стратегія ввічливості

Наступним поняттям, що розглядається у системі мовної взаємодії, є “стратегія ввічливості”. Проте його розкриття вимагає попередньої локалізації у системі комунікативних актів. Останні, не враховуючи актів мовної агресії, можна прокласифікувати за наступними критеріями:
а) за наявністю усного повідомлення – повідомлення присутнє (“say something” [25; 63]), повідомлення відсутнє (“say nothing [25; 62]”)
б) за спрямованістю повідомлення до реципієнта – адресоване (“on-record” [25; 63]), в сторону (“off record” [25; 63] – неадресоване)
в) за наявністю засобів ввічливоcті – імперативні форми (без пом’якшуючих засобів), ввічливі форми (з використанням пом’якшуючих засобів (“mitigating devices” [25; 63]). Таким чином, про стратегії ввічливості буде йтися лише у ситуації, коли повідомлення було вимовлене, адресоване до реципієнта і почуте ним, при цьому адресант врахував умови комунікативного контексту і відповідно оформив їх пом’якшуючими лінгвістичними засобами.
Щодо загального механізму вибору мовних засобів відповідно до контексту, то він реалізується через уже згадане поняття мовної поваги та негативного і позитивного образів особистості. Виявляючи своє усвідомлення потреб співрозмовника через акт мовної поваги комунікант користуватиметься різними формулами ввічливості. Зокрема, у випадку, коли слухач демонструє негативний образ особистості, збоку мовця превалюватимуть мовні засоби, які вказують на його повагу, наголошують важливість часу та потреб реципієнта, можливо включають вибачення за втручання та нав’язування. Таке поєднання мовних засобів із комунікативною настроєністю мовця та реципієнта складає один із основних видів мовної ввічливості – негативний. Логічно, що стратегія позитивної ввічливості формуватиметься за позитивного образу слухача і застосовуватиме тактику акцентування на взаємовигідній співпраці, солідарності, відповідно лінгвістично її оформлюючи.
Одним із недоліків теорії ввічливості, розробленої представниками стратегічного підходу, і, зокрема, Браун та Левінсоном, є брак уваги до “Я”-образу мовця. Якщо взяти до уваги, що ввічливість покликана забезпечити гармонійну соціальну взаємодію, а мовець насамперед прагне зберегти свій образ в очах колективу як індивідуума із передбачуваною поведінкою, яка не загрожує соціальній рівновазі, це дає можливість припустити другорядну важливість образу слухача. Таким чином, виникає можливість класифікації стратегій ввічливості не лише за її типами, але й за спрямованістю на здійснення акту збереження та загрози суспільному образу ініціатора комунікації ?Мейер?.