Аналіз лінгвістичних особливостей наказів відділу освіти здолбунівської районної державної адміністрації

ПЛАН
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ЖАНРОВІ ОСОБЛИВОСТІ ОФІЦІЙНО-ДІЛОВОГО СТИЛЮ
1.1. Стилістичні аспекти мови ділових паперів
1.2. Лексичні особливості мови ділової документації
1.3. Синтаксичні норми ділових документів
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЛІНГВІСТИЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ НАКАЗІВ ВІДДІЛУ ОСВІТИ ЗДОЛБУНІВСЬКОЇ РАЙОННОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
РОЗДІЛ 3. РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ МОВОЗНАВЧИХ АСПЕКТІВ НАКАЗІВ ВІДДІЛУ ОСВІТИ ЗДОЛБУНІВСЬКОЇ РАЙОННОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ 24
ВИСНОВКИ 30
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 32
ДОДАТКИ

РОЗДІЛ 1. ЖАНРОВІ ОСОБЛИВОСТІ ОФІЦІЙНО-ДІЛОВОГО СТИЛЮ
1.1. Стилістичні аспекти мови ділових паперів
Для спілкування в державно-політичному, громадському, економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю слугує офіційно-діловий стиль.
Офіційно-діловий стиль – це сукупність мовних засобів, призначених для регулювання ділових стосунків, спілкування на державно-політичному, громадському, економічному рівні, у законодавстві, сфері управління адміністративно-господарською діяльністю (офіційно-ділова мовна сфера) [Бабич, 1996, с. 38].
До офіційно-ділового стилю відносять розпорядження, постанови, програми, заяви, автобіографії, резолюції, протоколи, укази, акти, закони, накази, анкети, розписки та ін. Це один з найдавніших стилів. Його ознаки знаходимо в документах XI-XII ст. (Мстиславова грамота 1130 р.), в українсько-молдавських грамотах, українських грамотах XIV та XV ст., українських літописах (офіційні листи, угоди та ін.).
Офіційно-діловий стиль належить до виразно-об’єктивних стилів та виділяється найвищою мірою книжності. Основна функція офіційно-ділового стилю – інформативна (повідомлення). Сфера вживання ділового стилю зумовлює його жанрову розгалуженість. Більшість жанрів ділового мовлення відображає соціальне спілкування. Власне функція офіційно-ділового стилю полягає в тому, що він надає висловлюванню характер документа, а відображеним у ньому різним сторонам людських стосунків – офіційно-ділового забарвлення.
Специфіка офіційно-ділового стилю полягає в певних стильових рисах:
1. Точність, послідовність і лаконічність викладу фактів, гранична чіткість у висловленні.
2. Наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень документів.
3. Наявність реквізитів, які мають певну черговість. У різних видах ділових паперів склад реквізитів неоднаковий він залежить від змісту документа, його призначення й способу обробки.
4. Лексика здебільшого нейтральна, вживається в прямому значенні. Залежно від того, яку саме галузь суспільного життя обслуговує офіційно-діловий стиль, він може містити суспільно-політичну, професійно-виробничу, науково-термінологічну лексику.
5. Для чіткої організації текст ділиться на параграфи, пункти, підпункти.
6. У текстах часто вживаються словосполучення з дієсловами у формі теперішнього часу із значенням позачасовості, постійності дії: рішення надсилається, має місце, виробнича рада розглядає.
7. Найхарактерніші речення – прості поширені (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів та ін.) [Коваль, 1992, с. 48-49].
Особливості офіційно-ділового стилю:
1. кожний документ має усталений зразок;
2. слова вживаються виключно в прямому значенні;
3. переважають слова-терміни, пов’язані з діловодством;
4. відсутні художні засоби, пестливі та згрубілі слова, питальні, неповні і незакінчені речення [Зубков, 2004, с. 242].
Офіційно-діловий стиль має такі підстилі:
1.законодавчий – використовується в законотворчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними та службовими особами. Реалізується в Конституції, законах, указах, статутах, постановах та ін.;
2. дипломатичний – використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує офіційно-ділові відносини міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях (міжнародних угодах), комюніке (повідомленнях), нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах, договорах, заявах, ультиматумах та ін.;
3.юридичний – використовується у юриспруденції (судочинство, дізнання, розслідування, арбітраж). Цей підстиль обслуговує й регламентує правові та конфліктні відносини між державою та підприємствами й організаціями всіх форм власності; між підприємствами, організаціями та установами; між державою та приватними особами; між підприємствами, організаціями й установами всіх форм власності та приватними особами; між приватними особами.
