Формування та реалізація бюджетної політики України

ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………………………………………………….3
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ БЮДЖЕТНОЇ ПОЛІТИКИ……………………..…………………………………………………………..5
1.1. Сутність бюджетної політики держави…………………………………………………………….5
1.2. Бюджетна стратегія та бюджетна тактика як основні елементи бюджетної політики………………………………………………………………………………………………………………12
1.3. Особливості регулювання бюджетної політики країни……………………………………18
РОЗДІЛ 2 ОЦІНКА ФУНКЦІОНУВАННЯ БЮДЖЕТНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ…………………………………………………………………………………23
2.1. Основні тенденції формування ресурсів Зведеного бюджету України за 2006-2008 роки…………………………………………………………………………………23
2.2. Оцінка взаємозалежності показників бюджету з основними макропоказниками держави за 2006-2008 роки……………………………………………………………………………….32
2.3. Динаміка та структура видатків України за 2006-2008 роки………..………..….41
РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ БЮДЖЕТНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ…………………………………………………50
3.1. Недоліки реалізації бюджетної політики України………………….…………….50
3.2. Пріоритетні напрями удосконалення бюджетної політики України……………54
3.3. Можливі стратегічні зміни у бюджетній політиці України з врахуванням світового досвіду…………………………………………………………………………57
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………………………………………..62
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………………………………..66
ДОДАТКИ………………………………………………………………………………..70

ВСТУП
Зі становленням України як незалежної держави одним з першочергових завдань стало вирішення проблеми формування ефективної державної бюджетної політики і, особливо, правильного вибору в її складі пріоритетів соціально-економічного розвитку. За часи незалежності України вироблено певні організаційно-правові засади і методичні підходи до формування державної бюджетної політики: щороку приймається закон про державний бюджет, який став основним фінансовим планом держави, прийнято Бюджетний кодекс України, котрий за своїм змістом є фактично бюджетною конституцією України, зроблено певні кроки на шляху бюджетної децентралізації.
На сьогоднішній день дана тема є дуже актуальною, оскільки економіка в країні під час фінансової кризи є нестабільною та слабкою, тому потрібно розробити нові концептуальні підходи до напрямів та механізмів реалізації бюджетної політики та перетворити її на дієвий інструмент соціально-економічного розвитку держави.
Відтак проблему ефективної бюджетної політики не обділено увагою багатьох вітчизняних економістів. Це, насамперед, Бабич Л.М., Буковинський С.А, Василик О.Д. та ін.. Так, зокрема, Кириленко О.П., Кравченко В.І., Міщенко В.І. досить обґрунтовано окреслюють стратегічні орієнтири бюджетної політики України. Опарін В.Н., Павлюк К.В., Пасічник Ю.В., І.Я. Чугунов та О.А. Самошкіна досліджують механізми впливу на економічне зростання державних видатків в умовах їх дефіцитного фінансування. В роботах Соколовської А.М., Жовтяк Є.Д., Юрій С.І. запропоновано вирішення багатьох проблем удосконалення бюджетного процесу і бюджетної системи в Україні.
Однак вирішення проблеми формування ефективної державної бюджетної політики залишається некомплексним. Це стосується її довгострокового планування і прогнозування, методів визначення пріоритетів, узгодження бюджетної і грошово-кредитної політики держави.
Безперечно, чинником, який зумовлює нестабільність в економіці країни є неврегульована бюджетна політика. Слід виходити з того, що основою вирішення
ВИСНОВКИ
Впродовж останніх років бюджетна проблематика в Україні привертає дедалі більшу увагу політиків, економістів, аналітиків та засобів масової інформації. Виконання бюджету стало ледь не основним критерієм ефективності роботи уряду. Особливо показовим у цьому плані став 2008 рік.
