Соціальний та когнітивний у світлі теорії релевантності та когнітивної прагматики

Прямою опозицією до традиційного, англоцентриського трактування феномену ввічливості є соціальний підхід (social approach). Він акцентує значні прагмалінгвістичні варіації у розумінні субстанції ввічливого, які знаходять своє вираження у самій структурі комунікативних актів, логіці проведення розмови та інтерпретації непрямих ілокутивних висловлювань у різних культурах. Порівняльний аналіз англійської та слов’янських мов виявив, що непрямі комунікативні акти характерні у якості ввічливих лише для англійської та іспанської мов. Таким чином, непрямолінійність вираження та універсальність імплікації і, відповідно, умовиводу значною мірою підриваються. Додатковим фактором “проти” виявився і поділ непрямих ілокуцій на традиційні та нетрадиційні. До традиційних відносяться ті, чия інтерпретація випливає не з підтексту (implicature), а усталеності вживання.
Теорія релевантності, чиїм предметом є інтерпретація комунікативних актів у деякій мірі суперечить обом підходам. Непрямолінійність вираження, як особливість лінгвістичної форми, вона розглядає лише як необхідну вказівку на інтерпретацію висловлення, не проводячи при цьому паралелі між ілокутивною силою та формою вираження.
Логічний умовивід перестає бути виключним атрибутом лише імпліцитно вираженого висловлення: як і логічне декодування у теорії релевантності він притаманний і експліцитним висловленням. Водночас, сам комунікативний процес базується на певній кількості припущень, схожих до максимів принципу кооперації: 1) слухач автоматично припускає вартісність інформації, яку він інтерпретує. При цьому, чим більше зусиль витрачається на її декодування тим більшою є комунікативна користь або “контекстуальні ефекти” (contextual effects) ?когн. підхід? 2) припускаючи оптимальний баланс між комунікативними витратами та користю слухач сам обирає комунікативний контекст, який дасть оптимальну інтерпретацію висловлення. Таким чином, теорія релевантності  радикально протиставляється стратегічному підходу, принаймні у плані характеру комунікативної діяльності: у першій слухач інтерпретує, тоді як у другому створює.
Проте видається можливість відновити універсальність традиційної теорії ввічливості за рахунок зміни її перспективи. Для цього необхідно проаналізувати варіативний компонент мовних культур у полі теорії релевантності через призму когнітивної прагматики та поняття фрейму (сценарію).
Фрейм, будучи організованою сукупністю внутрішнього знання, внутрішніх репрезентацій зовнішнього світу та структуризованою системою очікувань (expectations) щодо об’ктивної реальності, є своєрідною матрицею із чарунками та культурно зумовленими вимогами щодо їх наповнення ?когн. підхід?. Позаяк кожне висловлювання не є досконало організованим у плані вираження, комуніканти дуже часто виконують самі виконують завдання заповнення інформаційних пробілів. При цьому застосовується саме та сукупність специфічного культурного знання, припущень про об’єктивну реальність, з числа яких обирається одна, як готовий контекст, таким чином забезпечуючи адекватне розуміння і подальшу вербальну (невербальну поведінку). Позаяк частотність використання певних певних припущень є більшою, то саме це і зумовлює культурну специфіку реагування на комунікативні акти.
Таким чином, у рамках когнітивної прагматики з’являються нові риси універсальності феномену ввічливості. Водночас такий універсальний характер обумовлює нове використання терміну як абсолютної категорії, безвідносної до конкретних комунікативних актів. Адже те, що є ввічливим в одній культурі не є таким у іншій.
Задля обгрунтування нового еквіваленту до терміну ввічливості, який би мав ступені градації звернемося до форм називання (адресації). Деякі з них визначаються як більш поважні, а, отже, суміжним поняттям до концепту буде повага (deference), “як рівень ввічливості прийнятний в умовах певної ситуації” ?Ліч? і пов’язаний з певним контекстом. Надалі в дослідженні дані терміни будуть вживатись як синонімічні, в силу більшої вживаності лексем “ввічливість”, “ввічливіший” (пор “поважніший”).
У даній кваліфікаційній роботі ми, однак, схильні дотримуватись стратегічного підходу до трактування феномену ввічливості. Це зокрема пояснюється класифікацією різних тактичних мовних прийомів адресанта по зменшенню ним прямолінійності висловлювання у різних типах комунікативних актів.
Поняття ввічливості теоретично складне і багатогранне. Соціально опосередковане у нормах поведінки, у мові ввічливість реалізується через організований комунікативний акт і підібрані мовленнєві формули. Механізм їх підбору реалізується через образ власного “Я” слухача та його відтінків, а також за допомогою мовної поваги або агресії збоку мовця.