Юридичний підстиль реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, запитах, повідомленнях та ін.;
4. адміністративно-канцелярський – використовується у професійно-виробничій сфері, правових відносинах і діловодстві. Він обслуговує та регламентує службові (офіційні) відносини між підприємствами одного й різного підпорядкування; службові відносини між структурними підрозділами одного підпорядкування; службові відносини між приватною особою та організацією, установою, закладом і навпаки; приватні (неофіційні) відносини між окремими громадянами.
Адміністративно-канцелярський підстиль реалізується в офіційній кореспонденції (листах), договорах, контрактах, заявах, автобіографіях, характеристиках, дорученнях, розписках та ін. [Потелло, 1999, с. 31-35].
Основною одиницею офіційно-ділового стилю є документ. Документи використовуються в різних галузях людської діяльності, ділянках знань, сферах життя. Вони є об’єктом дослідження різних наукових дисциплін, тому поняття «документ» багатозначне і залежить від того, у якій галузі й для чого він використовується.
З латинської «documentum» означає взірець, посвідчення, доказ. Енциклопедичний словник трактує документ як:
1. письмовий акт, здатний служити доказом юридичних відносин або юридичних фактів, що спричиняють правові наслідки;
2. офіційне посвідчення особи (паспорт, трудова книжка та ін.);
3. достовірне історичне письмове джерело;
4. матеріальний об’єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному порядку й має відповідно до чинного законодавства юридичну силу [Кудрицький, 1986, с. 431].
Автори універсального довідника-практикума з ділових паперів тлумачать документ як засіб фіксації певним чином на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об’єктивної дійсності та розумової діяльності людини [Бібик, 1997, с. 12].
Документи виконують офіційну, ділову й оперативну функції, оскільки вони – писемний доказ, джерело відомостей довідкового характеру.
Відтворюють документи на папері, фотоплівці, магнітній та перфострічці, дискеті, перфокарті.
У практичній діяльності установ, організацій і підприємств найчастіше використовують текстові документи, інформація яких фіксується рукописним, машинописним чи друкарським способом.
Найважливішою класифікаційною ознакою документа є його зміст, зокрема відношення зафіксованої в ньому інформації до предмета чи до напрямку діяльності. Відповідно до цього виділяють різні групи документів за ознаками класифікації і групами.
Документи мають правове значення, оскільки є засобом засвідчення та доведення певних фактів. Вони також використовуються як джерела та носії інформації. А в управлінській діяльності документ виступає як предмет і як результат праці. Так, планування відбувається за допомогою різних планів; облік – у вигляді складання й обробки статистичної бухгалтерської та оперативно-технічної документації; інструктування – шляхом видання інструкцій, методичних вказівок; контроль – збиранням відомостей (письмово) і видання вказівок та ін.
Мовленню у сфері управління притаманна низка специфічних особливостей. Учасниками ділового спілкування є органи та ланки управління – організації, заклади, підприємства, посадові особи, працівники. Характер і зміст інформаційних зв’язків, у яких вони можуть бути задіяні, залежать від місця установи в ієрархії органів управління, її компетенції, функціонального змісту діяльності. Ці стосунки стабільні й регламентуються чинними правовими нормами.
Специфіка ділового спілкування полягає в тому, що незалежно від того, хто є безпосереднім укладачем документа й кому безпосередньо його адресовано, офіційним автором та адресатом документа майже завжди є організація в цілому.
Іншою важливою характеристикою ділового спілкування є конкретна адресність інформації.
Суттєвим фактором ділового спілкування, що впливає на характер управлінської інформації, є повторність дій і ситуацій. Управлінська діяльність – це завжди «гра за правилами». Як наслідок цього повторність управлінської інформації приводить до регулярності використовування весь час однакових мовних засобів.
Наступною характерною рисою ділового спілкування є тематична обмеженість кола завдань, що вирішує організація, а це, у свою чергу, є наслідком певної стабільності її функцій [Русанівський, 1990, с. 28-34].
Отже, документація використовується як спосіб і засіб реалізації функцій, покладених на управлінський апарат. Документ має бути достовірним, переконливим, повинен містити конкретні й реальні пропозиції та вказівки. Правильно підготовлений і належно оформлений документ – це свідчення культури виконавця.