Особливості статусу субєктів адміністративно-правових відносин

Зміст

Вступ 3
Розділ І. Загальна характеристика адміністративно-правових відносин
1.1 Поняття й основні риси адміністративно-правових відносин
1.2 Види адміністративно-правових відносин
Розділ ІІ Особливості статусу суб’єктів адміністративно-
правових відносин
2.1 Особливості адміністративно-правового статусу громадян
2.2 Компетенція державного органу як вираз його
спеціальної правосуб’єктності
2.3 об’єднання громадян, органи самоврядування, самодіяльні
організації та їх статус правосуб’єктності
2.4
2.5
Висновки
Список використаних джерел

Вступ
Насамперед, лише зауважимо, що становлення суверенної незалежної України та швидка зміна політичних, соціально-економічних умов розвитку держави і суспільства – все це обумовлює, не тільки перманентний, а й інтенсивний правотворчий процес, у тому числі і в області адміністративного законодавства. Наприклад, введення в дію Закону України “Про місцеві державні адміністрації” № 586-14 від 09 квітня 1999р., спричинило за собою відміну чотирьох попередніх Указів Президента у цієї сфері (у тому числі Указ № 760/95 від 21.08.1995р.). У свою чергу, останні зміни до вищеназваного Закону були затверджені Рішенням Конституційного Суду лише 4 грудня 2001р.
Тепер до головного. Учбовою метою даної роботи є розкриття теми “обласних державних адміністрацій як суб’єктів адміністративного права”. Тому, спочатку, слід визначитись з деякими базовими термінами, предметом та об’єктом дослідження.
Варто зауважити, що адміністративне право – це самостійна галузь правової системи України. Галузі права відрізняються друг від друга по предмету і методу правового регулювання. Зокрема, цивільному праву властиве регулювання цивільних правовідносин (майнових і зв’язаних з ними особистих немайнових прав), карному праву – регулювання відносин, зв’язаних зі злочином і покаранням. Конституційне право, як провідна галузь, “закріплює основні принципи організації та функціонування виконавчої влади, місце її суб’єктів у державному механізмі, правові основи їх формування і взаємовідносин з суб’єктами інших гілок єдиної державної влади; права і свободи людини і громадянина, значна частина яких практично реалізується у сфері державного управління. Отже, норми конституційного права є основою для вироблення адміністративно-правових норм. Адміністративне право їх деталізує і конкретизує. При цьому воно визначає правовий механізм реалізації прав і свобод громадян, компетенцію різних ланок системи виконавчої влади; адміністративно-правовий статус конкретних учасників управлінських відносин і адміністративно-правові засоби їх захисту; форми і методи державно-управлінської діяльності, основи її галузевої і міжгалузевої, регіональної і місцевої організації тощо”1.

У суспільстві діють норми (запроваджені або узаконені правила поводження), що впливають на людську поведінку і стосунки різного роду.
Норми можуть мати своїм предметом ставлення людини до зовнішньго світу і до самої себе (це норми моральні), до Творця (це норми релігійні), до іншої людини або об”єднань осіб. Останні є юридичними нормами. Головна функція цих норм – у розмежуванні інтересів, а також в обмеженні свободи кожного ів інтересах всіх членів суспільства.
Суспільний зв”язок (відношення) між людьми полягає у тому, що вони є усвідомлення загальних цілей або будучи вимушені життєвою необхідністю, визнають себе зобов”язаними слідувати певним, більш чи менш одинаковим для всіх членів суспільства, нормам поведінки, що ними ж виробляються.
Роль права полягає в регулюванні, стабілізації, упорядкуванні, уніфікації всього того, що носить характер випадковості, тимчасовості, окремості.
Адміністративне публічне право є внутрішнім публічним правом, бо охоплює правові норми, що застосовуються до відносин між державою та юридичними особами, які належать до іноземної держави. Такі нарми, наприклад, містяться у Законах України “Про об”єднання громадян”, “Про власність”, “Про підприємства” тощо.
Адміністративне приватне право охоплює сукупність норм, що регулюють відносини управлінського характеру, які виникають між державою та фізичними особами на підставі юридичних актів. Це законодавство, що регулює паспортний режим, порядок пересування іноземних громадян у країні, організації і проведення демонстрацій, мітингів, діяльність по реєстрації актів приватно-правової властивості у місцевих органах виконавчої влади (ліцензування підприємства, реєстрація релігійної громади тощо).
В даній курсовій роботі, тема якої адміністративно-правовий статус громадстких об”єднань, ми розглянемо слідуючі питання: поняття і види об”єднань громадян; відмінні ознаки об”єднань і державних органів: аспекти співробітництва; легалізація та правосуб”єктивність об”єднань громадян; відповідальність за порушення законодавства. А також дамо визначення основних понять і канонів, які стосуються до об”єднань громадян.