Досвід виконання Державного бюджету за 2006 – 2008 роки засвідчив, що, попри численні політичні декларації, проголошені з високих владних трибун, бюджет продовжує розглядатися лише як фіскальний план доходів і витрат, виконанню якого підпорядковано інші засоби економічної політики. Між тим, орієнтири економічного зростання на майбутнє ставлять на часі питання про узгодження заходів грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики й закладення до Державного бюджету дієвих інструментів розбудови та розвитку національної економіки, стимулювання підприємницької активності в Україні.
Емпіричні дослідження механізму бюджетної політики дають підстави стверджувати, що протягом 2006-2008 років відзначалося зниження його результативності, насамперед у сфері розвитку економіки. Мало місце погіршення показників економічної динаміки.
Так, аналіз макроекономічних показників України за останні декілька років дають змогу відмітити, що найсерйознішим наслідком державної фінансової політики 2006-2008 років стало скорочення темпів приросту ВВП (у 2008 році порівняно з 2007 реальний валовий внутрішній продукт становив 102,1, у 2007 порівняно з 2006 – 107,3 %.). Зростання ВВП відбулося в основному за рахунок збільшення валової доданої вартості у торгівлі, переробній промисловості, транспорті та зв’язку. Таких результатів було досягнуто й насамперед за рахунок істотного прискорення темпів зростання інвестицій в основний капітал: з 19 % (2006 рік) до 29 % (2007 рік) та вже на 10,4% у І кварталі 2008 року, що свідчить про значне пожвавлення інвестиційної діяльності.
Проте, основний приріст доходів бюджету був забезпечений не реальним зростанням економіки, а інфляційною складовою, оскільки саме з ІІ половини 2007 року розпочалося стрімке розгортання інфляційних процесів (підвищення рівня споживчих цін на 11,6 % у 2006 році, 16,6 % у 2007 році та 22,3 % у 2008 році), що є абсолютно протилежними до темпів приросту реального ВВП.
Разом з тим, протягом останніх років спостерігається стійка тенденція до підвищення рівнів мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму для працездатної особи. Однак, темпи й структура зростання доходів населення не мають зв’язку з динамікою кількісних та якісних показників економічного розвитку.
За умов забезпечення приросту доходів населення відзначалося зниження індексу реальної заробітної плати. Так, у 2007 році номінальні доходи зросли на 29,9 %, а реальні наявні доходи – на 12,5 % проти 26 % та 13,8 % попереднього року. Цю негативну тенденцію не було подолано й у 2008 році. Номінальна середньомісячна заробітна плата працівників хоч і зросла до 1806 грн., проте приріст реальної заробітної плати виявився найнижчим з 2006 року.
Характерною ознакою періоду 2006-2008 років стало скорочення темпів приросту банківських вкладів населення – в умовах високої інфляції населення надає перевагу споживанню, а не заощадженню (з 2006 року частка заощаджень впала з 9,6 % до 5,7 %) .
З іншого боку, дослідженням встановлено, що в Україні податки є основним джерелом надходжень до держбюджету (76,3 %, тоді як в 2007 році 73,2 % від загальної суми доходів,а в 2006 – 75,4 %). Діюча система бюджетних відносин в Україні значною мірою орієнтована на надходження насамперед від непрямих податків (перш за все ПДВ та акцизів, за рахунок яких щороку фінансується понад 30 % доходів бюджету).
Звертає на себе увагу збільшення частки надходжень від податку з фізичних осіб в доходах бюджету. Так, за 2008 рік показник становить на 32 % більше від надходжень 2007 року.
В цілому, загальна сума доходів Зведеного бюджету України за січень-листопад 2008 року становила на 37,1 % більше за відповідний показник 2007 року.
Україна обрала своїм основним пріоритетом активізацію бюджетної політики, зокрема у сфері розширення і спрямування основної частини державних витрат на соціальні потреби й споживання.
