Законодавство та правотворчість

ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Законодавства та його система
1.1.Система законодавства
1.2. Систематизація нормативно- правових актів
Розділ 2. Правотворчість
2.1. Поняття та фактори правотворчості.
2.2. Принципи правотворчості.
2.3. Методи та стадії правотворчості.
2.4. Види правотворчості.
Висновки
Список використаної літератури

Вступ
Держава через систему правових (юридичних) норм, що утворюють об”єктивне юридичне право, змінює чи забороняє певні правила поведінки у суспільстві. На практиці це результат цілеспрямованої, свідомої діяльності компетентних державних органів, або інших уповноважених на це державою громадських об’єднань, трудових колективів, в особливих випадках всього народу (референдум). Таку діяльність відображають поняттям правотворчості або нормотворчості.
Отже, правотворчість – це діяльність компетентних державних органів, уповноважених державою громадських об’єднань, трудових колективів або (у передбачених законом випадках) всього народу чи його територіальних спілностей по встановленню, зміні чи скасуванню юридичних норм.
Чим цивілізованіше суспільство, тим поширенішою формою права в соціально-орієнтованому суспільстві над іншими формами права, що в них є можливість найбільш чітко, ясно, однозначно сформульований зміст юридичних прав і обов’язків; якнайшвидше довести до відома адресатів юридичні норми і їх зміст; забезпечити сприятливі умови для швидкого відшукування потрібної юридичної норми; створити умови для правильного, адекватного розуміння” з’ясування адресатом норми її істинного змісту; оперативно змінювати чи скасовувати юридичну норму; здійснювати впорядкування, погодження, систематизацію численних юридичних норм.Якщо поняття системи права характеризує зміст самого права, то поняття системи законодавства – властивість форми права.Галузі законодавства в багатьох випадках співпадають з галузями права (кримінальне, цивільне). В інших випадках галузь права охоплює декілька галузей законодавства.
Наприклад: галузь господарського права. Норми права, що регулюють
господарські відносини містяться і в цивільному Кодексі, податковому законодавстві, зовнішньоекономічному.
Система законодавства – це система всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів держави в залежності від розподілу на галузі, інститути, певні групи за юридичною силою.
Система права розвивається скоріше за систему законодавства. Система законодавства залежить від системи права, оскільки система законодавства є результатом діяльності суб’єктів правотворчості. Система права розвивається об’єктивно.
Постійний розвиток і удосконалення соціально-економічних відносин об’єктивно вимагає забезпечення їх відповідною законодавчою базою.
Правотворчий процес, як основний засіб здійснення державної політики гармонізації суспільних взаємодій, покликаний задовольняти цю нагальну потребу суспільства. Однак характер практичної реалізації створення адекватного правового поля породжує дві основні проблеми суто пізнавального характеру: по-перше, систематизацію накопиченого нормативного матеріалу «обгрунтування фундаментальних принципів, на яких він базується, по-друге, відповідність утворених системно-структурних одиниць права динаміці соціальних взаємодій.
Таким чином, систематизація законодавства є суттєвим чинником у правотворенні, забезпеченні реалізації правових норм та підвищенні правосвідомості громадян.
І також можна сказати, що визначений в даній роботі аспект слід розглядати через призму „відповідності- невідповідності” правотворчості і її результату – нормативної бази основним етичним вимогам, вплив цього фактора на правосвідомість і законослухнянність громадян, викорінення правового нігілізму, а в результаті – на ефективність правозастосування, на реалізацію правових норм на захист прав, свобод і законних інтересів широких верств населення.
Актуальність даної роботи полягає в тому, що на даному етапі існує необхідність серйозного реформування правової системи. Необхідність реформування правової системи України в сучасних умовах стала очевидною вже не тільки для юристів- професіоналів у сфері правотворчості, а й для переважної більшості мислячих політиків, керівних урядових структур, голів Рад, народних депутатівУкраїни – тобто для всіх хто розуміє значення закону для державного і суспільного життя і гостру потребу створити із проведенного за ці роки нагромадження правових регуляторів певну систему.
Держава веде свою законотворчу політику на основі вивчення потреб суспільства та пізнання тенденцій суспільного розвитку. Основними імпульсами щодо створення закону чи іншого нормативного правового акта є суспільне значуща проблема, гостра соціальна ситуація, невирішення питань, тобто те, що має велике значення для більшості людей, для держави в цілому.

Об’єктом дослідження є проблеми пов’язані з процесом створення норм права.
Предметом дослідження є вплив неефективних нормативних актів
Мета дослідження полягає в характеристиці правотворчості, та доведення того факту що за результатами правотворчої роботи – якістю законів та інших нормативних актів- роблять висновок про державу в цілому.
Для досягнення мети були поставлені такі завдання:
1. Охарактеризувати поняття та фактори правотворчлості, та принципи;
2. Розглянути методи та стадії правотворчості;
3. Розглянути систему законодавства;
4. Дати характеристику систематизації нормативно- правовим актам;
Під час вирішення визначених завдань використовувались наступні методи дослідження:
1. Синтез та узагальнення матеріалу;
2. Метод ретроспективного аналізу.
Практична цінність роботи полягає в узагальнені знань про правотворчість та законодавство України.
Характер проблеми і поставлені завдання передбачають структуру роботи, яка складається зі вступу, де обґрунтовані актуальність проблеми, поставлені мета і завдання роботи, двох розділів; перший розділ містить інформацію про систему законодавства, та систематизацію нормативно- правових актів; а другий розділ містить: поняття та фактори правотворчості, принципи правотворчості, методи та стадії правотворчості, види правотворчості. А також висновків та списку використаної літератури.