Роль та місце Європейського союзу в українській політиці

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ПОЛІТИКА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ СТОСОВНО УКРАЇНИ 7
1.1 Спільна стратегія ЄС щодо України 7
1.2 Переговори ЄС та України щодо зони вільної торгівлі 10
1.3 Європейська політика сусідства та її вплив на формування української політики 18
1.4 Новий напрямок співробітництва Україна-ЄС у форматі „Східне партнерство” 25
Висновки до першого розділу 30
РОЗДІЛ 2. ВПЛИВ РОЗШИРЕННЯ ЄС НА НАПРЯМИ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ 31
2.1 Зміни та вплив в торгівельній політиці за умов розширення ЄС 31
2.2 Політика Європейського союзу щодо міграційних процесів в Україні 34
Висновки до другого розділу 39
РОЗДІЛ 3. ВПЛИВ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НА ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАКОНОДАВЧОЇ ТА ВИКОНАВЧОЇ ГІЛОК ВЛАДИ 40
3.1 Демократизація органів публічної влади та внесення змін до Основного Закону 40
3.2 Підвищення прозорості діяльності Парламенту, залучення громадськості у законодавчий процес та реформування виборчої системи 46
Висновки до третього розділу 52
ВИСНОВКИ 53
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 57

ВСТУП

Утворення та подальша інституалізація Європейського Союзу стала вагомим фактором впливу на розвиток держав-членів. Політичні, економічні та соціальні зміни, які виникають на національному рівні в результаті європейської інтеграції, вже впродовж більш як двадцяти років характеризуються дослідниками як процеси «європеїзації». Іншими словами, Європейський Союз аналізується як фактор, що викликає комплексні трансформаційні процеси у державах-членах. В контексті правових реалій, з одного боку, можна говорити про зміни, що пов’язані з процесом гармонізації правових систем, запровадженням спільних принципів регулювання та формуванням системи єдиних європейських інституцій. З іншого боку, про низку перетворень, що постають у процесі нашарування європейських норм на правові традиції та практики окремої країни. Останні часто викликають ефект своєрідної дивергенції – розбіжних реакцій, що виникають у державах-членах із огляду на національну специфіку Неоднозначність характеру впливу європейської інтеграції очевидно демонструють наслідки, що виникають для національних парламентів.
Актуальність дослідження. Значний позитивний політичний вплив на розвиток відносин між Україною та ЄС мало розширення ЄС у 2004 році, завдяки якому у складі Євросоюзу з’явилася т.зв. «група друзів України» – низка центральноєвропейських країн з традиційними партнерськими зв’язками з нашою державою. Підтвердження європейського вибору України на користь демократичного шляху розвитку сприяло ґрунтовній переоцінці ЄС своєї політики щодо України. Певну позитивну роль у цьому зв’язку відіграла поява у 2003 році Європейської політики сусідства (European Neighborhood Policy) – нової зовнішньополітичної концепції ЄС стосовно відносин з колом своїх сусідів. Проте справді якісний прорив у двосторонньому співробітництві відбувся з проведенням демократичних президентських виборів узимку 2004 р., а також парламентських виборів навесні 2006 р. Своєчасним позитивним сигналом ЄС щодо політичної зрілості українського політикуму, перспективності продовження партнерства з Україною як повноцінною європейською державою стало уникнення силового варіанту вирішення кризи, проведення восени 2007 р. дострокових парламентських виборів та формування коаліційного уряду Ю.В.Тимошенко.
Водночас, ЄС уникає відповіді на запитання щодо визнання перспективи членства України в Євросоюзі. У своїх документах Брюссель лише «визнає європейські прагнення України та вітає її європейський вибір». У мандаті Єврокомісії щодо переговорів з НПУ зазначається, що її укладення «не визначатиме наперед майбутній розвиток відносин України та ЄС». Фактично ж ЄС пробує інституціоналізувати ЄПС як альтернативу розширенню ЄС, закріпивши за Україною роль однієї з країн-лідерів у впровадженні Європейської політики сусідства.
Разом з тим, усвідомлення неадекватності ЄПС та жорстка позиція України щодо її неприйнятності сприяли тому, що всередині ЄС почалися пошуки шляхів визначення для України нового статусу в стосунках з ЄС, про що свідчить запропонований Францією наприкінці 2007 року документ щодо “асоційованого партнерства” України з ЄС.
Питання надання перспективи членства в ЄС має не лише важливий політичний чи геостратегічний вимір, але й відкривають низку вкрай важливих економічних, правових та інших аспектів, які безпосередньо впливають як на природу та характер двосторонніх стосунків, так і на вирішення низки практичних питань. Йдеться, зокрема, про перспективу запровадження безвізового режиму, надання передвступної допомоги, процедуру „скринінгу” законодавства, асиметричне відкриття ринків, доступ до внутрішніх процедур обговорення рішень тощо. Тому зазначене питання залишається важливим для України у діалозі з ЄС, а його підтримка на порядку денному відносин змушує ЄС шукати додаткові засоби для забезпечення конструктивності та адекватності своєї позиції.
Проблему ролі та місця Європейського Союзу в українській політиці досліджували такі вчені, як Говоров В., Громадський Г., Сушко О., Захаров О.С., Кравчук І.В., Парапан М.В., Макогон Ю.В., Орехова Т.В., Михайлів М.О., Шнирков О.І. та ін. Загальний огляд досліджень, присвячених вивченню даного питання, свідчить про недостатнє висвітлення даної тематики у науковій літературі.
Мета дослідження полягає в характеристиці ролі та місця Європейського Союзу в українській політиці. Для досягнення мети були поставлені такі завдання:
1. Охарактеризувати спільну стратегія ЄС щодо України;
2. Проаналізувати переговори ЄС та України щодо зони вільної торгівлі;
3. Дослідити європейську політику сусідства та її вплив на формування української політики;
4. Визначити вплив розширення ЄС на напрями української політики;
5. Охарактеризувати вплив інтеграційних процесів на діяльність законодавчої та виконавчої гілок влади.
Об’єктом дослідження є роль Європейського Союзу в існуванні та функціонуванні сусідніх держав.
Предметом дослідження є вплив Європейського Союзу на політичну сферу України.
Під час вирішення визначених завдань використовувались наступні методи дослідження:
1. Загальнонауковий: синтез, аналіз та порівняння наукової літератури для теоретичного підґрунтя дослідження.
2. Метод порівняльного аналізу для порівняння різних нормативно-правових джерел.
3. Статистичний: для характеристики певних статистичних даних дослідження.
4. Порівняльно-правовий (компаративістський) метод дозволяє порівняти нормативно-правові акти, теоретичні положення та практику різних країн.
5. Історичний метод: для розгляду кожної системи як такої, що у своєму розвитку проходить ряд етапів.
6. Метод синтетичного аналізу. Полягає у вивчені сукупності елементів, що утворюють систему.
Практична цінність роботи полягає в узагальнені знань про роль та місце Європейського Союзу в українській політиці. Дослідження може використовуватися в навчальних цілях.
У відповідності до поставлених мети та конкретних завдань дослідження, визначено структуру роботи. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.
У вступі дається визначення теми, розкриваються актуальність, об’єкт, ставляться мета та завдання роботи.
У першому розділі розглядається політика Європейського Союзу в українській політиці.
У другому розділі аналізується вплив розширення ЄС на напрями української політики.
У третьому розділі досліджується вплив інтеграційних процесів на діяльність законодавчої та виконавчої гілок влади.
У висновках підводиться підсумок проведеного дослідження.
У списку використаної літератури подаються джерела, на основі яких було здійснене дослідження.