Притча – жанр усної народної творчості

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИТЧІ ЯК ЖАНРУ УСНОЇ НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ 6
1.1. Поняття притчі 6
1.2. Історія притчі в давньоруській літературі 8
1.3. Притча як літературознавча проблема 16

РОЗДІЛ 2. ТИПОЛОГІЯ ТА ПОЕТИКА ПРИТЧ 19
2.1. Види притч 19
2.2. Поетика притч 23

ВИСНОВКИ 27
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 29

ВСТУП

Притча (слов. притка – випадок, подія) – іносказання, образна розповідь, що часто вживається в Біблії і Євангеліє для викладу віроповчальних істин.
Притча – малий дидактико-алегоричний літературний жанр, що містить в собі моральне чи релігійне повчання (глибинну мудрість). У ряді своїх модифікацій близька байці. На відміну від байки притча не містить прямої настанови, моралі. Слухач сам повинен її вивести. Тому Свої притчі Христос зазвичай закінчував вигуком: «Хто має вуха слухати, нехай слухає!». Це універсальне явище в світовому фольклорі та літературі (наприклад, притчі Євангелій, в тому числі про блудного сина).
Притча – невелика розповідь алегорична за формою і морально-дидактична за своїм призначенням. До схожої з нею в поетичній формі – байці, притча відноситься так, як алегорія – до поетичного образу: у той час як застосування способу нескінченно різноманітні, алегорія і притча символізують, за задумом автора, лише одну, цілком певну ідею. Процес творчості у створенні притчі протилежний поетичному. Поет мислить образами, які можна потім перевести в абстрактні формули, на прозаїчну мову; автор притчі має готове прозове узагальнення і лише одягає цю абстракцію в художню оболонку індивідуального випадку. У створенні притчі немає руху думки вперед: ідея робиться в новій, образній формі наочніше, стає загальнодоступною, але не створюється знову, не стає складнішою, розвиненішою. Це стосується тільки моменту індивідуального створення притчі: надалі своєму існуванні вона може застосовуватися до інших випадків, стати алегоричною в ширшій формі, опоетизованою: це умова її життя, бо притча, придатна тільки для одного виняткового випадку, зникає з пам’яті разом з ним.
Актуальність дослідження. Поняття «притча» має кілька значень. Воно може означати: прислів’я, приказку, мудрий вислів, моральне повчання, коротку розповідь. У виразі «стати притчею во язицех» слово «притча» слід розуміти як приказку: увійти в приказку у язичників. Тому словом «притча» називаються як алегоричні повчальні розповіді, так і короткі вислови, прислів’я. Мова притчі від початку і до кінця поетична. Питання однозначного визначення поняття притчі до сих пір лишається відкритим. Саме тому дослідження цієї теми є цілком актуальним.
Проблему притчі як жанру усної народної творчості досліджували такі вчені, як Денисюк І., Дзира Я., Єфремов С. О., Лановик М. Б., Лановик З. Б, Мишанич О., Оглоблин О., Пропп В.Я., Соболь В., Степанишин Б., Чижевський Д., Шевчук В. та ін. Незважаючи на це, залишаються питання, що потребують подальшого опрацювання.
Мета дослідження полягає в характеристиці притчі як жанру усної народної творчості. Для досягнення мети були поставлені такі завдання:
1. Охарактеризувати поняття притчі;
2. Узагальнити інформацію про історію притчі в давньоруській літературі;
3. Проаналізувати притчу як літературознавча проблема;
4. Описати види притч;
5. Дослідити поетику притч.
Об’єктом дослідження є усна народна творчість.
Предметом дослідження є притча як окремий жанр усної народної творчості.
Під час вирішення визначених завдань використовувались наступні методи дослідження:
1. Загальнонауковий: синтез, аналіз та порівняння наукової літератури для теоретичного підґрунтя дослідження.
2. Діалектичний метод використовувався з метою пояснення виникнення та розвитку певних поглядів і теорій.
3. Порівняльний метод був використаний з метою порівняння поглядів різних науковців на поняття, що аналізуються в дослідженні.
Практична цінність роботи полягає в узагальнені знань про притчу як окремий жанр усної народної творчості. Дослідження може використовуватися в навчальних цілях.
У відповідності до поставлених мети та конкретних завдань дослідження, визначено структуру роботи. Вона складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.