Принципат як форма правління в римській республіці

Зміст

Вступ 3
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ПРО ПРИНЦИПАТ ЯК ФОРМУ ПРАВЛІННЯ 6
1.1 Криза і падіння республіки. Зміни в суспільному ладі 6
1.2 Принципат та інші форми монархії в древньому світі 8
РОЗДІЛ 2 ПЕРІОД ПРИНЦИПАТУ В РИМСЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ 11
2.1 Встановлення принципату та епоха Августа 11
2.2 Принципат Тиберія 15
Висновки 21
Список використаних джерел та літератури 23

Вступ

Принципат – форма правління в Ранній Римській Імперії, характеризована існуванням поряд із владою принцепса, а також республіканських органів керування. Поява принципату обумовлена багатьма причинами.
Для подальшого мирного існування Рима була необхідна монархія, але жоден з типів її існуючих раніше не підходив для імперії, що створювали римляни.
Перший тип, що спадає на думку – полісна монархія, для Рима був неприйнятний. Головна причина цього – одноособовий правитель поліса мав ім’я царя або тирана, а римляни мали відразу до всіх слів і предметів, пов’язаним із царською владою. Навіть Цезар (його правління не повноцінний принципат, воно є скоріше прообразом до правління Августа й інших принцепсов), який користувався величезною повагою, обвинувачувався в спробах встановити тиранію або царство. “Прагнення Цезаря до царської влади найбільше пробуджувало явну ненависть проти нього й прагнення його вбити. Для народу в цьому була головна провина Цезаря; у таємних же недоброзичливців це давно вже стало пристойним приводом для ворожнечі до нього.
Неможлива також була й тверда східна деспотія, занадто сильна й самовладна для будь-якої держави, особливо для того, що зовсім недавно було полісом. Деспотія, тобто воля монарха, була б відразу відкинута, по тій же причинам, що й полісна монархія – відраза до царської влади.
З тих самих причин був неприйнятний і третій тип – елліністична монархія, суміш деспотичних і полісних традицій.
Принципат являв собою приблизно наступне: принцепс, тобто перша людина в сенаті й у державі, правив на підставі посад, які він займав. “Основними складовими влади Октавіана (як і будь-якого наступного принцепса) став набір декількох вищих магістратур, звичних суспільній свідомості, але в сукупності складаючих верховну владу.
Октавіан, щоб не дратувати суспільну думку швидкою концентрацією своєї влади, розтяг процес зосередження різних магістратур на кілька років. У період з 27 по 23 р. до н.е. Октавіан поєднав у своїх руках повноваження консула, народного трибуна, він був поставлений на чолі сенатського списку й став ніби головою вищого органу Римської республіки, постійний титул імператора закріплював його права як головнокомандуючого збройних сил”. Отже, принципат не є абсолютною монархією, хоча деякі риси її присутні. Так, принцепси призначали чиновників, чого ніколи не було в часи республіки. Магістратури вже складно було назвати виборними, такими вони були тільки формально. Насправді ж імператор вибирав кого-небудь і спочатку коміції, а потім сенат, коли народ більше не збирався, підтверджували запропоновану кандидатуру. Саме тому наше дослідження є досить актуальним.
Проблему принципату як форми державного правління в римській республіці досліджували такі вчені, як Стельмах С., Пивовар С., Слюсаренко А., Немировський А.І., Машкин Н.А., Лісовий І.А. та ін. Загальний огляд досліджень, присвячених вивченню даного питання, свідчить про недостатнє висвітлення даної тематики у науковій літературі.
Об’єктом дослідження є державотворчі процеси в римській республіці.
Предметом дослідження є форма державного правління в римській республіці в період принципату.
Мета дослідження полягає характеристиці принципату як форми державного правління в римській республіці. Для досягнення мети були поставлені такі завдання:
1. Охарактеризувати передумови встановлення принципати;
2. Порівняти принципат з іншими формами правління тогочасного світу;
3. Визначити особливості принципату Августа;
4. Проаналізувати принципат Тиберія;
Під час вирішення визначених завдань використовувались наступні методи дослідження:
1. Теоретичний: синтез, аналіз та узагальнення наукової літератури для теоретичного підґрунтя дослідження.
2. Метод порівняльного аналізу для порівняння різних нормативно-правових джерел.
3. Статистичний: для характеристики певних статистичних даних дослідження.
4. Метод ретроспективного аналізу: для порівняння нормативно-правових актів у різні роки.
У відповідності до поставлених мети та конкретних завдань дослідження, визначено структуру роботи. Вона складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.