Нотаріат в Україні

Зміст
Вступ 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДОСЛІДЖЕННЯ НОТАРІАТУ В УКРАЇНІ 7
1.1 Виникнення та розвиток інституту нотаріату 7
1.2 Нотаріат в Україні: поняття, завдання та функції 11
РОЗДІЛ 2 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СИСТЕМИ НОТАРІАТУ УКРАЇНИ 16
2.1 Структура нотаріальних органів та організаційні форми нотаріальної діяльності 16
2.2 Приватна нотаріальна діяльність в Україні 19
2.3 Повноваження управлінь юстиції щодо організації і контролю за діяльністю нотаріату 24
2.4 Українська нотаріальна палата 26
РОЗДІЛ 3. РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ НОТАРІАТУ 28
Висновки 33
Список використаних джерел та літератури 36

Вступ

Як відомо, свій головний обов’язок із захисту прав та свобод людини держава виконує через правові інститути, з-поміж яких, безумовно, і такий важливий, як нотаріат. До функцій якого має входити, зокрема, таке: обов’язкове проведення правової експертизи всіх умов угоди; консультації сторін угоди; виявлення обставин справи; роз’яснення змісту, значення та правових наслідків угоди; перевірка відповідності змісту угоди дійсним намірам сторін та вимогам законодавства; правоздатності юридичної особи, повноважень сторін та їх представників; встановлення особи того, хто звернувся за здійсненням нотаріальної дії; перевірка дієздатності фізичних осіб тощо. Тобто так повинно бути, можливо, так колись було, та ось чи залишилось так сьогодні?
Останнім часом на шпальтах газет все частіше з’являються повідомлення про діяльність так званих «чорних маклерів», котрі переоформлюють право власності на нерухомість на себе чи будь-кого іншого з метою подальшого продажу, одночасно назавжди позбавляючись від колишнього власника. Але як таке може бути?!
Як можна закривати очі на те, що одна з сторін є недієздатною чи обмежено дієздатною? Як можна засвідчувати угоди без обов’язкового дозволу опікунської ради? Чи взагалі – без присутності однієї з сторін? Адже це абсолютне юридичне безглуздя. Звичайно, поява подібних нотарів, які обслуговують цих і справді «чорних» маклерів, – лише химерний покруч часу. І навіть державу важко звинуватити у тому, що вона дозволила виникнути такому ганебному явищу. Важко не тому, що це переважно приватні нотаріуси, не тому, що це лише поодинокі випадки криміналізації на загальному тлі чесної праці нотаріусів, і не тому, що буцім то цьому потурає пріснозвісна «українська ментальність». Важко тому, що юридичне безвладдя, юридична безграмотність народу загалом (частини нотарів, зокрема) плекалися задовго до того, як наша держава здобула незалежність. З повагою ставлячись до цілої плеяди видатних радянських фундаторів нотаріальної науки, загалом вимушені констатувати відсутність належної школи, принципів та системи українського нотаріату. А може цього всього і не потрібно? Навряд чи, адже навіть просте дотримання заповідей латинського нотаріату остаточно знищило б проблему «несправжніх» нотарів. Ці заповіді були відомі з давнини, але близькими до сучасного трактування проголошені у докладі еквадорської делегації нотаріусів на пленарному засіданні 89-го Міжнародного конгресу Латинського Нотаріату в Мексиці у 1965 р.: поважай своє міністерство; утримайся, навіть якщо найменший сумнів робить незрозумілими твої дії; дій обачно; вивчай із пристрастю; радься з честю; керуйся справедливістю; обмежуйся законом; працюй достойно тощо.
Наступна проблема – це питання, пов’язані з відчуженням майна, що є спільною власністю подружжя. Шлях вирішення проблеми визначений – шлюбний контракт. Але менталітет українського народу такий, що до моменту, коли між подружжям не пройде чорна смуга, вони і не згадають про майно, яке їм належить. А чинне законодавство лишає широкий простір для двозначного тлумачення ситуації. Як бути, коли за час шлюбу подружжя набуло певне нерухоме майно, наприклад, квартиру, але оформлена вона на когось одного? Звісно, це – спільна сумісна власність. Але вони розлучилися і не провели розподіл мана. Чи має право особа, на яку оформлена квартира, продати цю квартиру після того, як мине три роки після розлучення? Коли в цьому випадку припиняється (чи починається) перебіг позовної давності? Законодавець не дає вирішення цього питання у жодній правовій нормі. Чи наприклад, Інструкція передбачає, що договір про відчуження майна, що є спільною власністю подружжя, може бути посвідчений без згоди другого з подружжя також у випадках, коли останній не проживає за місцем знаходження майна і місце його проживання невідоме. На підтвердження цієї обставини слід подати копію рішення суду, яке набрало законної сили, про визнання другого з подружжя безвісно відсутнім. У цій ситуації виникає питання щодо посвідчення аналогічного договору у випадку, коли настає смерть другого з подружжя. Інструкція передбачає аналогічний порядок укладення договорів виключно у разі визнання другого з подружжя безвісно відсутнім. Хоча здається, що смерть – не менш вагомий чинник у подібній ситуації…
Проблеми є і їх слід вирішувати. Поступово, хоча й не послідовно, а більш-менш сумбурно, таки вносяться зміни до чинних та приймаються нові нормативно-правові акти, усуваються суперечності між ними. Стає більш стабільним ринок надання нотаріальних послуг. Можливо це сприятиме підвищенню кваліфікації та порядності нотаріальної діяльності. І тоді ми заново збагнемо глибинну сутність того, що нотар не вправі пишатися своєю чесністю, тому що вона є не гідністю, а його обов’язком.
Нотаріальна діяльність – це, врешті-решт, висока місія. Можливо тепер вона дещо втратила блиск та пафос. Втративши блиск, стала більш непомітною, а втративши пафос – більш рутинною. Але, мабуть, для справжньої місії це навіть краще? Саме тому наше дослідження є досить актуальним.
Проблему нотаріату в Україні досліджували такі вчені, як Фурса С. Я., Радзієвська Л. К, Пасічник С. Г., Кривонос Г. та ін. Загальний огляд досліджень, присвячених вивченню даного питання, свідчить про недостатнє висвітлення даної тематики у науковій літературі.
Об’єктом дослідження є нотаріат в Україні.
Предметом дослідження є нормативно-правові основи функціонування нотаріату в Україні.
Мета дослідження полягає в характеристиці системи нотаріату. Для досягнення мети були поставлені такі завдання:
1. Охарактеризувати виникнення та розвиток інституту нотаріату;
2. Проаналізувати нотаріат в Україні, його поняття, завдання та функції;
3. Визначити особливості системи нотаріату України;
4. Коротко охарактеризувати перспективи та можливості реформування нотаріату з точки зору держави;
Під час вирішення визначених завдань використовувались наступні методи дослідження:
1. Теоретичний: синтез, аналіз та узагальнення наукової літератури для теоретичного підґрунтя дослідження.
2. Метод порівняльного аналізу для порівняння різних нормативно-правових джерел.
3. Статистичний: для характеристики певних статистичних даних дослідження.
4. Метод ретроспективного аналізу: для порівняння нормативно-правових актів у різні роки.
У відповідності до поставлених мети та конкретних завдань дослідження, визначено структуру роботи. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.