Класифікація анотацій

Класифікація анотацій. Розмаїття мети складання анотацій, різноманітність інформаційно-пошукових систем, у яких вони використовуються, а звідси й індикативність анотацій потребують їхньої класифікації. Розробка класифікації анотацій має велике теоретичне і практичне значення, оскільки сприяє глибокому пізнанню суті анотування, опрацюванню його методики, уніфікації окремих процесів. На сьогодні немає єдиної класифікації анотацій. Найбільш розвинута класифікація анотацій у бібліографії. Більшість бібліографів згодні, що головною ознакою, за якою доцільно поділяти анотації, має бути функціональна. За цією ознакою анотації поділяються на довідкові та рекомендаційні. Довідкова анотація перш за все уточнює назву документа вона може подавати додаткові відомості про автора, а також про форму, жанр, призначення та інші особливості твору, яких немає в бібліографічному описі. Такі анотації максимально короткі, не подають розгорнутої характеристики первинного документа, їм властиві здебільшого пошукова та комунікативна функції. Наприклад:
Шелест В. Образні асоціації в поезії Ліни Костенко // Дивослово.— 1994. —№ 2. —С. 11—15.
Розглядається специфіка образотворчих засобів поетеси.
Рекомендаційна анотація подає не лише характеристику, а й оцінку твору. ЇЇ завдання — пропагувати і рекламувати кращі твори, тому її складають так, щоб зацікавити, привернути увагу до документа, сприяти його прочитанню. Такі анотації, як правило, мають дидактичну спрямованість і можуть містити педагогічні елементи: різноманітні методичні рекомендації, поради й т. ін. Зрозуміло, що оцінна функція властива таким анотаціям більшою мірою, ніж довідковим. Обсяг рекомендаційних анотацій більший від обсягу довідкових. Ось, наприклад, таку анотацію складено до підручника всесвітньої історії для вищих навчальних закладів:
Історія — обов’язкова навчальна дисципліна в усіх вузах.
За словами М.Г.Чернишевського, не можна бути освіченою людиною, не знаючи історії. Знання історії інтелектуально і політичне розвиває людину, дає змогу формувати її світогляд і кінець-кінцем формує в кожному з нас громадянина. У підручнику узагальнений розвиток людського суспільства від первісної епохи до сучасності з виділенням розділів: Первісна епоха, Давній світ, Середньовіччя, Новий час й Новіший час. Для студентів вищих навчальних закладів, а також широкого кола читачів.
За способом характеристики первинних документів розрізняють загальні та аналітичні анотації. Загальна анотація характеризує документ у цілому, аналітична — тільки його частину (розділ, главу, параграф й т. ін.) або весь документ у певному аспекті.
За глибиною розгортання інформації анотації поділяють на розширені та реферативні. Розширена анотація, крім власне характеристики твору, подає й інші відомості, наприклад, з історії його створення, з літературної критики, про його зарубіжні публікації, переклади, відгук серед читачів, історико-бібліографічні й текстологічні особливості. Наприклад:
Олбі Є. Не боюсь Вірджінії Вулф: Драма: Пер. з англ. //Всесвіт. — 1994. — № 10. — С. 75—122.
Пропонована п’єса визначного американського драматурга, який увійшов у літературу на початку 60-х років, за одностайним визнанням критиків, є вершиною його творчості І вважається класичним взірцем американської драматургії XX ст. Тему духовної спустошеності й безплідності автором втілено у гострому, шорсткому, інколи навіть брутальному поєдинку головних героїв п’єси. З великою художньою силою розкрито марноту всього їхнього життя й остаточну втрату ними будь-яких ілюзій.
Реферативну анотацію можна розглядати як проміжну ланку між анотацією і рефератом. Вона подає лише головні положення змісту документа, висновки автора або переказ окремих аспектів змісту.
За формою анотації бувають традиційними й телеграфними. Традиційні мають вигляд звичайного текстового повідомлення. Приклади саме таких анотацій наведені вище. Телеграфні анотації мають вигляд формалізованого тексту, зовні схожого на телеграфне повідомлення. Наприклад, телеграфна анотація на книгу “Сталеві монокристали” має такий вигляд:
Методи одержання монокристалів нікелевих суперсплавів. Вплив попередньої високотемпературної обробки сплавів на структури і властивості одержаних монокристалів. Вивчення спрямованої кристалізації аустенітових сталей.
