Позитивні і негативні типи ввічливості

Стратегії позитивного та негативного типу ввічливості передбачають наявність демонстрованої, до певної міри, спрямованості на кооперацію одразу обох учасників комунікації – мовця та слухача. Водночас при характеристиці цих стратегій лише через аспект тактичного підходу мовця до взаємодії, вони набувають дещо іншого значення.
Тенденція використовувати позитивні формули ввічливості із одночасним акцентуванням соціальної близькості адресанта та адресата визначається як стратегія солідарності [25; 65]. Остання може бути використана як основна оперуюча стратегія цілої групи або як тактична альтернатива окремого мовця у конкретній мовній ситуації. Структурно дана стратегія буде включати інформацію про особу, використання прізвиськ, іноді навіть образливі та лайливі слова (особливо серед чоловічого контингенту), а також сленгові та діалектні вирази. Часто стратегія солідарності позначена використанням одразу типу “we” (ми) та  “let’s” (давайте).
Використання кліше негативного типу ввічливості, спрямоване на підкреслення права слухача на свободу дії, формує стратегію поваги [25; 66]. Аналогічно,  дана стратегія може бути використана як окремим мовцем так і цілим мовним колективом. Вираження поваги є невід’ємною частиною того, що іменується „офіційною ввічливістю”. Цей вид мовної ввічливості є безвідносним і включає повідомлення, не адресовані жодному з комунікантів (“Parking is not allowed here, miss”). Мовні засоби, використовувані в рамках цієї стратегії включають відсутність будь-яких особистих претензій до співрозмовника, таким чином наголошуючи незалежність учасників комунікації.
Підсумовуючи, ми можемо співвіднести стратегії солідарності та поваги із позитивним та негативним типами ввічливості. Щодо превалюючого в британському варіанті типу ввічливості, то ним є негативна стратегія ввічливої мовної поведінки.
Позитивні і негативні типи ввічливості будуть тими суперкатегорями, у рамках яких виникатимуть різного роду вужчі класифікації стратегій ввічливості. Основою для подібних класифікацій можуть бути як компоненти комунікативного контексту (трудоємкість (rank of imposition), соціально-психологічна дистанція, так і особливості комунікативних актів (корисність по відношенню до  слухача або мовця, прямолінійність вираження змісту тощо).
Проте будь-яка класифікація буде розглядатися у двох аспектах, а саме а) лексико-граматичні засоби вираження б) прагматичні особливості конкретних мовленнєвих тактик.