Спадкування за законом у римському та цивільному праві України

60.00 

Скачати курсову роботу

Категорія:

Опис

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………………………………………..3
РОЗДІЛ I Основні положення та поняття права спадкового права ………..10
1.1. Спадкування та його види ………………………………………………………….10
1.2. Суб’єкти спадкових правовідносин ……………………………………………18
1.3. Порядок набуття спадкових прав ……………………………………………….26
РОЗДІЛ II Спадкування за заповітом як різновид універсального наступництва ………………………………………………………………………………………39
2.1. Поняття, зміст та умови чинності заповіту …………………………………….39
2.2. Необхідне спадкування …………………………………………………………………50
2.3. Умови скасування заповіту та визнання його недійсним ………………..56
РОЗДІЛ III Сингулярне правонаступництво ………………………………………..66
3.1. Поняття і види сингулярного правонаступництва в римському
праві …………………………………………………………………………………………………..66
3.2. Особливості інституту заповідального відказу в цивільному
праві України ……………………………………………………………………………………..76
ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………………………….85
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ …………………. 90

ВСТУП

Римське цивільне право стало основою сучасної цивілістики всього світу – в одних правових системах більшою мірою, в інших меншою. Умовно початком становлення римського права вважають 449р. до н. е., коли були прийняті перші писані закони римської держави – Закони ХІІ таблиць, а його завершенням – імператорство Юстиніана 527-565рр. Свого найвищого розквіту римське цивільне право досягло в ранній період римської республіки. Можна без перебільшення сказати, що рівень розвитку римського цивільного права, рівень правової культури Стародавнього Риму поки що залишається неперевершеним в багатьох своїх напрямках. Такої досконалості римське право досягло завдяки двом важливим факторам – практичній діяльності преторів і сильній, активній юриспруденції. Завдяки співдружності римським теоретикам і практикам вдалося досягти такого досконалого рівня правового регулювання суспільних відносин, протягом багатьох століть його удосконалюючи, що воно на довго пережило своїх творців. До останніх слід віднести авторів Законів ХІІ таблиць, преторів, багатьох видатних юристів. Серед яких варто назвати Гая, Ульпіана, Павла, Помпонія, Модестина, Сцеволу, Сабіна, Прокула та багатьох інших. Нерукотворний пам’ятник собі створив імператор Юстиніан – за його ініціативою і була здійснена неповторна за своїм розмахом і змістом кодифікація римського цивільного права.
Абстрактний характер римського цивільного права, відмежування від основи, що його породила, здатність приживатися в будь-яких економічних умовах значною мірою сприяли його рецепції (запозиченню) правовими системами країн всієї Європи в тому числі і України. Цей процес розпочався ще у ХІІ ст. і завершився прийняттям Кодексу Наполеона 1804р. та Німецького цивільного уложення 1896р., які склали основу цивільного права континентальної правової системи.
Особливе місце серед інститутів римського цивільного права займало спадкування за заповітом. Необхідність існування такого інституту, насамперед, була пов’язана із захистом майна, що залишилося після смерті власника. Адже виникали питання: що робити з майном померлого, кому його слід віддати і в яких розмірах та ін. Саме для вирішення таких проблем римські юристи й винайшли інститут спадкування за заповітом. Характерною рисою останнього, яка відрізняла його від спадкування за законом, було те, що у заповіті безпосередньо висловлювалася воля заповідача: він сам визначав коло своїх спадкоємців, розмір їх часток, а також міг зробити деякі розпорядження на користь інших осіб.
Актуальність дослідження правових питань спадкування за заповітом в наш час обумовлена зростаючим значенням права приватної власності громадян і порядку її спадкування в умовах ринкової економіки, необхідністю розробки правового механізму, який належним чином міг би захистити права і інтереси громадян.
Спадкове право сьогодні – один з центральних інститутів цивільного права. Його місце у системі цивільного законодавства визначається співвідношенням з іншими цивільно-правовими інститутами і, в першу чергу, з інститутом права власності. Спадкове право забезпечує правонаступництво у цивільних правах і обов’язках на випадок смерті її носія, визначає долю майна померлого.
