Відповідальність за шкоду, заподіяну зловживанням правом

ВСТУП
Принцип самостійного і безперешкодного здійснення суб’єктивних прав є одним із базових у праві та пронизує всю юриспруденцію. Саме він лежить у основі існування правової держави і громадянського суспільства. Однак міра свободи, закладена в суб’єктивному праві кожної особи, не є абсолютною, а вихід за його межі перетворює таку поведінку особи у правопорушення. Теорія крайнього індивідуалізму не є позитивною для суб’єктивного права особи, оскільки вона спрямовує на егоїстичне, анархічне свавілля й ігнорує значимість такої великої соціальної проблеми, як обов’язок і відповідальність особистості перед суспільством. Таким чином, небезпека зловживання правом полягає у тому, що недобросовісна реалізація норм права може спотворити сутність принципу «дозволено усе, що не заборонено законом».
Актуальність теми дослідження полягає в тому, що зловживання правом по своїй суті є деструктивним явищем для будь-якої правової системи. В Україні зловживання правом набуло масового характеру і є одним із чинників дискредитації правової системи, а також зростання правового нігілізму. Саме у такій ситуації, дієвий механізм правової відповідальності має бути тим інститутом, який обмежуватиме правомірне застосування особами власних прав, та встановлювати санкції за їх порушення. Прикладами відсутності такого механізму є численні рейдерські захоплення, ворожі поглинання, процесуальні диверсії та інші діяння, які паралізують нормальну діяльність держави.
Проблематика зазначеної теми була апробована на ХІV науково-практичній студентсько-викладацькій конференції «Дні науки» в Національному університеті “Острозька академія».
Сутність проблеми відповідальності за шкоду, заподіяну зловживанням правом, полягає у тому, що, по-перше, зловживання правом зовні завжди виглядає як дія особи, яка здійснюється у межах належного їй права, і поки не буде доведена спрямованість дії на заподіяння шкоди іншим особам, навіть якщо ця шкода була вже завдана, воно залишається некараним. По-друге, слід зазначити, що чинне законодавство України, присвячене питанням зловживання правом, унікальне тим, що практично в жодному з нормативно-правових актів узагалі не дано дефініції «зловживання правом». Водночас у багатьох нормативно-правових актах сформульовано переліки діянь, котрі, на думку вітчизняного законодавця, є зловживаннями правом. До того ж, зараз у законодавстві України вже встановлена відповідальність за певні діяння, що за своєю сутністю є зловживаннями правом, однак до числа таких формально не належать. По-третє, з точки зору сучасної теорії права поняття і форми зловживання правом у переважній більшості випадків є оцінними поняттями.
Однак юридична практика, на відміну від юридичної науки, не містить оцінних понять, оскільки вони призводять до розбіжностей при тлумаченні, а отже, до різнобою в правозастосуванні. Через відсутність ознак складу даного діяння в законодавстві неможливо визначити чіткий перелік меж здійснення суб’єктивного права, вихід за які буде свідчити про зловживання особою своїми правами.
Фокусуючись саме на наслідках зловживання правом варто відмітити, що в законодавстві не передбачено конкретних мір юридичної відповідальності саме за несумлінне здійснення приналежного особі права. Це, у свою чергу, призводить до того, що відсутність у законодавстві дефініції зловживання правом, ознак цього явища, служить причиною небажання судових органів виносити рішення, які прямо пов’язані з застосуванням цього інституту.
Метою дослідження є висвітлення комплексу теоретико-правових проблем, пов’язаних із існуванням та застосуванням такого виду цивільно-правової відповідальності як відповідальність за шкоду заподіяну зловживанням правом.