Залежно від кількості документів, що анотуються, анотації поділяються на монографічні і зведені (або групові). Монографічна анотація характеризує один документ, а зведена чи групова — кілька документів. Групові анотації можуть характеризувати окремі самостійні документи одного автора або близькі за тематикою чи іншими ознаками документи; вони можуть характеризувати кілька творів, об’єднаних в одному виданні (тематичний збірник); можуть характеризувати певний твір і подавати відомості про інші твори, що пов’язані з анотованим тематикою, жанром, автором або іншими ознаками.
Групова анотація дає змогу більш раціонально, без повторень показати спільні риси й особливості первинних документів. За рівнем використання засобів автоматизації анотації поділяють на інтелектуальні, тобто складені людиною, і формалізовані — складені з використанням комп’ютерної техніки.
Залежно від тематичного обхвату змісту оригіналу анотації можна розділити на загальних і спеціальних. Загальні анотації характеризують зміст тексту (документа) в цілому, тобто без орієнтації на певного адресата. У спеціальних анотаціях знаходять віддзеркалення ті аспекти зміст тексту (документа), який цікавить певного споживача даної інформації.[2].
Крім того, анотації поділяють на авторські й неавторські. Перші складають автори первинних документів, другі — інші особи.
За своїм змістом анотації бувають наступних основних типів:
– описові;
– реферативні;
– критичні;
– рекомендаційні;
– методичні;
– педагогічні та інші.
Найбільший інтерес для нас представляють описові анотації.
Описова анотація – короткий опис змісту тексту за допомогою безособових конструкцій у формі короткої довідки або опису може бути складена на будь-який вид друкарського твору. Звичайний об’єм описової анотації 300-500 знаків, тобто в середньому анотація містить
3-4 пропозиції на будь-яку друкарську статтю незалежно від її розміру.
Текст описової анотації повинен складатися з трьох частин:
1. Ввідна частина з вихідними даними – назва матеріалу, що анотується, прізвище автора, рік видання, місце видання, номер, об’єм (кількість сторінок, ілюстрацій, таблиць).
2. Описова частина – два-три основні положення, найбільш характерних для даної статті. Вони повинні містити в собі тематику (якщо вона не розкрита в назві), мету даної роботи і сферу застосування, а також способи, за допомогою яких досягаються поставлені автором цілі.
3. Завершальна частина, де міститися окремі особливості викладу матеріалу, а іноді висновки.
Анотація не має абзаців і починається з істоти питання або з ввідних фраз, наприклад: «Розглядаються, досліджуються, даються, показуються, містяться і так далі».
Наприклад:
Управління по центрах відповідальності. SWOT-анализ, Мурашок Степан, 2004. Описуються функції центрів фінансової відповідальності: планування, контроль, звітність, мотивація. Розглядається SWOT-анализ (аналіз сильних і слабких сторін об’єкту, можливостей і погроз) стосовно використання центрів фінансової відповідальності. Рекомендується проведення даного аналізу в рамках окремого узятого підприємства для визначення необхідності і корисності подібних фінансових структур.[3].
Іноді, типізуючи анотації, звертають увагу на те, які установи, для кого, з якою метою анотують документи, потім визначають, наприклад, видавничі, книготорговельні анотації. Важливо усвідомлювати, що на практиці окремо взята анотація має ознаки, властиві різним її типам. Тому, наприклад, довідкова анотація одночасно може бути й загальною, і традиційною, і монографічною, й інтелектуальною, і неавторською. До того ж на практиці не завжди просто чітко визначити тип конкретної анотації, оскільки існують різноманітні проміжні форми. Іноді елементи, характерні, скажімо, для довідкової анотації, можуть бути і в рекомендаційній.
