіжних заходів, а не кілька одночасно. На практиці найбільш поширеними є підписка про невиїзд та взяття під варту.
При цьому статтею 150 КПК України слідчий, прокурор, суд, обираючи запобіжний захід, враховує тяжкість вчиненого злочину, особу обвинуваченого, сімейний стан, вік, постійне місце проживання особи. До неповнолітніх, тяжкохворих, вагітних жінок, матерів, що годують дитину, одиноких матерів, багатодітних батьків, осіб похилого віку така міра запобіжного заходу, як взяття під варту, як правило не повинна застосовуватися.