Призначення інституту спадкового права в умовах ринку – у стимулюванні розвитку приватної власності і створенні умов, які необхідні для її використання з метою забезпечення матеріальних та інших потреб громадян-власників, а після їх смерті – спадкоємців. Більш того, економічна ситуація в Україні потребує комплексного вивчення відносин, які виникають при спадкуванні за заповітом.
В Цивільному кодексі України, прийнятому 16 січня 2003 року, спадковому праву відведено цілу книгу шосту. Остання містить положення, які розроблені відповідно до вимог сьогодення. Проте спадкові правовідносини, оскільки вони побудовані на основі відносин власності, не є сталими, а тому інститут спадкування за заповітом потребуватиме подальшого вдосконалення правового регулювання. Розробка нових правових механізмів, безперечно, вимагатиме звернення до основних положень римського права, яке дає можливість осягнути майже бездоганну логічну систему категорій, визначень і норм спадкування за заповітом. У всьому вищезазначеному і полягає актуальність даної теми.
Ступінь наукової розробки теми. Надзвичайна теоретична складність юридичної природи інституту спадкування за заповітом, його нерозривний зв’язок з фундаментальними засадами римського спадкового права зумовили ту обставину, що одночасне дослідження спадкування за заповітом в римському праві і цивільному праві України було спеціальним предметом дослідження лише в монографії В. В. Васильченка “Римське спадкове право на тлі права сучасного”.
Метою дослідження є всебічне комплексне дослідження інституту спадкування за заповітом в римському праві та цивільному праві України, з’ясування основних понять та виявлення особливостей та відмінностей римського та сучасного спадкового права України.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:
1) визначити поняття і види спадкування та виявити особливості об’єкта правонаступництва в римському праві і цивільному праві України;
2) встановити суб’єктний склад спадкових правовідносин;
3) ознайомитися з порядком набуття спадкових прав та обов’язків в обох правових системах;
4) провести теоретичний аналіз правових норм римського права та цивільного права України і визначити поняття, ознаки, форму заповіту як особистого одностороннього правочину;
5) дослідити порядок скасування заповіту та підстави визнання його недійсним як в римські часи, так і в цивільному законодавстві України;
6) встановити суть необхідного спадкування та причини його виникнення;
7) з’ясувати поняття та місце заповідального відказу як підстави сингулярного правонаступництва в системі спадкового права;
8) у випадку виявлення спірних питань в спадковому праві України, при дослідженні кожного з вищевказаних завдань, по можливості запропонувати шляхи їх вирішення, використовуючи положення римського спадкового права.
Об’єктом дослідження є правові відносини, пов’язані з переходом прав і обов’язків спадкодавця в порядку, встановленому у відповідності до його волі (заповіту), а також закони, едикти, кодекси, праці римських юристів та нормативно-правові акти цивільного законодавства України, які ці відносини регулюють.
Предметом дослідження є інститут спадкування за заповітом, на підставі якого здійснюється універсальне і сингулярне правонаступництво в майні особи на випадок її смерті в римському праві і цивільному праві України.
При дослідженні даної теми використовувались такі методи:
1) порівняльно-правовий, який посідає чільне місце в даній роботі, оскільки дослідження інституту спадкування за заповітом в римському праві і цивільному праві України потребує постійного порівняння основних положень;
2) діалектичний метод теж супроводжував увесь процес дослідження і дозволив прослідкувати тенденції розвитку спадкування за заповітом;
3) методи аналізу і синтезу використовувались у зв’язку з формуванням основних понять спадкування за заповітом;
4) формально-догматичний. З допомогою таких прийомів цього методу як опис, аналіз правових норм римського законодавства і цивільного законодавства України, їх тлумачення досліджувались зміст та юридична природа заповіту, заповідальних відказів, особливості правового статусу суб’єктів спадкових правовідносин;
5) історично-правовий метод використовувався, зокрема, при дослідженні спадкування за заповітом в римському праві.
Практичне значення. Окремі положення даного дослідження мають дискусійний характер і можуть стати підґрунтям для подальшого наукового дослідження спадкування за заповітом в цивільному праві України. Матеріали дослідження можуть бути використані також з навчально-методичною метою при підготовці фахівців-правознавців цивільно-правової спеціалізації з метою поглиблення їхніх знань з римського спадкового права.
