Стан та проблеми законодавчого забезпечення інформаційної діяльності в сучасних інформаційних реаліях

Зміст
Вступ
Розділ І. Теоретико-методологічні засади вивчення інформаційної діяльності:
1.1. Поняття про інформацію;
1.2. Суть інформаційної діяльності;
1.3. Галузі, види, джерела, інформації;
1.4. Режим доступу до інформації;
1.5.Учасники інформаційних відносин, їх права та обов’язки;
1.6. Охорона інформації, відповідальність за порушення законодавства про
інформацію;
1.7. Міжнародна інформаційна діяльність, співробітництво з іншими
державними зарубіжними і міжнародними організаціями в галузі
інформації.

Розділ ІІ. Стан законодавчого забезпечення інформаційної діяльності в
Україні:
2.1. Конституція України про поняття “інформація”, “інформаційна
діяльність”;
2.2. Закон України «Про інформацію»;
2.3. Аналіз закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в
Україні»;
2.4. Висвітлення питань інформаційної діяльності в законі України «Про
телебачення і радіомовлення»;
2.5. Інформаційна діяльність в контексті закону України «Про систему
Суспільного телебачення і радіомовлення України»;
2.6. Закон України «Про інформаційні агентства»;
2.7. Питання інформаційної діяльності в законі України «Про науково-
технічну інформацію»;
2.8. Закон України «Про телекомунікації»;
2.9. Закон України «Про порядок висвітлення діяльності органів
державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні
засобами масової інформації»;
2.10. Закон України «Про Національну програму інформатизації»;

Розділ ІІІ. Проблеми законодавчого забезпечення інформаційної
діяльності та шляхи їх вирішення:
3.1. Проблематика законодавчого забезпечення інформаційної діяльності
вУкраїні;
3.2. Недоліки у процесі зміцнення свободи слова та прав людини у
сучасному інформаційному суспільстві;
3.3. Діяльність Міністерства юстиції України у законтворчій сфері
регулювання питань інформаційної діяльності;
3.4. Проблема відкритості органів влади у взаємодії із суспільством як
важливий напрям інформаційної політики;

