Міжнародна діяльність союзу визволення України 1914-1918 рр

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………3-10
Розділ 1. Створення та початок діяльності Союзу визволення України
1.1. Відозви СВУ та його політична платформа……………………………11-21
1.2. Політика Німеччини та Австро-Угорщини щодо діяльності Союзу визволення України……………………………………………………………..22-31
Розділ 2. Дипломатична діяльність в країнах австро-німецького блоку
2.1. Пропаганда українського питання в країнах Четвертного
союзу…………………………………………………………………………………..32-45
2.2. Діяльність СВУ у таборах військовополонених …………………..46-52
Розділ 3. Зв’язки Союзу визволення України з країнами Антанти та їх союзниками…………………………………………………………53-69
Висновки…………………………………………………………………70-73
Список використаних джерел та літератури…………………………74-81
Додатки……………………………………………………………………82-88

Вступ
Перша світова війна створила умови для національно-визвольного руху народів, які входили до багатонаціональних імперій – Австро-Угорської та Російської, що вступили у війну у протилежних блоках. Український визвольний рух не став винятком, політичні партії виступили на захист національних інтересів українського народу від зазіхань та колонізаторських апетитів Російської імперії. Більше того, політична ситуація тих років дала можливість українським партіям розвинути ідею відновлення української державності, а також розробити програму втілення її в життя. Показовим у прагненні домогтись створення незалежної держави була діяльність Союзу визволення України, який спрямував свою роботу на реалізацію цієї мети шляхом пропаганди українського питання за межами Австро-Угорської імперії. Визначення Російської імперії як головного ворога українського народу логічно означало орієнтацію СВУ на ті сили, які у Першій світовій війні виступали проти царської Росії. Такими, як відомо, були Німеччина та Австро-Угорщина.
Дослідження діяльності політичних партій різного спрямування є актуальним в плані вивчення історичних передумов виникнення зовнішньополітичної служби української державності, досвіду формування політичних цілей та завдань ідеї соборності, і що важливо – шляхів її реалізації. Аналіз практичних спроб втілення в життя цієї мети сприятиме використанню як позитивних, так і негативних моментів цієї політики в умовах формування демократичної України та її співпраці з іншими країнами.
Однак, об’єктивне вивчення багатьох тем національної історії в радянський період було неможливим, винятком не став і СВУ. Радянська історіографія зображувала його як організацію буржуазних націоналістів, що отримувала кошти від австро-німецького блоку з метою підривної діяльності серед російських військовополонених у боротьбі проти Росії. Наукове дослідження історії Союзу вважалося шкідливим і було суворо заборонено. Зрозуміло, що перегляд такого бачення діяльності Союзу розпочався у незалежній Україні.
Безпосереднє вивчення СВУ, його програмних засад, ролі у пропаганді ідеї незалежності України почалось ще у роки Першої світової війни. Члени Союзу у своєму друкованому органі „Вістник СВУ” намагались показати вагомість своєї діяльності, а також те, що український визвольний рух потрібно роглядати в контексті міжнародної політики. Роль СВУ як чинника міжнародної політики, важливість вирішення українського питання, ваги України у геополітичних розрахунках Центральних держав показано у статтях М. Лозинського, О. Скоропис-Йолтуховського, І. Бочковського.
Частина публікацій членів СВУ періоду війни присвячені національно-просвітницькій діяльності у таборах військовополонених українців в Австро-Угорщині та Німеччині. Питанню матеріальної основи існування та діяльності СВУ присвячені також публікації В. Дорошенка, М. Меленевського, О. Скоропис-Йолтуховського, О. Назарука. Є. Бачинський та Л. Ганкевич писали про те, яку інформацію про українців та українську справу подавали у зарубіжній пресі.
У праці К. Левицького [65] показано передумови створення політичних партій Галичини, в тому числі і СВУ. Автор розкриває роль Головної Української Ради, Союзу визволення України, Загальної Української Ради у спробі розв’язанні українського питання.
Українська радянська історіографія розглядала національно-визвольний рух загалом, і діяльність СВУ зокрема, такими, що підривають авторитет більшовицької партії. У діячах Союзу вбачали шпигунів, які працювали на уряди Австро-Угорщини і Німеччини, а взамін користувалися їх фінансовою допомогою. СВУ розглядався як крайня націоналістична організація, ворожа українському народу. Така оцінка роботи організації увійшла до синтетичних праць з історії Української РСР. Історик-марксист Р.Роздольський [77-82] гостро критикував діяльність політемігрантів із Наддніпрянщини, проте його дослідження ґрунтується на широкому використанні віденських архівів. Він, зокрема, подає відомості про початок діяльністі СВУ, внутрішньо-політичні відносини між членами Союзу, зв’зки СВУ з більшовицькою партією.