У відповідності до сформульованої мети визначені основні завдання даного дослідження: 1) провести характеристику сучасного стану теоретико-правової розробки проблеми зловживання правом у просторі та часі та виявити етапи у розвитку уявлень про зловживання правом; 2) дати системний аналіз категорії зловживання правом; 3) класифікувати існуючі види та форми зловживання правом, визначивши особливі ознаки кожної з груп, як у вітчизняній правовій системі так і у іноземних правових системах; 4) встановити підстави відповідальності за шкоду заподіяну зловживанням правом, а також санкції, які застосовуються задля перешкоджання неправомірної діяльності.
Об’єктом дослідження даної роботи виступають суспільні відносини, які виникають під час зловживання одним із суб’єктів правовідносин власними правами, і дані діяння обмежують права та законні інтереси інших осіб. У свою чергу, предметом становлять чинна нормативно-правова база України, а також науково-теоретичні праці вітчизняних та іноземних вчених-цивілістів та науково-публіцистичні роботи юристів-практиків, щодо фактичного існування зловживання правом у юридичній діяльності.
Спираючись на поставлені вище завдання можна припустити, що у даній роботі буде використано цілий комплекс методів правового дослідження. У зв’язку з невизначеністю з самою правовою природою зловживання правом слід звернути увагу на структурно-функціональний метод, оскільки потрібно визначити, в першу чергу, місце даної категорії у правовій системі в цілому, а також її прикладну сутність у сучасній юридичній практиці. У даному дослідженні необхідно постійно спиратись на нормативно-правову базу, оскільки формуючи різні концепції та судження, важливо не відривати їх від норм права. У такому випадку має місце формально-догматичний метод. Другий розділ, буде ґрунтуватись на даному методі, оскільки у ньому акцент ставитиметься на систематизацію та класифікацію різноманітних видів та форм зловживання правом. Насамкінець, слід зазначити і порівняльно-правововий метод, оскільки важливе місце у досягненні поставленої мети займає порівняння з правовими добутками іноземних країн, їх тлумачення зловживання правом та практичне застосування відповідальності за такий вид цивільного правопорушення.
Даний правовий інститут не є новим у вітчизняній правовій системі. Проблемами кваліфікації зловживання правом та її правовими наслідками займалися ряд видатних цивілістів, у тому числі Агарков М.М., Бару М.І., Братусь С.Н., Грибанов В.П., Малеїн Н.С., Покровський І.О., Рясенцев В.А., Суханов Є.А. та ряд інших. При цьому варто зазначити, що протягом останнього часу інтерес до даного питання значною мірою зріс, що пов’язано не лише із включенням до Цивільного кодексу (надалі – ЦК) статті 13 (особливо ч. 3), але і з відсутністю єдиного погляду на розуміння поняття «зловживанням правом», а також зі збільшенням випадків застосування різноманітних форм зловживання правом у різних галузях права.
Потрібно відмітити, що бібліографічна база курсової роботи складається з чинних нормативно-правових актів України, а також з великої кількості статей, монографій та інших наукових праць стосовно поняття зловживання правом загалом, а також і щодо окремих його форм та видів. У процесі порівняння з іноземними аналогами зловживання правом використовуються нормативні акти, в першу чергу, Російської Федерації, а також ряд праць російських цивілістів, які досліджують дану категорію на основі власного законодавства.
Проблема сучасного права полягає у тому, що форм та видів зловживання правом є непомірна кількість, а санкції за такі діяння або не встановлені, або є не суттєвими. Саме у такій правовій колізії і полягає практичне значення даної роботи., Оскільки дослідження правової сутності зловживання правом дає змогу визначити способи та засоби протидії даним неправомірним діям, при цьому захищаючи власні інтереси.
Структура роботи являє собою взаємопов’язані та взаємодоповнюючі розділи, а саме перший розділ має назву – «Поняття та юридична природа зловживання правом». Розділ другий називається “Види та форми зловживання правом», а третій розділ має назву «Підстави та порядок відповідальності за зловживання правом». Крім висновків у кінці кожного розділу робота закінчується загальними висновками а також списком використаних джерел та літератури.