Джерельна база. Важливе місце дослідженні даної теми займають джерела римського права. Відомі нам Закони ХІІ таблиць, прийняті у VI ст. до н. е., увібрали в себе стародавні звичаї і „царські закони” та поклали початок цивільному праву Риму. Інституції Гая, що являли собою підручники з права, були укладені у ІІ ст. н. е. на основі пандектної системи (складаються з чотирьох частин) і відносяться до класичного періоду римської історії. Дігести Юстиніана (V ст. н. е.) є зібранням уривків 2 тис. творів тридцяти дев’яти найвидатніших римських юристів. Інституції Юстиніана (V ст. н. е.) були створені в результаті переробки Інституцій Гая. Їх характерною особливістю є те, що норми про спадкування вміщено і там де йдеться про речі, і там де йдеться про зобов’язання.
В роботі також використовувалися такі нормативно-правові акти цивільного законодавства України, як Цивільний кодекс України, Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Теоретичну базу дослідження склали праці сучасних дослідників римського права: Д. В. Дождєва “Римское частное право”, Д. Д. Грімма “Лекции по догме римского права”, Дж. Франчозі “Институционный курс римского права”, Ч. Санфіліппо “Курс римского частного права”, О. А. Підопригори “Римське приватне право” та ін. Використовувались також пдручники з цивільного права України та науково-практичні коментарі до Цивільного кодексу України таких авторів, як Р. О. Стефанчука, Н. О. Саніахметової, Л. М. Шевченко, Є. О. Харитонова. О. М. Калітенка, О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, В. М. Коссака.
Спеціальному дослідженню спадкування за заповітом в цивільному праві України присвячені праці таких вчених: Бараннік Н., Синельник А. “Специальные (особые) распоряжения завещателя”, “Наследственное право”, Домбругова А. “Спадкування за заповітом: деякі правові аспекти”, Заіка Ю. “Обмеження свободи заповіту за новим ЦК України”, “Правові наслідки визнання заповіту недійсним”, “Форма заповіту як умова його дійсності”, Меленко С. Г. “До питання про заповіт як підставу виникнення спадкових правовідносин”, “Новели спадкування за заповітом у новому Цивільному кодексі України”, Шевчук Л. В. “Правосуб’єктні передумови заповіту як односторонньої угоди”. Особливої уваги заслуговує монографія В. В. Васильченка “Римське спадкове право на тлі права сучасного”.
Структура роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури.
У вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження, ступінь наукової розробки, визначаються мета і завдання дослідження, його об’єкт, предмет, методологічна основа, відзначається його практичне значення.
Перший розділ – “Основні положення та поняття спадкового права” складається з трьох підрозділів. Підрозділ перший “Спадкування та його види” містить різні підходи щодо визначення об’єктів спадкування в римському праві та цивільному праві України, класифікацію спадкового правонаступництва за характером та за порядком переходу майна померлої особи. У другому підрозділі “Суб’єкти спадкових правовідносин” досліджується коло суб’єктів спадкових правовідносин та стверджується що суб’єктами спадкових правовідносин не можуть виступати спадкодавці, оскільки такі правовідносини виникають в наслідок смерті останніх. У третьому підрозділі “Порядок набуття спадкових прав” досліджується процес відкриття та прийняття спадщини.
Другий розділ – “Спадкування за заповітом як різновид універсального наступництва” містить в собі три підрозділи. Перший підрозділ “Поняття, зміст та умови чинності заповіту” присвячений теоретико-правовому аналізу юридичної природи заповіту як од особового одностороннього правочину. У другому підрозділі “Необхідне спадкування” розкривається сутність обов’язкової частки і спосіб її розподілу. Третій підрозділ “Умови скасування заповіту та визнання його недійсним” наводить перелік підстав, а також вказує на наслідки скасування заповіту та визнання його недійсним.
Розділ третій – “Сингулярне правонаступництво” включає два підрозділи. У першому підрозділі “Поняття і види сингулярного правонаступництва в римському праві” зазначаються причини виникнення заповідальних відказів, їх поняття, види та значення в системі спадкового права. Другий підрозділ “Особливості інституту заповідального відказу в цивільному праві України” містить положення щодо визначення змісту заповідального відказу в цивільному праві України та шляхи вдосконалення даного інституту.