Правова культура та механізми її формування 2

Зміст

Вступ 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРАВОВОЇ
КУЛЬТУРИ 7
1.1 Поняття правової культури суспільства, її типологія та функції 7
1.2 Структура правової культури суспільства 12
РОЗДІЛ 2 МЕХАНІЗМИ ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ 14
2.1 Проблема правового нігілізму 14
2.2 Правове виховання як механізм формування правової культури 17
РОЗДІЛ 3 СТАН ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ В УКРАЇНІ 23
Висновки 28
Список використаних джерел та літератури 31

Вступ

До часів незалежності України у визначенні поняття правової культури увага акцентувалась на суб’єктивно-психологічних характеристиках: знання особою законодавства, усвідомлення змісту і спрямованості законів та підзаконних актів, формування поваги до них, почуття законності та справедливості. При цьому недостатньо враховувалась світова теорія культури – фундамент правової культури як суспільства, так і кожної людини зокрема.
У 80–90-х роках з’явились цікаві праці правового, філософського, соціологічного характеру, у яких зачіпався надто широкий спектр проблем правової культури суспільства, особи. Це дало змогу аналізувати правову культуру комплексно у більш широкому плані. Основу цього аналізу складає таке розуміння правової культури, за яким право інтерпретується як важлива соціально-культурна цінність, невід’ємний елемент правової культури суспільства, що інтернаціоналізується особою.
Актуальність даного дослідження вивляться в той час, коли становлення правової державності в Україні, зміна ролі держави в її взаємовідносинах із суспільством та окремою особою неможливі без утвердження в суспільній свідомості доктрини про вроджені права людини. Знаючи свої права, люди скоріш за все будуть їх відстоювати, а влада буде змушена з ними рахуватися. Це потребує сприйняття суспільною свідомістю концепції і практики „служіння держави” правам людини. Між тим, для суспільної правосвідомості в сучасній Україні однією з найскладніших є проблема утвердження самої ідеї прав людини. Згадана проблема бере свої витоки в радянській державно-правовій теорії і практиці.
Вся історія Радянської державності невіддільна від грубих масових порушень прав людини. Показово, що саме поняття “права людини”, ідея природного, невідчужуваного характеру прав людини радянською юриспруденцією категорично відкидались. Будь-які правові ідеї неминуче пов’язувались із розглядом форм класової боротьби”; саме право розглядалося як знаряддя класового панування в державних формах, що слугувало обґрунтуванню репресивного законодавства. Панувала теорія октройованих, дарованих прав, якими держава наділяє своїх громадян. Політичні й особисті права та свободи носили суто декларативний характер, людина була позбавлена автономії та особистої недоторканності, її участь в політичному житті була відверто формальною, механізми захисту прав і свобод неефективні і фрагментарні.
Через повагу до прав людини утверджується верховна цінність особистості в окремих державах і світі в цілому. У рамках окремих країн їхнє дотримання слугує необхідною умовою здорового економічного й соціального розвитку, торжества в політиці здорового глузду, запобіганню згубних тоталітарних та інших експериментів над народами, агресивної внутрішньої і зовнішньої політики.
Забезпечення прав кожної людини, незалежно від державних, національних, расових і інших відмінностей дозволяє особистості бути свідомим і вільним творцем свого власного приватного і громадського життя, конструктивно розв’язувати конфлікти, що випливають із неминучої розбіжності інтересів, думок і ціннісних орієнтацій людей, запобігати зловживанню владою і ставити її на службу особистості.
Особа, яка має правову культуру, перш за все характеризується певним рівнем знань діючих юридичних норм; по-друге, їй властиве шанобливе ставлення до права і, по-третє, вона будує свою поведінку у відповідності з тими позитивними оцінками права, які виносить. Тобто правова культура – це єдність правових знань, оцінок і поведінки.
Проблема правової культури (суспільства, особи, держави, окремих категорій громадян), незважаючи на деяку активізацію досліджень у цій галузі, залишається недостатньо розробленою у юридичній науці. Досі нема ясності у понятійній характеристиці правової культури особи і суспільства, її структурі, щодо співвідношення різних елементів, а також пов’язаної з нею категорії – правосвідомості людини і громадянина. Подальшого дослідження потребує також визначення місця правової культури у системі соціокультури, пошук шляхів і способів її формування.
Проблему правової культури та механізмів її формування досліджували такі вчені, як Гусарєв С.Д., Карпов О.М., Сорович М.К., Яземський І.М. та ін. Загальний огляд досліджень, присвячених вивченню даного питання, свідчить про недостатнє висвітлення даної тематики у науковій літературі.
Об’єктом дослідження є феномен правової культури.
Предметом дослідження є основні структурні компоненти правової культури та механізми її формування.
Мета дослідження полягає в характеристиці змісту і сутності правової культури. Для досягнення мети були поставлені такі завдання:
1. Охарактеризувати поняття правової культури;
2. Аналіз основних складових правової культури;
3. Проаналізувати теперішній стан розвитку правової культури в Україні;
Під час вирішення визначених завдань використовувались наступні методи дослідження:
1. Теоретичний: аналіз та узагальнення наукової літератури з метою формування теоретико-методологічного підґрунтя роботи.
2. Емпіричний: спостереження та свідомої студентської молоді стосовно правової культури в їх регіоні та в Україні в цілому.
3. Метод порівняльного аналізу для порівняння різних механізмів формування правової культури, а також порівняння досвіду зарубіжних країн.
4. Статистичний: для характеристики певних статистичних даних дослідження правової культури та механізмів її формування, а також для підтримки практичної частини роботи в сфері спостереження та опитування.
У відповідності до поставлених мети та конкретних завдань дослідження, визначено структуру роботи. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.