Національно-визвольна війна 1648-1651 рр

ЗМІСТ

Вступ ………………………………………………………………………………………3
Розділ 1. Історіографія та джерела ………………………………………………………9
1.1. Історіографія проблеми ………………………………………………………………..9
1.2. Джерела та їх едиційна історія …………………………………………………….20
Розділ 2. Річпосполитська мемуаристика XVII ст. як явище …………………………33
2.1. Суспільне середовище та традиції створення мемуарів …………………………33
2.2. Життєписи шляхтичів-мемуаристів як тло їхніх творів …………………………43
Розділ 3. Шляхетські мемуари про військові кампанії національно-визвольної війни 1648-1651 рр. ……………………………………………………………………………62
3.1. Протистояння повстанців та урядової сторони в 1648-1650 рр. в мемуаристиці …………………………………………………………………………………………….62
3.2. 1649-1650 рр.: окремі аспекти українсько-річпосполитського конфлікту в записах сучасників …………………………………………………………………………84
3.3. Військова кампанія 1651 р. як тематичний об’єкт літописців епохи ………….100
Розділ 4. Завершальний етап повстання Б. Хмельницького та уявлення про ворога в спогадах та автобіографічних щоденниках середини ХVІІ ст………………………132
4.1. 1652-1657 рр. очима сучасників подій ……………………………………………132
4.2. Шляхетська мемуаристика середини XVII ст. і образ ворога в ній ………………..154
Висновки ………………………………………………………………………………..172
Список використаних джерел та літератури ……………………………………………176

ВСТУП

Актуальність теми. Національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст. завжди перебувала в центрі уваги вітчизняної історіографії. Сьогодні також її події продовжують залишатися на вустах у істориків, хвилювати їх, цікавити, провокувати на дискусії. Однак пізнання цього явища є невичерпним, як невичерпною є наша історія XVII ст. – складна і неоднозначна.
Мемуари сучасників та очевидців подій віддавна вважаються дослідниками чи не найколоритнішими джерелами для характеристики епохи, з огляду на наявність в них таких деталей, які майже неможливо віднайти в інших пам’ятках. Незважаючи на всю суб’єктивність цих наративних джерел, присутність автора часто в гущі подій дозволяє відчути „рух часу”, визначити його ставлення до певних суспільних явищ, окремих людей, хоча цю інформацію часто доводиться шукати між рядків. Закономірно, що мемуари сучасників Національно-визвольної війни середини XVII ст. неодноразово використовувались вітчизняними дослідниками, однак, як правило, це здійснювалось шляхом використання певних фрагментарних відомостей з метою підсилення фактів, віднайдених в інших джерелах. Польська історіографія, в свою чергу, має в своєму активі напрацювання з витворення портрета пересічного шляхтича XVII ст. і його уявлень, спираючись саме на наративну спадщину. Однак в працях польських дослідників подіям української історії відводилась другорядна роль на тлі загальної історії Речі Посполитої. Окремого дослідження, де б презентувалась візія Національно-визвольної війни 1648-1657 рр., витворена шляхтичами-сучасниками подій, з акцентом на особливостях їх життєписів, світогляду та культурно-історичному контексті доби не проводилось. Виходячи із модерних напрямків розвитку історичної науки, насамперед історичної антропології, проблема, заторкнута в дисертації, набула нового актуального звучання. Вона пов’язана із прагненням автора зрозуміти, які чинники вплинули на шляхтичів-мемуаристів у процесі написання нотаток, що в свою чергу зумовило позитивне чи негативне представлення певного образу у шляхетських нотатках. Іншим актуальним мотивом звернення до проблеми є необхідність дослідження, наскільки конкретні уявлення шляхтичів про повстання Б. Хмельницького співвідносились з прийнятою на рівні аксіоми думкою про негативізм річпосполитського суспільства середини XVII ст. у ставленні до цих карколомних подій. Необхідність корегування існуючого в попередній стереотипу є додатковим чинником, який пояснює актуальність обраної теми.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках науково-дослідної теми „Актуальні проблеми української історії та історіографії модерного часу”, яка виконується в Національному університеті „Острозька академія”.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексне представлення подій національно-визвольної боротьби українського народу 1648-1657 рр. у спогадах та автобіографічних щоденниках, створених шляхтичами-сучасниками у співвідношенні з чинниками, які вплинули на погляди авторів.