Висновки
Список використаної літератури та джерел

Вступ
Суспільне життя віддзеркалюється саме в масовій інформації. Людина сприймає процеси і події, які відбуваються в державі та суспільстві, в її житті, праці, творчості, крізь призму засобів масової інформації, і відчуває могутній вплив преси, телебачення, радіо, книговидавничої діяльності.
Інформація є суттєвим елементом суспільних відносин. Не випадково в нашій країні, у близькому і далекому зарубіжжі засоби масової інформації вважаються четвертою після законодавчої, виконавчої і судової владою. Саме вони активно формують громадську думку, створюють той чи інший політико-правовий фон і наші уявлення про доступне та заборонене, моральне і аморальне. Інформація є інтелектуальним надбанням народу і держави, складовою напрямів та темпів реформування економіки, адміністративної системи, демократичних перетворень.
Інформаційне законодавство зародилося в 60-70 роки XX століття і було зумовлене необхідністю правового регулювання процесів автоматизації, застосування нових організаційно-технічних методів у державному управлінні. На той час суспільні відносини регулювалися переважно нормами адміністративного права. Проте подальше впровадження електронно-обчислювальної техніки, сучасних інформаційних технологій у всі сфери суспільного життя, підвищення попиту на інформаційні продукти та послуги зумовили якісно новий рівень, сутність і спрямованість правового регулювання інформаційних відносин.
Ці та інші процеси активізували появу нової галузі національного права -інформаційного, яке склалося в багатьох країнах світу.
В Україні нині налічується понад 6 тисяч редакцій газет, близько 850 теле- і радіокомпаній, майже 800 видавництв, які є підприємствами різних форм власності. За даними Міністерства інформації України, питома вага державних засобів масової інформації становить: електронних — двадцять відсотків, друкованих — близько трьох відсотків.
Найболючішими в інформаційній діяльності питаннями є ті, що стосуються її організаційно-правового та фінансово-економічного забезпечення. Особливо актуальною є проблема державної підтримки засобів масової інформації.
Сьогодення створило всі умови, необхідні для заснування в Україні й розвитку інформаційного законодавства, основою якого є свобода слова, що закріплена в Конституції України, Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Законодавча база інформаційної діяльності містить, закони нормативно-правові та інші акти органів державної влади містить документи, які можна віднести до актів, що регулюють суспільні відносини в області інформації, її обміну, розповсюдження, а також відносини, тісно пов’язані з ними. У зв’язку з останніми до законодавчої бази включені акти, які пов’язані з видавничою діяльністю в частині, що впливають на регулювання процесу забезпечення видання засобів масової інформації, а також нормативні акти, що регулюють авторські відносини та відносини в галузі розповсюдження інформації, а також трудові відносини журналістів.
Акти гарантують свободу слова, право людини на інформацію, захист честі, гідності, ділової репутації, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої поширенням неправдивих відомостей тощо. Існують, також, акти використання яких відбувається в процесі підготовки та розповсюдження інформації. У нормативно-правових актах особлива увага приділяється питанням використання засобів масової інформації, судовій практиці, що склалася при застосування правових норм, пов’язаних з так званими інформаційними спорами. В першу чергу це обумовлено збільшенням уваги до можливостей засобів масової інформації з боку зацікавлених осіб та зростанням кількості позовів до редакцій ЗМІ, телерадіо-компаній. Посилення уваги до проблем ЗМІ, збільшення гучних акцій працівників ЗМІ — підтвердження того, що засоби масової інформації дедалі стають могутнім інструментом політичної боротьби в Україні, інструментом впливу на свідомість громадян.
Інформаційне законодавство України, як і будь-яке інше, сьогодні потребує свого вдосконалення. Мабуть все нове в суспільстві вимагає цього, і інформаційне законодавство не є винятком. Зокрема, вже сьогодні вкрай необхідним є створення нормативно-правових актів, що регулюватимуть відносини, пов’язані з використанням глобальної інформаційної мережі «Інтернет», потребує також і вдосконалення понятійний апарат, що використовується в чинних актах, порядок реєстрації суб’єктів інформаційних відносин, надання пільг та компенсацій тощо. Тому нормативно-правові акти можуть бути використані при вдосконаленні законодавства, зокрема, створенні на базі існуючих актів єдиного Закону «Про засоби масової інформації» або, навіть, інформаційного кодексу України.
Існують чинні нормативно-правові та інші акти, що прийняті органами державної влади. А деякі акти фактично втратили свою актуальність, але поки що їх не змінено або не відмінено взагалі, а тому вони мають чинність.
До таких актів треба ставитися зважено, з урахуванням особливостей національного правотворення.
Конституція України констатує, що суспільне життя в Україні грунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова, цензура в Україні заборонена.
Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності, і ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.
Кожному гарантується право знати свої права і обов’язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у поряд: встановленому законом.
Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися КонституцііІ України та законів України, не посягати на права, і свободи, честь і гідність інших людей. А незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Кожна людина має право безперешкодно дотримуватися своїх поглядів. Кожна людина має право на вільне висловлення своєї думки – це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір. Користування цими правами накладає особливі обов’язки й особливу відповідальність. Воно може бути, отже, пов’язане з певними обмеженнями, які, однак, мають встановлюватися законом і бути необхідними: для поважання прав і репутації інших осіб; для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров’я чи моральності населення. Будь-яка пропаганда війни повинна бути заборонена законом. А також будь-який виступ на користь національної, расової чи релігійної ненависті, що є підбурюванням до дискримінації, ворожнечі або насильства, повинен бути заборонений законом.
Тема даної наукової роботи є актуальною для сучасного українського суспільства, адже рівень демократії у нашій країні потребує більшого захисту та упорядкованого руху інформації. Ми є свідками швидкого створення правового простору в інформаційній діяльності, регулювання національними нормативно-правовими актами відносин як усередині засобів масової інформації, так і поза її межами — з іншими юридичними та фізичними особами. Значне накопичення нормативного масиву у цій сфері дає підстави про відділення даного законодавства в окрему галузь — інформаційне право.
Хоч ця думка ще не є загальновизнаною, вона є реальним відгуком на бурхливий законотворчий процес.
Метою даної роботи є підтвердження того факту, що законодавча база інформаційної діяльності є досить значною, тобто правове регулювання загальних питань інформації проводиться величезною кількістю законів, нормативних актів, пактів, постанов, і найважливішу роль відіграє, звичайно, основний закон України-Конституція України, та висвітлити проблеми законодавчого забезпечення інформаційної діяльності, адже , дійсно законодавчі нормативно-правові акти є іноді суперечливими, а також, законодавча база інформаційної діяльності є не достатньою.
Предметом дослідження у роботі є інформаційна діяльність.
Об’єктом дослідження у роботі є використання законодавства для регулювання інформаційної діяльності.
Мета, предмет і об’єкт даного дослідження зумовили постановку низки завдань, як-от:
– дати визначення поняттю «інформація», «інформаційна діяльність»;
– розглянути види, джерела інформації, та режим доступу до інформації, учасників інформаційної діяльності;
– розглянути законодавче забезпечення діяльності друкованих засобів масової інформації;
– дати визначення поняттю «інформаційні агентства»
– розглянути інформаційну діяльність телебачення і радіомовлення, та їх законодавче забезпечення;
– визначити найважливіші проблеми законодавчої бази інформаційної діяльності, та знайти можливі шляхи їх вирішення.
Для вирішення поставлених завдань у роботі використовуються наступні методи дослідження:
-аналіз текстів, у яких досліджуються поняття „інформаційна діяльність ” та „інформація ”;
-синтез отриманої інформації;
-пошук необхідної інформації у глобальній мережі Internet;
-методи індукції та дедукції.
Характеризуючи джерельну базу, перелік якої наведений у даному дослідженні, слід вказати, що в основному використовуються закони, та нормативні акти, такі, як: Закон України «Про інформацію», Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні , Закон України «Про телебачення і радіомовлення», Закон України «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України», Закон України «Про інформаційні агентства, Закон України «Про державну статистику, Закон України «Про науково-технічну інформацію», Закон України «Про рекламу», Закон України «Про телекомунікації», Закон України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні з асобами масової інформації», Закон України «Про Національну програму інформатизації», Закон України «Про Концепцію Національної програми інформатизації», Закон України «Про бібліотеки і бібліотечну справу», Закон України «Про Національний архівний фонд та архівні установи», Закон України «Про видавничу справу», Закон України «Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні», Закон України «Про державну таємницю», Закон України «Про захист інформації в автоматизованих системах», Закон України «Про кінематографію», Закон України «Про захист суспільної моралі», Закон України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення», Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», Закон України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки, Закон України «Про телекомунікації, щодо переліку загальнодуступних телекомунікаційних послу», Закон України «Про державну службу спеціального зв’язку та захист інформаційної Україн6и», Закон України «Про телекомунікації щодо безоплатного отримання рахунків за наданні телекомунікаційні послуги», Закон України «Про сферу телекомунікацій та користування радіочастотними ресурсами України», а також наукові роботи юристів, та науковців, як, наприклад, Ковальського В.С.., Медведчука В,В,., Осетинського А.Й.., які доводять до відома про не достатньо розвинену законодавчу базу щодо інформаційної діяльності, та пропонують шляхи розвязання цієї проблеми.
Щодо структури дослідження, то робота „Стан та проблеми законодавчого забезпечення інформаційної діяльності в сучасних українських реаліях ” складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та джерел.
Слід зазначити, що основною ідеєю роботи є, аналіз стану законів України про інформаційну діяльність, та доведення факту недосконалості законодавчо- правової бази інформаційної діяльності.