Класифікація та кваліфікація умисних вбивств

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………..………3
РОЗДІЛ І ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА, ЩО ПЕРЕДБАЧАЄ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ВБИВСТВО НА ТЕРЕНАХ УКРАЇНИ…………………………………………………………………………….9
1.1. Кримінальна відповідальність за вбивство у дореволюційний період……10
1.2. Кримінальна відповідальність за вбивство у радянський період…………….
РОЗДІЛ ІІ КЛАСИФІКАЦІЯ УМИСНИХ ВБИВСТВ…………………………..
РОЗДІЛ ІІІ КВАЛІФІКАЦІЯ УМИСНИХ ВБИВСТВ…………………………..
3.1. Загальні умови і правила кваліфікації умисних вбивств……………………………
3.2. Кваліфікація простого і привілейованих складів вбивств………………………….
3.3. Кваліфікація вбивств при обтяжуючих обставинах………………………………….
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………………..
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ……………………………….

ВСТУП
Одним із показників набуття Україною ознак сучасної, цивілізованої та, як закріплено в Конституції України, демократичної, правової держави, є нормативне визначення пріоритету в ієрархії соціальних цінностей тих з них, які становлять основу життєдіяльності людського суспільства. Відповідно до ст.ст. 3, 27 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Кожна людина має невід’ємне (абсолютне) право на життя. Обов’язок держави захищати життя людини. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Ці положення Конституції України відповідають загальновизнаним принципам міжнародного права сформульованим у Загальній Декларації прав людини, Європейській Конвенції з прав людини, Міжнародному Пакті про громадянські та політичні права і закріплюють пріоритет загальнолюдських цінностей та положення про заборону свавільного позбавлення життя.
Людина, як найвища соціальна цінність, є самостійним об’єктом кримінально-правової охорони. При цьому, зазначена охорона здійснюється шляхом встановлення кримінальної відповідальності за посягання не на людину взагалі, а на її конкретні блага, права і свободи. Серед останніх найбільш соціально значущими, згідно з Конституцією України, є життя і здоров’я людини, її честь і гідність так як вони становлять необхідну біологічну і соціальну основу всіх інших її особистих благ. У чинному законодавстві, кримінальному зокрема, передбачена велика кількість правових норм, які охороняють вище названі блага.
Життя кожної людини, як об’єкт кримінально-правової охорони не має ніяких юридичних особливостей і відмінностей. Кримінальний закон однаковою мірою охороняє життя як щойно народженого немовляти, так і старого, що доживає свій вік; як молодого і здорового юнака, так і хворого інваліда; як героя , так і злочинця.
Життя є одним із основних, природних та невід’ємних благ людини. Без нього всі інші блага, права та свободи практично втрачають для людини свій сенс, адже із втратою життя людина перестає існувати, і ніщо, ніякі матеріальні блага, ніякі права і свободи вже не мають для неї жодного значення, стають просто непотрібними. Саме тому серед протиправних, перш за все злочинних, посягань на життя і здоров’я особи, особливу небезпеку становлять ті, єдиним чи основним безпосереднім об’єктом є життя людини, а саме – вбивство.
У законодавстві всіх держав вбивство належить до найтяжчих злочинів. Це зумовлено не лише самими незворотними наслідками і тяжкістю вчиненого, а й тим, що насильницьке позбавлення життя, здебільшого, тягне за собою особливі труднощі під час розслідування таких злочинів, юридичної кваліфікації і призначення покарання. Такі проблеми виникають, насамперед, через різноманіття численних ситуацій споєння вбивства, ретельної підготовки злочину, приховання його слідів, що, в свою чергу, призводить до суттєвого викривлення дійсності і докорінної руйнації фактичних ознак злочину.