Досягнення мети передбачає реалізацію наступних дослідницьких завдань:
– окреслити суспільне середовище, в якому у XVII ст. розвинулась річпосполитська мемуаристика, її головні традиції та відмінності від мемуарів сучасної доби;
– простежити основні віхи життєвого шляху мемуаристів, встановити його вплив на інформаційну та емоційну наповненість їхніх творів;
– реконструювати мотивацію авторів у представленні читачам причин вибуху повстання Б. Хмельницького, визначити у цій мотивації співвідношення об’єктивних соціальних обставин і вчинків окремих діячів епохи;
– представити шляхетську візію протистояння повстанської та урядової сторін на початку Хмельниччини;
– проаналізувати характеристику окремих аспектів еволюції українсько-річпосполитського конфлікту 1649-1650 рр. в записах сучасників;
– з’ясувати особливості військової кампанії під Берестечком як тематичного об’єкту літописців епохи;
– реконструювати картину національно-визвольної війни у 1652-1657 рр., змальовану мемаристами;
– дослідити образ ворога, витворений в шляхетській мемуаристиці стосовно подій 1648-1657 рр.;
– встановити вплив на формування цього образу віровизнання, регіонального походження, професії, родинних зв’язків мемуаристів.
Об’єктом дисертаційного дослідження є спогади та автобіографічні щоденники шляхтичів – очевидців та сучасників подій Національно-визвольної війни 1648-1657 рр.
Предмет дослідження – візія протистояння повстанців на чолі з Б. Хмельницьким та урядової сторони, зображена у шляхетських спогадах та автобіографічних щоденниках.
Хронологічні рамки роботи охоплюють 1648-1657 рр. – визначальний період українсько-річпосполитського протистояння в середині XVII ст., який спровокував неабияку писемну активність шляхтичів. Нижня межа дослідження зумовлена розгортанням в 1648 р. повстання під проводом Б. Хмельницького, яка підважила основи політико-правового устрою Речі Посполитої. Верхня межа окреслена фактом смерті лідера повстанців у 1657 р., після чого рух, ним започаткований, набрав інших рис та форм.
Географічні межі дослідження охоплюють територію сучасної України та сусідніх з нею держав – Польщі, Литви, Молдови, Румунії, Росії та Білорусі, – де протягом 1648-1657 рр. відбувались головні акції протистояння.
Методи дослідження. В основу роботи покладено загальні принципи науковості та об’єктивності. Для всебічної характеристики візії Національно-визвольної війни 1648-1657 рр. залучались загальнонаукові методи аналізу та синтезу з опорою на принцип історизму. З їх допомогою картина шляхетського світобачення стосовно подій повстання, очолюваного Б. Хмельницьким, представлена цілісним явищем у взаємозв’язку з реальними подіями, які мали місце. Проблемно-хронологічний метод став визначальним при аналізі історіографічного доробку, давши змогу презентувати розвиток історичної думки в контексті дослідження річпосполитської мемуаристики XVII ст. На підставі методу періодизації в роботі було виділено кілька відмінних за інтенсивністю розвитку подій та їх значенням періодів, порівняння в рамках яких поглядів мемуаристів допомогло цілісно представити шляхетську візію на окремі завдання, поставлених автором. Для характеристики життєписів авторів спогадів та щоденників письма було застосовано просопографічний метод з наголосом на встановленні родинних, політичних, клієнтурно-патрональних зв’язків з людьми, про яких любителі красного писемства згадували у нотатках. Це допомогло з’ясувати їхню схильність до змалювання певних осіб чорними або кольоровими фарбами. Історико-компаративний метод дозволив порівняти погляди близьких за суспільним становищем авторів і визначити, наскільки їхнє бачення співвідноситься з положеннями, запропонованими українською та польською історіографією. Без використання критичного методу, передусім внутрішньої критики джерел, досліднику не вдалося би пояснити радикальну зміну поглядів окремих мемуаристів за порівняно короткий період часу, як і з’ясувати, що в певних випадках рядки виходили зовсім не з-під пера людини, за яку прагнув себе видати автор.