Як уже йшлося, сьогодні відомі різноманітні класифікації анотацій, та зазначені вище типи її найхарактерніші й найбільш обґрунтовані. В установах, які здійснюють анотування, при обробці документів додержуються зручної для них класифікації і відповідних методичних положень. Проте вирішення проблеми класифікації анотацій сприятиме подальшому розвитку методики складання анотацій різноманітних типів, уточненню їхньої структури, формалізації прийомів виявлення й надання інформаційних елементів, що, у свою чергу, дасть змогу підвищити якість анотацій та інформаційно-пошукових систем.
Умовно анотації можна поділити на дві групи:
• Анотації на літературно-художні твори;
• Анотації на літературно-художні видання.
Анотації на літературно-художні твори включають наступні відомості:
1. Відомості про автора (приналежність до визначеного часу, національність, авторство інших творів);
2. Жанр твору;
3. Основна тема і проблема твору, місце і час дії описуваних подій.
4. Читацька адреса (для дитячих видавництв).
Відомості про автора доцільно наводити по формі: “Психологічний роман класика американської літератури”. Якщо твори екранізовані чи відомі по екранізаціях, це також згадується в анотації.
Жанр твору вказується в анотації в розгорнутій формі, наприклад “фантастична повість”, “лірична поезія”. Роман і повість можуть бути: психологічними, детективними, історичними, фантастичними, автобіографічними, готичними, казковими, міфологічними, містичними, любовними, і т. д.
Основна тема, проблема, місце і час дії описуваних подій відображаються в анотації на основі короткого знайомства з творами. Доцільно вказати спільну сюжетну лінію, інтригу, зав’язку сюжету. Наприклад: “В новому детективному романі сучасного англійського автора дія розвивається в старому замку на півдні Шотландії. Вбитий спадкоємець…”. корисно вказати дату створення твору, якщо вона наведена у виданні. Наприклад: “Написаний в 1963 році фантастичний роман російського письменника…”.
В анотаціях на видання дитячої художньої літератури вказується читацька адреса по формі: “Для дітей дошкільного віку”, “Для дітей молодшого шкільного віку” і т. д. Як правило, читацьку адресу видавці вказують в анотації або на останній полосі видання. Якщо в книзі спеціально обумовлюється призначення видання, його слід привести в анотації: “Для читання дорослим дітям”, “Для сімейного читання” і т. д.
Анотація на видання, крім літературно-художніх, включає наступні відомості:
1. Коротке розкриття теми видання (загальна тематика чи загальний замисел);
2. Відмінність видання від інших або попередніх видань того ж автора(новизна змісту, висвітлення невідомих фактів чи оригінальність їх трактування);
3. Цільове призначення і читацька адреса видання;
4. Жанр опублікованого твору;
5. Зміна заголовка документа чи авторського колективу і рік видання попереднього видання.
Коротке розкриття теми доцільно здійснювати, вказавши розділ науки. Зазвичай конкретний предмет дослідження приведений в заголовку книги в бібліографічному описі і повторювати його в анотації не потрібно. Розкриття теми обмежено поєднується з відомостями про новизну видання. Наприклад: ”В навчальному виданні складається оригінальна концепція історичного розвитку Росії…”. Узагальнене вказування теми книги доцільно використовувати при підготовці анотації на видання наукової, технічної тематики (при чому для поширеної, компетентної анотації в цьому випадку існує потреба в спеціальних знаннях).
Цільове призначення і читацька адреса видання вказується в анотації лише в тому випадку, коли про це відмічено в книзі. Фрази типу “для широкого кола читачів” чи “для любителів фантастики, детективів і т. д.” в анотації подавати не слід.
Вид видання чи жанр публікованого твору визначається на основі вихідних даних видання чи самостійно. Вид і жанр потрібно обов’язково вказувати при складанні анотації на офіційні, навчальні та нормативно-навчальні видання. Відомості про те, що видання є навчальним, виробничим або практичним, як правило, міститься в описі, тому повторювати їх в анотації не потрібно.
Відомості про автора в анотації слід подавати лише в тому виадку, коли автор має науковий ступінь чи звання академіка,професора, доктора або кандидата наук, а також відомим вченим чи практиком. Наприклад: “Доктор медичних наук, професор пропонує нову методику оздоровлення…”. Відмічається також наявність іллюстрацій (якщо вони унікальні чи є відмінною особливістю видання), наявність додатків (традиційних, аудівізуальних, електронних).