Криміногенна ситуація в Україні характеризується зростанням злочинності, в тому числі умисних посягань на життя людини. Про це свідчать статистичні данні про зростання кількості умисних вбивств, як на терені колишнього СРСР, так і України. В 1956 році в СРСР було зареєстровано 9649 вбивств, а в 1991 році 25437, в Росії за 1986-1995 рр. кількість вбивств збільшилась в 3,4 разів. В Україні в 1972 р. було зареєстровано 1577 вбивств, в 1992 р. 3679, а в 2000 р. 4034 вбивства. При цьому значна частина цих злочинів залишилася нерозкритою, що засвідчує зростання латентності цих особливо тяжких злочинів.
Аналіз структури і динаміки вбивств дає підстави стверджувати, що в даний час умисні вбивства вчиняються з більшою жорстокістю і зухвалістю, набувають надзвичайно високого рівня організованості при підготовці до їх вчинення та прихованні їх наслідків, що призводить до суттєвого спотворення розуміння фактичних обставин і подальшої хибної юридичної оцінки діяння, негативно впливаючи на призначення справедливого покарання.
Правова охорона людини від злочинних посягань, як на найбільш важливу соціальну цінність, забезпечуються нормами Кримінального Кодексу (далі – КК) України 2001 р. Кримінальне законодавство всіх країн світу наповнює Особливу частину КК нормами, що містять положення про відповідальність за умисні вбивства, і, тим самим, на правовому рівні стверджує пріоритет загальнолюдських цінностей.
Проблема умисного вбивства потребує уточнення поняття та деталізацію ознак юридичних складів вбивств, вироблення більш нових роз’яснень змісту обтяжуючих та пом’якшуючих обставин, які суттєво впливають на кваліфікацію дій суб’єкта вбивства, і , природно на призначення законного та справедливого покарання, проведення більш точної класифікації видів умисного вбивства для уникнення можливих помилок в правозастосовчій діяльності, а в деяких випадках – можливих зловживань з боку працівників правоохоронних та правозастосовчих органів.
Іншою проблемою є те, що структура Особливої частини КК України, архітектоніка її норм при кваліфікації цих різновидів вбивств створюють ускладнення, пов’язані з конкуренцією кримінально-правових норм, кваліфікацією вбивств при співучасті тощо.
Названі проблеми постійно досліджувалися відомими вченими-криміналістами. На Україні цією проблематикою займалися: Ю.В. Александров, П.П. Андрушко, М.І. Бажанов, В.О. Бурко, В.І. Борисов, В.О. Глушко, В.Т. Дзюба, П.В. Кобзаренко, М.Й. Коржанський, П.С. Матишевський, М.І. Мельник, В.О. Навроцький, В.Т. Нор, В.В. Скибицький, В.М. Смітієнко, В.В. Сташис, С.А. Тарарухін, Є.В. Фесенко, С.Д. Шапченко, С.С. Яценко, а в Російській Федерації М.К. Аніянц, Ю.М. Антонін, С.В. Бородін, М.І. Загородніков, Н.Ф. Кузнєцова, Є.Ф. Побєгайло, М.Д. Шаргородський.
Проте, слід зазначити, що ці дослідження проводились в іншій історико-правовій ситуації, за умов соціалістичної системи права. Нове кримінальне законодавство України, яке має іншу філософську та концептуальну природу, вимагає дослідження проблем класифікації та кваліфікації умисних вбивств на нових правових та наукових засадах. Тобто, актуальність даної роботи полягає в тому, що:
1) протягом останніх десятиріч кількість умисних вбивств стійко й послідовно зростає, крім того постійно підвищується їх суспільна небезпечність;
2) досить часто трапляються судові та слідчі помилки щодо кваліфікації злочинного діяння;
3) з прийняттям нового КК України відбулися певні зміни в частині визначення і закріплення злочинів проти життя людини, які потребують ретельного дослідження як для теорії, так і практики їх застосування;
Метою дослідження є:
 визначення історико-юридичної природи умисних вбивств;
 розробка критеріїв класифікації умисних вбивств;
 більш чітке визначення правил кваліфікації різних видів умисних вбивств;
 простежити новели, недоліки, зміни та доповнення нині діючого КК щодо умисних вбивств;
 висвітлити основні характеристики кожного з видів умисних вбивств і відмежування їх від суміжних злочинів.
Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:
 дослідити історичні джерела кримінального права, зокрема їх норми, що стосуються умисних вбивств;
 дослідити та про тлумачити основні положення законодавства України та зарубіжних країн, що стосуються умисних злочинів проти життя особи;
 визначити чіткі критерії класифікації різних видів умисних вбивств;
 розглянути коло проблемних питань пов’язаних з кваліфікацією окремих видів умисних вбивств як в теорії кримінального права, так і судово-слідчій практиці;
 з’ясувати особливості простих, кваліфікованих та привілейованих видів вбивств;
 визначити недоліки та прогалини в законодавстві, які стосуються закріплення і розкриття основних елементів умисного вбивства та його ознак.
Враховуючи наведене, об’єктом дослідження є кримінально-правова категорія – вбивство, тобто діяння (дія або бездіяльність), під час вчинення якого потерпілий (фізична особа) протиправно і свавільно позбавляється життя, і, зокрема, такий його різновид, як умисне вбивство.
Предметом є норми кримінального законодавства, якими передбачена відповідальність за умисне вбивство, слідча і судова практика застосування норм цього законодавства та система умисних вбивств.
Дана робота виконана за допомогою прийнятих в юридичній науці методів наукового дослідження, а також окремих методів і прийомів наукового пізнання, з яких основними є: історичний – вивчення нормативних матеріалів, літературних та інших джерел з питань правової природи умисних вбивств; формально-догматичний – при аналізі та тлумаченні правових норм, проведенні класифікації і систематизації; порівняльно-правовий – аналіз та співставлення матеріалів кримінального права; статистичний – при дослідженні кримінологічної ситуації та її зміни протягом останніх десятиріч; діалектичний – як загальний науковий метод пізнання соціально-правових явищ їх протиріччях, розвитку та змінах; а також: формально-логічний, системно-структурний, дедукції та класифікації (групування).
Нормативно-правовою базою цієї кваліфікаційної роботи є: Конституція України, Кримінальний Кодекс, норми історичних кримінально-правових документів звичаєвого кримінального права, сучасні міжнародно-правові акти та інші.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що класифікація умисних вбивств та детальна кваліфікація кожного з їх видів допоможе, по-перше, краще виявити індивідуальні ознаки, які притаманні кожному з видів умисних вбивств та за допомогою яких вони відрізняються один від одного та від інших суміжних злочинів і кваліфікуються за відповідними статтями КК України, аби уникнути помилок при ідентифікації конкретного вчиненого діяння із злочином, передбаченим в нормах КК; по-друге, виявити помилки, які допускалися слідчими органами та судами при кваліфікації умисних вбивств, встановити основні причини таких помилок та способи їх уникнення; по-третє, виявити недоліки та прогалини в законодавстві щодо визначення поняття вбивства та закріплення його кваліфікованих та привілейованих видів.
Кваліфікаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, а також списку використаних джерел та літератури.
У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються мета і завдання дослідження, його предмет та об’єкт, методологічна та теоретична база, розкривається практичне значення роботи і подається структура.
У першому розділі дається загальна характеристика історичного розвитку кримінального законодавства стосовно умисних вбивств з періоду існування Київської Русі і до моменту остаточного розвалу СРСР (і його системи кримінального права зокрема).
У другому розділі наводяться різноманітні класифікації умисних вбивств згідно кримінального законодавства України.
У третьому розділі описуються загальні умови проведення кваліфікації різних видів вбивств, розкриваються проблемні питання їх кваліфікації та аналізуються правильність застосування судами кримінального законодавства України.
У висновках підведений підсумок проведеної роботи.