Таким чином, аналіз даних підтвердив, що видаткова частина Державного бюджету України на 2008 рік у цілому містить ті ж характеристики, що і у попередніх роках. Як і раніше переважає фінансування соціально-культурних заходів (33,8 %, 30 %, 23,6 % від загальної суми видатків), незміними залишаються витрати на економічну діяльность (16 %), громадський порядок, безпеку та судову владу (10,2 %, однак у 2006 лише 7,25 %), здійснення загальнодержавних функцій (8,9 %).
Частка видатків соціального спрямування у державному бюджеті становить 44,3 % всіх видатків бюджету, проти 40,7 % у 2007 році та 46,5 % у 2006 році. Їх структура незначно змінюється з року в рік за винятком видатків на соціальний захист, частка яких збільшилася порівняно з 2007 роком за рахунок суттєвого збільшення видатків на виплату заощаджень.
Щорічно невтішними залишаються обсяги витрат на освіту та охорону здоров’я. В Україні державні витрати на освіту складають 7 % ВВП.
Державні видатки у сфері охорони здоров’я є невеликими (3,7 % ВВП) порівняно з іншими країнами.
Упродовж звітного періоду за економічною структурою кошти загального фонду, в основному, спрямовувалися на поточні видатки. Частка видатків розвитку становить 23,1 % всіх видатків (затверджені у 2007 році – 19,3 %, у 2006 році – 22,8 %).
Окрім того, обсяги перерозподілених коштів із року в рік зростають. Найбільші частки видатків 2008 року належать Мінагрополітики (14,4 %), Державній службі автомобільних доріг (13,1 %), Мінвуглепрому (12,8 %), субвенціям місцевим бюджетам (10,7 %), Мінпаливенерго (9,3 %)
Суттю нової політики міжбюджетних відносин (з 2000 року) стало різке збільшення частки коштів, що розподіляються через Державний бюджет, за рахунок зменшення частки коштів, що розподіляються через місцеві бюджети. Наприклад, якщо у 2006 році через Держбюджет розподілялось 15,4 % ВВП, а через місцеві бюджети – біля 10 %, то в 2007 році – відповідно 20,4 % та менше 7 % ВВП, причому темпи приросту доходів місцевих бюджетів суттєво перевищують темпи приросту доходів держбюджету .
Однак, якщо відмінності у структурі видатків були незначними впродовж усіх трьох років, то у підсумку Державний бюджет України за 2008 рік зведено з дефіцитом, що в 5 разів перевищує показник попереднього року та 3 рази 2006-го року (12,5 млрд.грн. проти 2,9 млрд.грн. та 3,7 млрд.грн.).
Як наслідок, поступова активізація бюджетної політики, зокрема соціалізація бюджету, що має на меті підвищення рівня життя населення може призвести до того, що за збільшення державного боргу буде змушене розраховуватися не одне покоління. Так, обсяг боргу у розрахунку на одну особу протягом 2006 – 2008 років стабільно зростав і на кінець минулого року склав близько 2 тис. грн. у тому числі державний – 1,5 тис. грн.
Тому ми дійшли висновку, що процес формування державних доходів і здійснення видатків повинен здійснюватися таким чином, щоб якщо не стимулювати, то принаймні не обмежувати потенційних можливостей економічного зростання і розвитку країни. Це потребує кардинальної зміни підходів та розгляду державного бюджету як одного з інструментів загальнодержавної економічної стратегії.
Отже, проведений аналіз засвідчує, що вихід української економіки на траєкторію зростання зумовлює необхідність невідкладної перебудови соціальної сфери і насамперед істотного підвищення добробуту людей. Якщо чинна модель бюджетної політики зорієнтована переважно на захист соціально вразливих верств населення, то логіка нової моделі передбачає принципову корекцію політики доходів. Зрозуміло, що бюджетна політика не спроможна розв’язати всі перелічені проблеми. Проте, вона повинна, з одного боку, націлюватися на забезпечення сприятливих умов для їх розв’язання силами бізнесу та працездатної частини населення. З другого боку – взяти на себе фінансування програм, яке неможливо здійснити без участі держави.