У 40-90-х рр. ХХ ст. в історичній науці української діаспори питання участі наддніпрянців у національно-визвольному русі знайшли відображення у працях В.Вериги [52; 53], С.Наріжного [67], Є. Пастернака [74]. Вчені розглядають роботу СВУ по виокремленню українських військовополонених в окремі табори, певні аспекти діяльності СВУ, видавничу справу та організацію друкованих органів Союзу. Д. Дорошенко [59] розкриває здобутки діяльності СВУ поза межами Австро-Угорської імперії, що переважно стосується утворення українських дивізій із полонених-українців.
З 90-х років починається новий етап у дослідженні тем національної історії. Це стосується насамперед вивчення національно-визвольного руху та діяльності політичних партій. Важливе значення для дослідження цієї проблематики мають праці Я. Грицака [56]. З’являється ряд статей про Союз визволення України, однак вони подають загальні відомості про діяльність цієї організації. Це, зокрема, публікації В. Мички та А. Стецьківа [66], В. Головченка [55]. У своїх дослідженнях вчені показують роль СВУ у національному русі та пропаганді української справи.
Серед праць цього періоду слід виділити наукову розвідку І. Срібняка [86] про організацію та функціонування таборів військовополонених українців, проведення у них просвітницької роботи, результатом якої стало утворення українських дивізій, які взяли участь у визвольному русі 1917-1918 рр.
Передумови створення СВУ і його діяльність знайшли висвітлення у статтях Ю. Лаврова [62; 63; 64]. У них автор характеризує налагодження співпраці діячів Союзу з політичними партіями Наддніпрянщини та Галичини та їх ставлення до діяльності СВУ.
Вагомий внесок у дослідження діяльності Союзу визволення України зробив І. Патер [72]. У своєму монографічному дослідженні автор проаналізував передумови виникнення СВУ, його програмні цілі, аспекти практичної діяльності, в тому числі, інформаційно-дипломатичну. Насамперед, праця є найбільш ґрунтовною при вивченні проблеми формування ідеї соборності та незалежності діячами СВУ, а також напрямків його діяльності, зв’язків з іншими політичними об’єднаннями. Крім того, окремі статті І. Патера [68; 69; 71; 73] також присвячені питанню передумов створення та діяльності Союзу.
Дослідженням діяльності наддніпрянської еміграції в роки Першої світової війни займається С. Адамович [49; 50]. Його кандидатська дисертація присвячена СВУ та його діяльності на західноукраїнських землях, зв’язкам з політичними партіями Галичини та Буковини. У своїх статтях автор висвітлює зв’язки Союзу із слов’янськими народами, його ставлення до загострення українсько-польських стосунків. С. Підгайний [75] досліджує формування ідеї соборності членами СВУ. Р. Романюк [83] досліджує висвітлення питання української державності у європейській пресі, використовуючи “Вістники СВУ”.
Аспекти практичної діяльності СВУ, налагодження контактів із представниками європейських народів, характеристику друкованих видань Союзу подають Д. Будков та Д. Вєдєнєєв [51; 54]. Я. Дашкевич [57] характеризує у своїй статті українсько-турецькі зв’язки періоду Першої світової війни, зокрема діяльність представництва Союзу у Константинополі. Роботі діячів Союзу визволення України у таборах військовополонених присвячена стаття Й. Саєвича [84], де автор прослідковує роль кооперативу „Власна поміч” у таборі Фрайштадт (Австрія). Розвідка Л. Клебан [61] розкриває роль М. Возняка у видавничій діяльності Союзу.
Таким чином, опубліковано низку праць, які присвячені СВУ. Однак, незважаючи на вивчення певних аспектів діяльності Союзу визволення України, вчені, які працювали над цією темою, не ставили за об’єкт дослідження міжнародну діяльність СВУ в роки Першої світової війни, відсутні спеціальні праці, в яких було б подано роль наддніпрянської еміграції у пропаганді ідеї самостійності України та її популяризації за межами Австро-Угорської імперії. Сучасний етап вимагає появи узагальненої праці, у якій було б проведено дослідження міжнародної діяльності Союзу визволення України, спрямованої на вирішення українського питання за кордоном. Тому вивчення даної теми є актуальним і становить суспільно-політичний інтерес.
Мета роботи – на основі джерел та літератури дослідити міжнародну діяльність Союзу визволення України, виділити етапи та напрямки цієї роботи, спрямованої на пропаганду ідеї самостійності України в країнах австро-німецького блоку і країнах Антанти.
Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати наступні завдання:
• висвітлити процес створення організації та політичну програму СВУ;
• з’ясувати ставлення Центральних держав до створення СВУ та його діяльності в інших країнах;
• проаналізувати умови проведення Союзом пропагандистської акції за кордоном;
• охарактеризувати напрямки дипломатичної діяльності Союзу;
• визначити основні здобутки та прорахунки міжнародної діяльності СВУ в роки Першої світової війни.
Об’єкт дослідження – Союз визволення України, безпартійна політична організація як одна із ланок політичного розвитку українського суспільства.
Предмет дослідження – діяльність СВУ на міжнародній арені за конкретними напрямками з метою пропаганди національно-визвольного руху українців та його підтримки іншими країнами.
Хронологічні рамки роботи охоплюють 1914-1918 рр. З початком Першої світової війни СВУ розпочинає інформаційно-дипломатичну діяльність як у країнах австро-німецького блоку, так і в країнах Антанти та її союзників. У червні 1918 р. Союз оголосив про саморозпуск у зв’язку з досягненням мети – відновленням української держави.
Методологічна основа дослідження – принцип історизму та наукової об’єктивності. У процесі дослідження застосовувалися порівняльно-історичний, аналітичний, метод узагальнення і синтезу, проблемно-хронологічний спосіб викладу матеріалу.
Джерельну базу дослідження, насамперед, склали неопубліковані документи Центрального державного історичного архіву України у м. Львові, в яких містяться цінні відомості про цілі та завдання СВУ, його просвітницьку діяльность на північно-західних українських землях, а також у таборах військовополонених. Значна кількість архівних матеріалів з досліджуваної теми зберігається у таких фондах: фонд 309 „Наукове Товариство ім. Т. Шевченка”, в якому містяться матеріали про національно-визвольний рух, суспільно-політичне життя Наддніпрянщини та Галичини та участь СВУ у цих процесах; фонд 359 “Назарук Осип – громадський діяч (1883-1940)”, де зберігається листування О. Назарука з А. Жуком, В. Сімовичем, В. Дорошенком, О. Скоролпис-Йолтуховським про внутрішньо-політичні відносини в середині організації, інформаційну діяльність членів СВУ. Зв’язки діячів Союзу – М. Меленевського та О. Скоропис-Йолтуховського з митрополитом А. Шептицьким, а також їх листування з приводу державно-політичної організації майбутньої української держави розкриває фонд 358 „Шептицький Андрій (1887-1918 рр.)”. Відомості про діяльність Загальної Української Ради та її співпраці із Союзом вміщені у фонді 440 „Загальна Українська Національна Рада, м. Відень”.
Цінним джерелом при вивченні досліджуваної теми є друкований орган СВУ „Вістник Союза визволення України”. В ньому вміщені статті та нариси, що відображали найрізноманітніші сторони українського життя, становище населення у період Першої світової війни, змагання українців за відродження власної держави. Значна кількість його матеріалів присвячена дипломатичній діяльністі Союзу за кордоном, інформуванню Центральних держав та країн Антанти про українців та український визвольний рух. Частина матеріалу розкриває реакцію зарубіжної преси на активізацію української справи на міжнародній арені.
Важливим джерелом є мемуарна література. Серед неї, потрібно виокремити спогади члена президії СВУ А.Жука [42], в яких розкрито генезис та програмові засади організації. Становище українського населення Галичини в умовах війни та його ставлення до діяльності наддніпрянських емігрантів відображено у спогадах Д.Дорошенка [41].
О. Скоропис-Йолтуховський [47] подає відомості про ставлення австрійського уряду до СВУ, надання дозволу діячам Союзу на проведення інформаційної акції серед інших народів Європи. Він розкриває також питання фінансової підтримки організації з боку урядів Центральних держав.
Значний інтерес становить збірник спогадів членів СВУ [48], які безпосередньо брали участь у проведенні просвітницької роботи у таборах військовополонених, що було складовою частиною міжнародної діяльності Союзу визволення України у період Першої світової війни.
Важливим джерелом є спогади В. Проходи [44-46], учасника визвольних змагань періоду Першої світової війни, активного діяча СВУ у таборах полонених-українців російської армії. У них він подає основні напрямки діяльності СВУ, зокрема роботу над організацією таборів для військовополонених, а також для старшин-офіцерів, відкриття представництв Союзу за кордоном, зв’язки окремих діячів СВУ з більшовиками.
Використана значна кількість джерел створила умови для дослідження Союзу визволення України, його ролі у пропаганді ідеї української самостійності.
Робота складається зі вступу, основної частини, що містить три розділи, висновків, має список джерел та літератури і додатки.