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше у вітчизняній історіографії на основі аналізу шляхетських спогадів та автобіографічних щоденників про події Національно-визвольної війни 1648–1657 рр. витворено картину бачення сучасниками переломної епохи середини XVII ст. Шляхом порівняльного аналізу напрацювань вітчизняних та польських фахівців з’ясовано стан розробки теми, простежено основні напрями її вивчення, введено до наукового обігу низку інформаційних матеріалів з неопублікованої „щоденникової книги” Марціна Ґолінського. Вперше комплексно окреслено едиційну історію річпосполитської мемуаристики з позиції джерела до вивчення подій власне української історії 1648–1657 рр. та узагальнено особливості класифікації мемуарів XVII ст. як окремого різновиду наративних джерел. Здійснено чітке розмежування прозових переробок історичних творів В. Коховського та С. Твардовського, які в попередній історіографії часто відносилися до категорії мемуарів. Сформульовано та аргументовано висновок про те, що негативізм у зображенні ворожої сторони значною мірою залежав від емоційності автора і був спричинений обуренням від замаху повстанців на священну з точки зору правової середньовічної доктрини королівську владу та ще й у союзі з представниками „нечестивої віри” – мусульманами. Поряд з цим на основі аналізу джерельних матеріалів показано раціональне бачення шляхтичами причин конфлікту, чинників, які зумовили поразки річпосполитського війська, незамовчування промахів керівництва армії та держави. Найбільшою щирістю в цьому плані характеризувалися мемуари Я. Лося та С. Освєнцима. Шляхом залучення низки матеріалів синтезовано уявлення шляхтичів про конфронтацію 1648–1657 рр. у співвідношенні з життєвими факторами, які вплинули на їхні переконання і відповідно представлення певних осіб у позитивному світлі. На основі аналізу мемуарів шляхтичів, які довгий період життя віддали службі у війську, підтверджено і розвинуто тезу Н. Яковенко про існування у соціально-культурному просторі Речі Посполитої формації „воїнів”, нерозділеної національними і релігійними відмінностями, в межах якої пропагувалась повага до колег по зброї та відзначення їхніх позитивних рис навіть за умови знаходження по різні боки “барикад”. Через призму даного суспільного уявлення розглянуто поділ армії повстанців на професійних воїнів та т. зв. „голоту” – простих людей, які потрапили у військо силою випадку, трактування останньої групи виключно негативно.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні положення дисертаційного дослідження та нагромаджений в ньому фактичний матеріал може використаний при написанні конкретно-проблемних та узагальнюючих праць з історії України середини XVII ст., зокрема історії суспільних уявлень цього періоду. Окремі її положення можуть стати в нагоді в розробці проблем джерелознавства історії України XVII ст., при підготовці загальних та спеціальних курсів історії України.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації апробовані у виступах на наступних наукових заходах:
– IV Буковинська міжнародна історико-краєзнавча конференція, присвячена 600-річчю першої історичної згадки про Чернівці, (12-13 жовтня 2007 р.), м. Чернівці;
– Всеукраїнська наукова конференція „Микитинська Запорозька Січ і початок національно-визвольної війни українського народу середини XVII століття”, (30 квітня 2008 р.), м. Нікополь Дніпропетровської області;
– V Міжнародна наукова конференція “Шляхи становлення незалежності Польщі і України: минуле, сучасне, майбутнє”, (15-16 листопада 2008 р.), м. Житомир;
– „Дні науки” в Національному університеті „Острозька академія” (2006, 2009 рр.).
Основні положення дисертаційного дослідження викладені у шести статтях, з яких п’ять опубліковані у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура дисертаційного дослідження зумовлена його метою і завданнями. Робота складається з переліку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (406 позицій). Обсяг основного тексту – 175 с.